Презентація. "Михайло Коцюбинський. Гармонійний талант “сонцепоклонника” (10 клас)

Про матеріал

Підібраний матеріал допоможе розкрити ,як формувалася особистість М.Коцюбинського .Адже "Людина — найцікавіше для нас явище, тому що вона змінюється, , ховає в собі всякі несподіванки, не задовольняється жодною формою щастя. "Усі, хто мав щастя зустрічатися з Михайлом Коцюбинським, в один голос відзначали його щире, добре серце, яке випромінювало любов до людей.

Зміст слайдів
Номер слайду 1

Михайло Коцюбинський Гармонійний талант “сонцепоклонника”

Номер слайду 2

Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят… був справжнім аристократом Духа без жодного силування з свого боку… С.Єфремов

Номер слайду 3

Михайло Коцюбинський - одна з найяскравіших і найсвоєрідніших постатей в українській та усій світовій літературі кінця ХІХ сторіччя. У своїх творах він показав силу й енергію простих трударів, їх нездоланну стійкість у боротьбі за нове справедливе життя, відобразив соціальні і національні прагнення українського народу , оспівав його високу поетичність. Український письменник і земляк М.М.Коцюбинського Михайло Стельмах так сказав про літературну спадщину письменника: "Усе, дорогий Михайле Михайловичу, що написане кров'ю Вашого серця, зосталося в пам'яті всього нашого народу, а слово і краса ім'ям народу увійшли в безсмертя."

Номер слайду 4

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864року у Вінниці. Батько його працював дрібним службовцем,не терпів утисків від начальства, через що часто міняв роботу. Мати, Гликерія Макси- мівна Абаз, дуже любила сина, вкладала в нього всю душу. Мабуть, не від добра Коцюбинські залишили Вінницю, і переїхали жити у село, згодом — у містечко Бар. Тут Михайла віддали до початкової школи (1875 — 1876), де він був дуже старанним учнем. Потім — навчався в духовному училищі у Шаргороді (1876 — 1880). Тут сталася подія, про яку письменник згадував з деяким гумором. 12-літнім підлітком він закохався у 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і накинувся на книжки. Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. У 1881 родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім'ї юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (у 1886 році) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (8 чоловік) лягла на плечі Михайла. У 1886—1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а у 1891, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.

Номер слайду 5

Номер слайду 6

«Дитячий вік мій (до 7 літ), – пише Коцюбинський, – пройшов у м.Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім, прекраснім Поділлі». Тут народилася й розвинулася велика любов Михайла до природи й людей, тут виникло його захоплення культурними традиціями й історичними подіями рідного краю. Прекрасне Поділля було першою життєвою школою Коцюбинського. Ще підлітком майбутній письменник ходив на ярмарок слухати лірників, яких було на Поділлі чимало. Зачарований красою народних пісень, Михайлик з дев'яти років сам починає творити пісні на взірець народних.

Номер слайду 7

Номер слайду 8

Писати Коцюбинський почав рано, перші його твори не збереглися. Ранні оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21 грудня на введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1886) за життя письменника не друкувалися. Перше оповідання позначене впливом поширених у колах української народницької інтелігенції 70-80-х рр. поглядів на просвіту як на ефективний засіб поліпшення становища народних мас. Уже з перших друкованих творів особливу увагу сучасників привернув цикл дитячих оповідань «Харитя» (1891), «Ялинка» (1891), «Маленький грішник» (1893), які високо оцінив Панас Мирний.

Номер слайду 9

Номер слайду 10

Видатний український письменник Михайло Михайлович Коцюбинський ще за життя здобув широке визнання: твори його перекладалися російською, польською, чеською, німецькою, шведською ти іншими мовами, про нього багато писали європейські дослідники і журналісти. Відзначивши, що М. Коцюбинський “міг би стати окрасою будь-якої літератури”, І. Франко так характеризував його у статті “З останніх десятиліть”: “Його оповідання пливе натурально і свобідно… Стиль його простий, без жодної форсованої штучності, без риторичних ефектів. Із всіх наших письменників він найбільш нагадує Тургєнєва, того “найбільш артиста і найбільш європейця” між російськими белетристами... Він наскрізь новочасний чоловік, перейнятий високим гуманним чуттям і ясним поглядом на життя”.

Номер слайду 11

У творчості М. Коцюбинського відбилася ціла епоха кінця ХІХ – початку ХХ століть. Це був не тільки справжній художник-новатор, але й зовсім новий тип письменника-гуманіста. Характерний відсвіт кидають на письменницький образ М. Коцюбинського його фотографічні знімки. Бачимо тут пиьменника в оточенні літераторів, у родинному колі, на дозвіллі.

Номер слайду 12

Перший друкований твір Михайла Коцюбинського — вірш “Наша хатка” — з'явився на сторінках львівською дитячою журналу “Дзвінок” 1890 року. В той час на Наддніпрянській Україні не було газет і журналів українською мовою. Письменники друкували свої твори здебільшого за кордоном, в Галичині, що входила тоді до складу Австро-Угорщини. Маючи на меті встановити особисті контакти з галицькими літераторами, М. Коцюбинський їде у червні 1890 року до Львова і Кракова. Знайомиться там з І. Франком та прогресивно настроєною студентською молоддю, зустрічається з редакторами журналів, де згодом друкуватимуться його твори. Фото, на якому бачимо ще зовсім молоде обличчя а лагідно-доброзичливим поглядом допитливих очей, М. Коцюбинський посилає пізніше з Вінниці своїм галицьким знайомим. М. Коцюбинський. Вінниця,1890 р.

Номер слайду 13

29 жовтня 1891 року М. Коцюбинський склав при Вінницькому реальному училищі іспит на звання народного вчителя і одержав свідоцтво, для якого й призначалася ось ця фотографія. В літературі він робив лише перші кроки: писав вірші, оповідання, перекладав з Г. Гейне. А. Міцкевича, Е. Ожешко, виступав з публіцистичними статтями: дещо встиг опублікувати. Відчував уже, що може ввійти у великий світ красного письменства. Треба було тільки багато працювати над собою. Обставини не дозволяли юнакові вчитися далі по закінченні Шаргородського духовного училища: після смерті батька велика сім'я, у якій Михайло був найстарший, потребувала його допомоги. Працюючи заради хліба насущною, початкуючий письменник вчиться самотужки, багато читає, прилучається до громадського життя. “Визвольний рух в Росії захопив мене у 80-х роках минулого століття цілком,— писав пізніше М. Коцюбинський,— і я ходив "у народ”, займався пропагандою на селі. Вже з того часу почала переслідувати мене поліція”. М. Коцюбинський. Вінниця, 1891 р.

Номер слайду 14

М. Коцюбинський (у брилі з палицею) серед робітників філоксерного загону. Молдавія, 1892 р.

Номер слайду 15

З початку 1891 року по травень 1892-го М. Коцюбинський живе і працює в с. Лопатинці на Вінниччині як домашній учитель в родині місцевою службовця. Тут були написані оповідання “Харитя”, “Ялинка”, “П'ятизлотник”, повість “На віру” та ряд статей. Ці твори засвідчили появу надзвичайного таланту. Ось що писав згодом Панас Мирний, “несказанно зачарований” хистом незнайомого ще йому автора: “Прочитав я її (“Харитю”.—П. К.) та й не стямився!.. У такій невеличкій приповісті та такого багато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою, яскравим, як сонячний промінь, малюнком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортують перед очима велику — безмірно велику — картину людського горя, краси світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця!..” Праця домашнього вчителя не давала надійного заробітку для утримання чималої сім’ї. Через знайомих людей М. Коцюбинський дістав місце розпорядника в загоні по боротьбі з філоксерою — шкідником виноградників—і в червні 1892 року виїздить до Молдови. Молдавія, 1892 р.

Номер слайду 16

Праця філоксериста сезонна. Починалась вона з кінця березня, а завершувалася наприкінці листопада. Зиму і ранню весну письменник віддавав літературі. Так у січні—березні 1893 року були написані оповідання “Ціпов'яз”, “Маленький грішник”, “Помстився”; у січні 1894 року—казка “Хо”; у січні—лютому 1895 року—“На крилах пісні”, "Для загального добра” та ін. Така регламентація творчої роботи не влаштовувала письменника. Тому в кінці 1894-го—-на початку 1895 року він у пошуках іншої служби побував в Одесі, Києві, а також у Чернігові, де познайомився з місцевими літераторами, з учасниками революційних гуртків і серед них із своєю майбутньою дружиною Вірою Устимівною Дейшею. У травні 1895 року М. Коцюбинського переводять на протифілоксерну роботу в Крим, в район між Ялтою та Сімеїзом. По закінченні сезону 1895 року М. Коцюбинський знову шукає роботу. Їде до Одеси, а звідти — в Київ і Чернігів. М. Коцюбинський Одеса, 1895 р.

Номер слайду 17

М. Коцюбинський з дружиною Вірою Устимівною Дейшею. Житомир. 1897

Номер слайду 18

У січні 1896 року М. Коцюбинський одружується з Вірою Дейшею. 25 листопада того ж року в них народився син Юрій. Робота у протифілоксерних загонах, клопоти з підшукуванням іншої роботи забирають весь час. Письменник не раз скаржився в листах, що літературна праця “не йде”. У квітні 1896 р. написано новелу “Пе коптьор”, і тільки у січні 1897 р. з'явилось нове оповідання “Посол від чорного царя”. Творча уява письменника живиться спостереженнями з молдавського життя. У Чернігівському земстві знайшлась нарешті для М. Коцюбинського посада завідуючого книжковим складом. У липні 1897 року він з родиною переїздить з Вінниці до Чернігова. Але губернатор не затвердив його кандидатуру на згадану посаду через політичну неблагонадійність. У листопаді письменник змушений їхати до Житомира на роботу в редакції місцевої ліберальної газети “Волынь”. Під час приїзду в Житомир дружини Михайла Коцюбинського подружжя сфотографувалося. М. Коцюбинський з дружиною Вірою Устимівною Дейшею. Житомир. 1897

Номер слайду 19

Робота в редакції провінціальної газети була нецікава, виснажлива й малооплачувана. Про це писав Михайло Коцюбинський у своїх листах: “Так багато роботи, що не знаєш, за віщо взятися й що почати... Я такий стурбований, неспокійний та невеселий, бо абсолютно нічого не можу писати”. У лютому 1898 року М. Коцюбинський залишає роботу в редакції газети “Волынь” і повертається до Чернігова, де вивільнилась посада в земстві. Перед від'їздом з Житомира письменник сфотографувався і цей знімок з дарчим написом надіслав Панасу Мирному. В листі М. Коцюбинського від 21 травня читаємо: “Посилаю Вам своє поличчя на знак мого глибокого пошанування. Прошу вас — і то дуже прошу — прислати мені своє”. Панас Мирний надіслав Михайлу Коцюбинському свій фотознімок з автографом. М. Коцюбинський. Житомир, 1898 р.

Номер слайду 20

Групова фотографія 1898 року свідчить про побутове й службове спілкування чернігівських літераторів. У творчості ж своїй вони вже розходилися, дотримуючись різних ідейно-естетичних позицій. Михайло Коцюбинський активно йшов на зближення з революційною соціал-демократією. Це показала творча еволюція письменника. М. Коцюбинський серед чернігівських літераторів — співробітників земства (Б. Грінченко — сгоїть праворуч, В. Самійленко — сидить праворуч) та інших знайомих. Чернігів, 1898 р.

Номер слайду 21

М. Коцюбинський. Чернігів. 1901 р. У 1898—1901 роках М. Коцюбинський пише різноманітні за своєю тематикою оповідання (“Відьма”, “В путах шайтана”, “По-людському”, “Лялечка”, “Дорогою ціною”).

Номер слайду 22

Життя в Чернігові помалу налагоджувалося. М. Коцюбинський наполегливо шукає нових шляхів у своїй творчості, розширює її тематику. 1902 року були написані твори, що свідчили про мистецьке новаторство письменника: “На камені”, "Поєдинок.”, “Цвіт яблуні”. У березні 1902 року М. Коцюбинський не без задоволення повідомляв одного із своїх адресатів: "В останні часи я щось розписався, за півроку написав цілий томик”. Тепер його цікавлять "психологічні теми”. Про нього заговорила критика різних таборів: одні докоряли за відхід від усвячених традицій, інші підносили за новаторство. Цей фотопортрет М. Коцюбинський подавав до збірки своїх творів, що видавалися у Львові. М. Коцюбинський. Чернігів. 1902 р.

Номер слайду 23

У будинку Коцюбинського щопонеділка збиралася демокра -тична інтелігенція. Відвідували письменника Борис Грінченко з дружиною Марією Миколаївною, В.І. Cамійленко, М.К. Вороний, письменник і художник М.І. Жук та інші. В будинку грав на роялі М.В. Лисенко, відвідав письменника у 1909 шведський вчений-славіст, перекладач творів Коцюбинського Альфред Єнсен. З 1911 літературні вечори почали відвідувати юні П.Г.Тичина, В.М. Еллінський (Блакитний), Г.Г. Верьовка, А. Казка та ін. За рекомендацією Коцюбинського в першій книзі "Літературно-наукового вісника" за 1912р. було надруковано вірш Тичини "Ви знаєте, як липа шелестить..."

Номер слайду 24

Ось М. Коцюбинський серед українських письменників — учасників відкриття пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві 1903 р. У першому ряду (зліва направо): М. Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич. У другому ряду: Василь Стефаник, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Володимир Самійленко.

Номер слайду 25

Відкриття пам'ятника І. П. Котляревському в Полтаві, що відбулося 28 липня 1903 року, мало велике значення для консолідації передових сил української літератури. Там же, в Полтаві, М. Коцюбинський особисто познайомився з рядом письменників, зокрема з В. Стефаником, зустрічі з яким давно шукав. На фотографії бачимо М. Коцюбинського в колі учасників урочистого свята в Полтаві — письменників: В. Стефаника, Олени Пчілки, Лесі Українки. М. Старицького, Гната Хоткевича, Володимира Самійленка. Особливо близька М. Коцюбинському революційно-демократичним духом своєї творчості була Леся Українка. Ідейно-образною і тематичною співзвучністю відзначаються повість М. Коцюбинського “ Тіні забутих предків” і драматична поема Лесі Українки “Лісова пісня” написані майже одночасно. 1903 року М. Коцюбинський звернувся до українських письменників із закликом розширити ідейні, тематичні та естетичні обрії української літератури, вивести її за межі традиційного, обставленого етнографічними декораціями побуту українського села, змальовуючи життя усіх класів суспільства, в тому числі й робітників, підносити пекучі соціальні проблеми, писати по-новому. Восени 1903 року в Києві вийшла збірка оповідань М. Коцюбинського. А в його портфелі вже чекали своєї публікації нові твори, між ними — оповідання про село, писане у незвичній для тодішньої української літератури манері — “Fata morgana ”.

Номер слайду 26

З Романом Сембратовичем (1876— 1906) — віденським прогресивним журналістом — М. Коцюбинський познайомився ще 1898 року в Чернігові. Р. Сембратович активно популяризував творчість М. Коцюбинського в Австрії. Проїздом з Берліна до Італії, а також повертаючись додому влітку 1905 року, письменник зупинявся у Відні, щоб відвідати Р. Сембратовича, хворого на туберкульоз. Не минуло й року, як прийшло повідомлення про смерть віденського друга. Ця сумна звістка так схвилювала М. Коцюбинського, що він написав “Згадки про Романа Сембратовича” і опублікував їх 1906 року.

Номер слайду 27

М. Коцюбинський, І. Франко, В. Гнатюк. Львів, 1905 р.

Номер слайду 28

М. Коцюбинський з дружиною та дітьми: в центрі — Юрій, ліворуч від нього — Оксана, праворуч — Ірина, внизу — Роман. Чернігів, 1906 р.

Номер слайду 29

Як письменник М. Коцюбинський здобув собі уже загальне визнання. Про його нові твори захоплено писали критики. Зав'ялилась міцна творча співдружність з М. Горьким, з яким письменник познайомився на о. Капрі (Італія). Думка продовжити роботу над написаним раніше (1902 р.) оповіданням “Fata morgana”, щоб перетворити його на повість, у якій були б показані події 1905 року, зародилася в М. Коцюбинського десь у 1907—1908 роках. Але остаточне рішення прийшло після розмов на цю тему з М. Горьким. Після повернення з Капрі письменник із свіжими силами взявся за реалізацію свого задуму. Фотознімок, зроблений у Чернігові після повернення М. Коцюбинського з Капрі, відбиває душевне піднесення письменника. М. Коцюбинський. Чернігів, 1909 р.

Номер слайду 30

На о. Капрі М. Коцюбинський часто зустрічався з Максимом Горьким. Вечорами вони читали щойно написані твори і обговорювали їх, а в тиху погоду не раз влаштовували морські прогулянки на човнах, їздили ловити рибу, знайомилися з життям італійських рибалок. “...По обіді звичайно заходить до мене Горький з цілою родиною,—повідомляв письменник дружині,— і тягне рибу ловити, а потому до себе. Читав мені нову драматичну річ, веселий водевіль, і все розказує своє життя, дуже цікаве”. М. Коцюбинський та М. Горький на морській прогулянці. Капрі, 1910 р.

Номер слайду 31

Михайло Коцюбинський і Вільгельм Горошовський. Відень, 1910 р. У 1905 році М. Коцюбинський під час закордонної подорожі познайомився у Відні, а далі й налагодив ділові контакти з австрійським літератором Вільгельмом Горошовським

Номер слайду 32

У квітні 1910 року роботу над ”Fata morgana” було завершено. Сучасники прийняли твір із захопленням. Настрій у письменника бадьорий, плани широкі. Але недуга дедалі більше підточувала його організм. Київські лікарі, у яких він консультувався, радили відпочинок і лікування. М.Коцюбинський вирішує знову їхати на Капрі. Але цього разу морем — через Одесу й Константинополь. Один із знайомих, що в кінці травня проводжав письменника за кордон, засвідчував: “Він так подався, змарнів за цей рік, коли я його не бачив, що аж боляче дивитись! У нього грудна жаба на нервовому грунті і дефект серця...” М. Коцюбинський. Капрі, 1910 р.

Номер слайду 33

Номер слайду 34

Влітку 1911 року М. Коцюбинський знову поїхав у Карпати, в село Криворівню. Його захопив новий творчий задум, що вилився потім у чудову повість “Тіні забутих предків”.

Номер слайду 35

М. Коцюбинський з учителькою Н. Будзиновською та В. Гнатюком на дарабі. Карпати, 1911 р.

Номер слайду 36

Погіршення стану здоров'я змусило М. Коцюбинського пізньої осені 1911 року знову їхати на Капрі. Тимчасовий притулок дав йому його знайомий, шо так само приїхав на лікування. Але М. Горький при зустрічі запропонував М. Коцюбинському кімнату в себе на віллі. В листі до дружини він писав: “Олексій Максимович перетягнув мене до себе. Мені дали дуже гарну, чисту, навіть розкішну кімнату з окремим ходом... У них же я й столуюсь”. На фотографії, що була зроблена на віллі в Максима Горького, письменник має вигляд недужої людини. Уже неможливі були піші екскурсії в гори, доводилося обирати для прогулянок рівні стежечки. М. Горький намагався оточити його увагою, створити всі умови для праці й відпочинку. В останнє своє перебування на Капрі М. Коцюбинський написав і надіслав до друку три оповідання: "Лист”, “Подарунок на іменини” , "Коні не винні”. М. Коцюбинський в М. Горького на віллі. Капрі, 1912 р.

Номер слайду 37

Це останнє фото М. Коцюбинського. Здоров'я письменника дедалі погіршувалось. У червні 1912 року він у супроводі свого старшого сина Юрія їде в Карпати на гірське повітря. Але це не помогло. У київській клініці В. Образцова письменника лікує відомий кардіолог М. Стражеско. М. Коцюбинський цілком усвідомлює свій стан, але до кінця залишається життєлюбом. У листі до Максима Горького він писав: “Какие великолепные люди посещают меня ежедневно, приносят мне все, что я люблю,— цветы, книги, самих себя. В окно смотрит то же солнце, которое и Вас греет, — и от того кажется еще теплее и ласкавее”. М. Коцюбинський в київській клініці В. Образцова. 1912 р.

Номер слайду 38

Номер слайду 39

Михайла Михайловича Коцюбинського сучасники часто називали «сонцепоклонником». Знайомство з його творчістю наочно підтверджує надзвичайно тонку й точну цю характеристику. Висока художність, вражаюче багатство, світла простота думки й справді мовби пронизують читача життєдайним сонячним промінням, звеличуючи й наснажуючи для добра і творення. Його творчість непомітно, але неминуче допомагала і допомагає людині ставати людиною.

Номер слайду 40

Номер слайду 41

Живе в серцях твоє безсмертне слово і до народу рідного любов, немов зорі сіяння пурпурове, хоч ти від нас давно уже пішов. Та з нами будеш вічно жити, жити, як сяйво сонця, як вечірній спів, ти так любив землі своєї квіти, і так, як квіти, ти людей любив.

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
ppt
Додано
9 лютого
Переглядів
168
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку