Презентація "Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків». Світ людини у зв'язку зі світом природи. Фольклорне тло твору."

 Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків». Світ людини у зв'язку зі світом природи. Фольклорне тло твору. Підготувала: вчитель української мови та літератури Здорик Ірина Анатоліївна

Мета : викликати почуття захоплення красою Карпатських гір, Гуцульщиною та її народними традиціями; сприяти формуванню вмінь визначати своє місце у житті; виховувати високу людську гідність.

Актуальність: необхідно якомога більше залучати молодь до вивчення народних традицій -багатющих скарбів нашого народу ,що ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.

Друзі про М. Коцюбинського: Л.Гарматій пише: "М.Коцюбинський дуже цікавився Гуцульщиною, краса природи робила його особливе враження, а коли тих вражень було забагато, серце не видержало і змоглося під їх сильним тисненням". П.Шекерик –Доників назвав Коцюбинського "великий любитель Гуцульщини і правди, чоловік праці..." М. Горький писав:"Людяність, краса, народ, Україна – це улюблені теми розмов Коцюбинського, вони завжди були з ним, як серце, мозок і славні ласкаві очі". "... М. Коцюбинський напоєний соками багатющої землі своєї – і через це він став безсмертним: великі світочі людства давно вже розтупились, щоб дати місце і йому і черзі борців, мислителів і шукачів правди". Ці слова П. Тичини , геніального учня Михайла Коцюбинського, перевірені часом.

Проблемні питання: Звідки у людини з’являються фантастичні уявлення, що своїм корінням сягають до вірувань далеких предків? Як вони зберігаються протягом усього життя?

Теми вічні у повісті: життя і смерть, людина і природа, кохання і ненависть, язичництво і християнство

Формування характеру головного героя — Івана Палійчука , його світосприйняття. Із перших днів свого народження Іванко потрапляє в атмосферу фантастичних народних вірувань, які його батьки успадкували від своїх, а ті — від давніших предків. «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато». Уся природа здається Іванкові, наче давньому язичникові, сповненою живої й таємничої сили

В дитинстві для Іванка, як і Марічки, «весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна». У дорослому віці фантастичні уявлення не зникають, а лише набирають інших форм.

Віра в таємничу, живу силу вогню — одна з найдавніших у світі І язичник-гуцул вірить у надприродність вогню-ватри. Цікавою в цьому відношенні є- сцена першої появи Іванка на полонині серед вівчарів. Він знаходить їх за розпалюванням вогню, причому стародавнім способом — за допомогою тріски й каменю. Письменник показує і язичницький обряд і характер гуцула. Вівчарі не відповідають гуцулові навіть на його вітання «Слава Ісусу!», бо зайняті священною справою. І коли нарешті маленький вогник вискочив із скалки і «ватаг побожно підняв вогонь і встромив в ватру», він обернувся до Івана і відповів: «Навіки слава!». І це не примха, не дивацтво ватага, а свідоме обожнення вогню.

Кожна важлива справа на полонині супроводжується ворожінням, ритуальними діями, що надають їй таємничості.-Від цього і характер гуцула постає величним, загадковим, сповненим якоїсь невідомої билинної, сили. Так, здавалося б, звичайний, буденний процес приготування сиру відбувається як таїнство.

І людська праця, і людська пісня — все дихає первісною дикою природою. Малому Іванкові довго не давалася справжня музика. Не та, якої навчався він від старших, а чарівна — та, яка б передавала його почуття захоплення казковою гірською природою. І ось одного разу він почув, як грає щезник. Ця пісня і вразила Іванка, і перелякала. Але коли жах минув, мелодія, яку він довго шукав, прийшла до нього. У такий фантастичний спосіб, який відповідає уявленням молодого гуцула, автор показує народження чарівних перлин народної творчості. Пісня, яку Іванко зібрав з гірських голосів, як бджола збирає мед з квітів, — це спів його душі, коли «його дихання в одно зливалось із диханням гір».

Не випадково, що й такий прекрасний і природний вияв людини, як кохання, оповитий піснями. Іван «грав на флояру», Марічка співала. І мова цих звуків була мовою кохання. І все це в одно зливалось з неповторною карпатською красою: «Іван слухав тоненький дівочий голос і думав, що вона давно вже засіяла гори співанками, що їх співають ліси й сіножаті, груні й полонини, дзвонять потоки і виспівує сонце… Але прийде пора, він поверне до неї, і вона знов позбирає співанки, щоб було одбуть чим весілля…»

Похоронний обряду, в основу якого легли власні спостереження автора. Цей похоронний звичай, який включав у себе веселощі й танці, має певний філософський зміст, він показує тріумф життя над смертю, є виявом світогляду народу: гуцул не хоче довго замислюватися над смертю людини, оплакувати померлого.

Прочитавши твір «Тіні забутих предків», розумієш, яким скарбом є фольклор, котрий віками формує моральний світ поколінь. Усна народна творчість – енциклопедія життя народу, свідчення його духовної сили й краси. Фольклорні матеріали в повісті цінні тим, що дають можливість відчути атмосферу минулого, розвивають історичну пам’ять, допомагають «…краще пізнати, хто ми і чиїх батьків діти»