Презентація "Милорд Павич. Оповідання для комп’ютера та циркуля “Дамаскин”

Милорад Павич(1929 – 2009)Що таке людина? Наполовину ангел, наполовину звір.

Милорад Павич -  сербський поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, фахівець з історії сербської літератури XVII—XIX ст.ст., сербського бароко та поезії символізму. Один з найчитаніших письменників екс-Югославії ХХ століття, його твори перекладено 30 мовами.

Дата народження: 15 жовтня 1929 Місце народження: Белград. Дата смерті: 30 листопада 2009 Місце смерті: Белград. Національність: серб. Громадянство: Сербія Рід діяльності: письменник, історик, літературознавець, перекладач. Мілорад Павич, 2007

Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Белграді. Його батько був скульптором і походив з інтелігентної сім'ї, мати викладала філософію і була знавцем сербського фольклору. Писати Павич почав з раннього віку і завжди вважав літературу своїм родовим покликанням — серед його родичів і предків по лінії батька були письменники, і Павич у своїх інтерв'ю віддавав їм належне.

Дитинство Павича прийшлося на німецьку окупацію. Переживши два бомбардування Белграда, при яких загинули 25 тисяч чоловік, письменник одного разу мало не загинув від рук німецьких солдат: його зупинив патруль, але крім учнівського квитка ніяких документів у 15-річного Павича не було. Лише завдяки зусиллям батька, який трохи знав німецьку і зумів порозумітися з солдатами, Павича не розстріляли. Згодом, у 1999-му, письменнику довелося пережити третє в його житті бомбардування — ці враження знайшли відображення в його романі «Зоряна мантія».

У 1953 році Павич закінчив філософський факультет Белградського університету, а потім отримав докторський ступінь у Загребському університеті. Попри те, що Павич не залишав письменництва, за видом діяльності він залишався вченим, літературознавцем, журналістом, перекладачем і викладачем — ким завгодно, але не письменником. 

Так було до 1973 року, коли в Югославії була опублікована його перша книга — збірка оповідань «Залізна завіса». Втім, навіть після цього Павич, як він скаже пізніше, був «найнечитанішим письменником своєї країни».

Влаштований так, щоб кожен мав читати його по-своєму, роман без початку і кінця вийшов ідеальним втіленням того, що передбачив Борхес у своєму «Саді, де розбігаються стежки». Критики, не чекали появи настільки сильного автора в тому місці, де, здавалося, не існувало літературної традиції, захоплено прийняли роман, назвавши його першим зразком нелінійної прози, а самого Павича — першим письменником XXI століття. У світову літературу Павич увійшов завдяки роману «Хозарський словник», що вийшов в 1984 році. Цей роман, перший для письменника, став європейським відображенням магічного реалізму, гіпертекстовою фантазією на тему Борхеса.

Книги, опубліковані після «Хозарського словника», не мали такого успіху, але й письменником одного роману Павич не став. Постмодерні експерименти успішно продовжилися в романі-клепсидрі («Повість про Геро і Леандро»), романі-кросворді («Пейзаж, намальований чаєм») та романі-ворожінні на картах Таро («Остання любов у Константинополі»). Зрештою Павич завернув свій творчий досвід в ультимативну літературну форму — «Унікальний роман», детектив з сотнею кінцівок, що пропонує читачеві максимальну участь у вигляді порожніх сторінок, на яких кожен може дописати свій фінал.

Сербський класик, за його власним визнанням боявся набриднути читачеві, зумів підкорити читача, зробивши його співавтором своїх творів. Експерименти з інтерактивністю, персонажі і місця, що час від часу міняють агрегатний стан, де розходяться сюжетні лінії — у своїх творах Павич змішував сон з дійсністю, не намагався робити між ними відмінностей і в цьому залишився неперевершений.

Був одружений з Ясміною Михайлович, письменницею й літературним критиком.

Помер у віці 80 років від інфаркту міокарда.

Найвідоміші твори: Залізна завіса (Гвоздена завеса) 1973 Хозарський словник (Хазарски речник) 1984 Пейзаж, намальований чаєм (Предео сликан чајем) 1988 Внутрішня сторона вітру (Унутрашња страна ветра) 1991 Вивернута рукавиця (Изврнута рукавица) 1993 Остання любов у Царгороді (Последња љубав у Цариграду) 1994 Зоряна мантія (Звездани плашт) 2000 Сім смертних гріхів (Седам смртних грехова) 2002 Унікат (Уникат) 2004Інше тіло (Друго тело) 2006

«Перший письменник третього тисячоліття»Представник постмодернізму “Архіпелаг Павич, острів Дамаскин”

Постмодернізм. Основні риси постмодернізму: - інтертекстуальність (творення свого тексту з чужих); - використання алюзій (натяків) - нелінійність гіпертексту, інтерактивність (читач сам обирає шлях читання, впливає на сюжет)

Оповідання для комп’ютера та циркуля “Дамаскин”БудівничіОбід. Перше перехрестя:┌────┴────┐Третій храм Палац. Друге перехрестя:┌────┴────┐Їдальня Спочивальня

«Дамаскин» займав вагоме місце у творчому доробку Милорада Павича. Цей невеликий за обсягом твір піднімав складні філософські проблеми, показав процес внутрішньої зміни героїв. Прототипами головних героїв стали реальні історичні персонажі, відомі церковні діячі.Історичний Іоанн Дамаскин — один з найвидатніших діячів християнської церкви, літератури і культури, духовний ватажок могутнього руху проти іконоборства, «боротьби з іконами», тобто заборони не лише поклоніння іконам, а й права на саме їхнє існування, прирівнювання їх до язичницьких ідолів. Іоанн Дамаскин вивів ікону з-під смертельного удару, написавши три Слова «Проти супротивників святих ікон». Уже самим цим він засвідчив появу в стані іконошанувальників ватажка, ідеолога. Боротьба з іконоборством тривала ще понад століття і зрештою закінчилася перемогою іконошанувальників, але першим бій прийняв і витримав саме Іоанн Дамаскин. Саме тоді він і заклав підвалини знаменитої теорії Священного образу, що поклала початок канонізації іконопису. Святий Іван Дамаскин. Преподобнийнародився ~675, Дамаскпомер між 749 і 753, ЄрусалимІкона Божої Матері «Троєручиця» — чудотворна ікона

Милорад Павич не лише добре знав візантійську історію, релігію і культуру, а й сам писав вірші тією «візантійською» мовою, яку використовував історичний Дамаскин: «Я дуже любив писати вірші — літургійну поезію мовою наших древніх церковних переказів, мовою, яку, на жаль, уже ніхто не розуміє». Це теж позначилося на ідейно-художніх особливостях оповідання «Дамаскин».Іоанн Мансур(що значить «переможний, саме таким було його успадковане ім'я») отримав прізвисько Дамаскин, тому що народився і довго жив у Дамаску, столиці Сирії, яка тоді вже була мусульманською, не залежною від християнської Візантії державою. Йован Лествичникце ім'я теж аж ніяк не випадкове. Так звали видатного діяча православної церкви ченця Іоанна, названого за своєю головною працею «Лествичником». «Лествиця», тобто «драбина» — наскрізний символ важкого духовного сходження, що проходить через усю книгу.

“Будівничі”“… у Сербію перейшло 800 сербських каменярів і мулярів з Осата, й усі 800 - на ймення Йован. Потім вони в якомусь будівничому шалі гунули, наче повінь, на бойовище, де тільки-но відгриміла війна між Австрією та Туреччиною…”

Пан Николич фон Рудна “… був уразливою людиною - п'янів, тільки-но помічав чарку, гладшав, тільки-но бачив більше двох страв на столі”… парк із античними мармуровими урнами… - Для чого вони? - спитав замовник Шуваковича. - Щоб збирати до них сльози. - Сльози? - обурився Николич і прогнав Шуваковича.

Атилія. Молода панночка з роду Николичів увірвалася в свої п'ятнадцять років на щоможливо найбільшій швидкості… Вона любила спостерігати, як летять крізь завірюху птахи, мала ластаті, неначе зміїні яйця, очі й груди, і вже вміла мигцем надіти персні на ліву руку, не послуговуючись правою. Якшич. Дівчина з бантом на шиї

“Обід” Один дістав ім’я за Йованом Дамаскином, який будував храми в серцях людей. Тому й звуть його Дамаскин. Він умів зводити найліпші будинки.

Ікона «Троєручиця»

“Обід” …А інший за церковним отцем Йованом Лествичником, який робив драбини до неба. … був управний у зведенні церков.

“Лествиця, що веде на небеса. Слово до пастиря” Сходинки “Лествиці” - це нелегкий шлях людини до досконалості, що може бути досягнута не зразу, а лише поступово, бо Царство небесне отримують лише ті, хто докладає до самовдосконалення величезних зусиль

Перше перехрестя: Третій храм. Оця перша церква... не будуватиметься, а зростатиме сама по собі…… другу церкву з каменю … цей камінний храм мурується лише на стільки п’ядей, на скільки п’ядей просувається будівництво на третьому храмі... Третій храм Йован завжди будує на небі

Перше перехрестя: Третій храм- Щось заважає Йованові закінчити церкву, - мовив Дамаскин, - самшит перестав рости.- Десь ви согрішили, пане Николич. Щось ви заборгували, комусь од рота кусень хліба відірвали. Коли згадаєте, де нагрішили й кого скривдили, покаєтеся й спокутуєте гріх, борг повернете, тоді вам Йован закінчить храм.

Перше перехрестя “Палац”дім, як лист кохання- Ані шеляга ви не одержите, поки не закінчиться будівництво!- Дамаскин передавав, що більше не будуватиме у вас

Друге перехрестя:“Їдальня”Дамаскин грався з нею “в літери”Дамаскин закликає мене в дорогу! Наче мушу прямувати за зорями, аби не заблукати

Друге перехрестя: Спочивальня Дорогий майстре Йоване, як вам відомо, мій батько прогнав, не сплативши їм грошей, Дамаскина та його робітників… Я через це відчуваю докори сумління… Я сама Вам відшкодовую збитки, яких Ви зазнали, а також надсилаю гроші для Дамаскина та його робітників - батьків борг перед ними.

Друге перехрестя: Спочивальня. Самшит знову росте!Храм був такий самий, як і той, самшитовий, тільки тут він був зведений з каменю та мармуру, з усіма своїми сімома вікнами. Це була, безперечно, церква головного майстра Йована, присвячена Введенню Пресвятої Богородиці до Храму.

У оповіданні «Дамаскин» можемо виділити такі лейтмотиви: Постійні війни двох одвічних суперників: Австрійської й Османської імперій. Так, на самому початку оповідання йшлося про «бойовище, де тільки-но відгриміла війна між Австрією і Туреччиною». Цей лейтмотив можна тлумачити як суцільну руйнацію, руйнацію звідусіль. Описи будівництва взагалі і будівництва храмів зокрема. Згаданий лейтмотив також пронизував усю творчість Павича. Бо його народові, сербам, аби вціліти, весь час доводилося щось відбудовувати, піднімати з праху та руїн. В оповіданні «Дамаскин» мотив будівництва не просто присутній, на ньому фактично тримався сюжет, зокрема, головний конфлікт твору ґрунтувався саме на подіях, пов'язаних із будівництвом храму і палацу для Атиллії. Останнім лейтмотивом стала думка про необхідність самоідентифікації сербського народу, його не розчинення в морі інших етносів як необхідна умова виживання. Ця думка постійно була присутня у творах письменника, про що свідчило постійне вживання числівників та топонімів: «Носячи вуса на стамбульський, віденський чи пейтський кшталт, вони у двох царствах, в Австрії та Туреччині, бралися за неймовірні будівельні задуми... Безупинно мурували. Від перевтоми вряди-годи забували все про себе. Бачачи сни п'ятьма мовами й хрестячись на два лади, зводили вони нові православні церкви в Бачевцях, Купинові, Мирковцях, Якові, Михалеві, у Добринцях».

В центрі оповідання Милорада Павича «Дамаскин» проблема духовності і «необхідності сходження драбиною» духовного самовдосконалення людини, проблема гріха й спокути за нього. Ці проблеми розкривалися у оповіданні на прикладі головних героїв: пана Николича та його дочки Атиллії. Батько протягом твору так і не змінився, а залишився таким же жорстоким, егоїстичним, самовпевненим. Проте в динаміці показана героїня Атиллія. Показавши внутрішні зміни головної героїні, Милорад Павич підвів читача до думки, що якщо хочеш щасливо жити, будувати й володіти храмом (домом, палацом) на землі, то треба прагнути до моральної чистоти — будувати храм на небі.

Майстерність Милорада Павича: прагнення нової, «нелінійної літератури»: твори гіпертекстуальні, тобто їх можна читати як з початку, так і з будь-якого фрагмента. Гіпертекст — текст, упорядкований таким чином, що він перетворюється в систему, ієрархію текстів, одночасно складаючи єдність і велику кількість текстів; оповідь ведеться навколо кількох вузлових тем: історичний час, історична наука, інтерактивна проза; тема твору звучить на кількох рівнях: структурному (компонування частин), сюжетному (долі героїв); вона набуває незліченної множини відтінків, вплітаючись у діалоги, слугуючи підставою для вставних притч і афоризмів;

романи — інтерактивні, які можна читати, як він сам говорив, обираючи свій маршрут і створюючи свій текст, стаючи співавтором; минуле та майбутнє існувало у просторово-розділених відгалуженнях теперішнього; введення у прозу специфічних фактів балканської етнографії, сербських звичаїв і побутових деталей; використання елементів готичного роману (роману жахів і таємниць) і його близького родича — детективу, необарокових та розгорнутих метафор, стрижневих мотивів або лейтмотивів. Один із найулюбленіших лейтмотивів — лейтмотив будівництва і гри з часом; майстер специфічного портрету, який поєднував риси імпресіонізму та символізму; чергування лаконічності викладу із розгорнутими відступами; непередбачуваність сюжетних ходів; метафорика і смислова парадоксальність; поєднання традицій візантійського роману із постмодерністським арсеналом художніх засобів: мистецтво автоцитатного комбінування — один із найулюбленіших методів творчого стилю романіста. Майстерність Милорада Павича:

Милорад Павич Я був найвідомішим письменником найупослідженішого народу на світі - сербського народу. XXI століття для мене почалося 24 березня 1999 року, коли НАТО впродовж 78 днів бомбардувало Белград та Сербію.