презентація "Мінойська цивілізація"

§31. Мінойська цивілізація

1. Грецька цивілізація. Важливе місце в історії Стародавнього світу посідає період Античності. До нього відносять історії Давніх Греції та Риму. Грецька цивілізація розвивалася на Балканському півострові, островах Егейського моря та в багатьох регіонах Середземномор’я.

Основою цієї цивілізації були поліси — незалежні міста-держави. Різні поліси об’єднували спільні мова та релігія. Спочатку полісами управляли невеликі групи заможних людей, які походили зі знатних сімей. Така форма влади мала назву олігархія. Пізніше в Афінах розвинулася демократія, за якої громадяни поліса змогли взяти участь у його управлінні. У IV ст. до н. е. грецька та східна культури змішалися — так сформувався еллінізм. Поліс — місто-держава в Давніх Греції та Римі. Демократія (у перекладі із грецької — влада народу) — державний лад, за якого джерелом влади є народ, а управління здійснюють виборні органи влади

2. Мінойська палацова цивілізація. Найдавніша цивілізація на території Європи розквітла у III—II тис. до н. е. на острові Крит в Егейському морі. Вона називається Мінойською. Вчені стверджують, що вона є прародителькою не лише античної, але і європейської цивілізації загалом. Центрами Мінойської цивілізації були міста. Найбільші з них — Кносс, Фест, Закрос та Маллія. Вони розросталися навколо величезних палаців, які могли мати до чотирьох поверхів, налічували безліч кімнат, були обладнані каналізацією та водогоном. Палацові стіни прикрашали яскраві фрески та мозаїки. Ці споруди настільки вразили археологів, що Мінойська цивілізація отримала назву палацової.

ЯК ВІДКРИЛИ МІНОЙСЬКУ ЦИВІЛІЗАЦІЮ1878 року вперше в історії було розкопано залишки міста Кносс, де знайшли легендарний лабіринт Дедала. Міфи про Міноса та Мінотавра підтвердилися. За іронією долі це відкриття зробив археолог Мінос Калокерінос. Але і його знахідки були фрагментарними. У березі 1900 археолог Артур Еванс, який дуже полюбляв давньогрецькі міфи, кинув виклик системі, туркам і всім, всім, всім, взяв та й розкопав цілий кносський палац.

Зараз археологам відомо понад 80 великих і малих міст на Криті. Великі міста були самостійними, влада їхніх правителів також поширювалася на навколишні землі та менші поселення. Так було до того часу, поки напівлегендарний цар Мінос не об’єднав їх у єдину державу. Мінос наказав побудувати могутній флот, який контролював східну частину Середземного моря. Влада Міноса поширювалася ще й на узбережжя Малої Азії та частину сучасної Греції. Критські палаци вражали сучасників своїми розмірами та складним плануванням. Звідси, напевно, походить легенда про розташований під палацом лабіринт царя Міноса, у якому живе людина із головою бика — Мінотавр

3. Господарство. Мінойці займалися землеробством і скотарством. Вирощували пшеницю та ячмінь, а також різні овочі: цибулю, салат, селеру, спаржу й моркву. Мали мінойці й сади з грушами, фініками, айвою, маслинами та виноградники. Важливим джерелом харчування були морські продукти. Узагалі життя Мінойської цивілізації було тісно пов’язане з морем.

Гончарне мистецтво

Різьба по каменю

їжа

4. Торгівля. На Криті немає покладів корисних копалин. Тому його жителі мусили покладатися на морську торгівлю, щоб забезпечити себе всім необхідним, особливо бронзою. Вони мали торговельні зв’язки з островами Егейського моря, Єгиптом, Кіпром, містами Ханаану та Анатолії. Головними товарами, якими торгували мінойці, були вироби ремісників (передусім посуд), а також барвник жовтого кольору, який виготовляли на основі шафрану.

5. Культура. Мінойці вірили в багатьох богів. Головною була богиня сонця, яку зображували із простягнутими вгору руками. Священною твариною вважався бик. Його часто зображували на предметах мистецтва. Також відомо, що мінойці влаштовували змагання, у яких потрібно було перестрибнути через бика. Доведено, що мінойці мали власні мову та письмо (так зване лінійне письмо). Проте розшифрувати ці записи дослідникам поки що не вдалося.

Ігри з биком

танці

Мінойська цивілізація загинула через стихійні лиха, спричинені виверженням вулкана на острові Санторін приблизно в середині XVII ст. до н. е. Величезна хвиля знищила мінойський флот, який не лише захищав острів, але й був єдиним постійним зв’язком мінойців зі світом, зруйнувала прибережні поселення, а сільськогосподарські землі були вкриті шаром вулканічного попелу. Цим скористалися інші народи, які добре знали про багатства острова Крит. Через наслідки нищівного удару стихії та постійні напади сусідів Мінойська цивілізація остаточно занепала. Згідно із прийнятою зараз теорією, занепад Мінойської цивілізації почався після 1630 року до н. е., коли на острові Тіра (нині — Санторін), за 120 км від Криту, відбулось надпотужне виверження вулкану, яке привело до занурення частини острова під воду на 300-400 метрів. Після заповнення жерла вулкану водою стався вибух, потужністю близько 200 тисяч атомних бомб, скинутих на Хіросіму, викид до 60 км3 гірської породи (втричі більше, ніж при виверженні вулкану Кракатау у 1883 році), який супроводжувався потужним зелетрусом і цунамі з хвилями висотою до 17 метрів