Презентація "Монаші ордени" всесвітня історія

Монаші ордени Бенедиктинці Францисканці Домініканці

Бенедиктинці Ordo Sancti Benedicti Орден святого Бенедикта Абревіатура O.S.B. Церква Римо-Католицька Церква Девіз Ora et labora (Молись і працюй ) Засновник Бенедикт Святий Заснування 529

Бенедикти́нці, бенедиктини (лат. Ordo Sancti Benedicti) O.S.B. — найстаріший чернечий орден Римо-Католицької Церкви. Заснований Святим Бенедиктом Нурсійським, який дав ордену статут, близько 529року у Монте-Кассіно (Італія). Девізом є: «Молись і працюй» — лат. « Ora et labora ». В ордені 7 798 ченців. Абатство Монте-Касіно Є жіноче відгалуження бенедиктинок, а також бенедиктинці східного обряду (головно у Бельгії), організовані за сприяння митрополита Андрея Шептицького. Орден був найбільшим феодальним  землевласником. Бенедиктинці активно підтримували папство. Центри існують у Західній Європі й Америці. З нього походять різні чернечі ордени, зокрема, цистерціанці, камальдули,  картезіанці.

Абатство Монте-Касіно Організація 2010 року Бенедиктинська конфедерація складалася з 21 конгрегації і незалежних 6 монастирів. Загальне число монастирів - 352. Загальне число ченців - 7438, з яких 3999 - священники. На чолі конфедерації є головний абат, який обирається на 8-річний термін. Він є представником бенедиктинців перед Святим Престолом, але не має права призначати і звільняти настоятелів монастирів. Наголос у діяльності бенедиктинців робиться на молитви, інтелектуальні заняття, релігійне мистецтво,місіонерську роботу.

Після смерті св. Бенедикта в 547 році, заснований ним монастир Монте-Кассіно проіснував недовго і був зруйнований лангобардами близько 577 року (пізніше він був відновлений). Ченці за підтримки папи Григорія I Великого розійшлися по різних країнах, сприяючи поширенню статуту та ідей  св. Бенедикта. Незабаром монастирі виникли в Англії, Франкському королівстві, інших країнах Західної та Центральної Європи, а до XI століття і у Східній Європі. Серед великих бенедиктинців цього періоду виділяються св. Августин Кентерберійський св. Вілліброрд св. Адальберт Празький та інші. Оскільки статут св. Бенедикта не передбачав централізованих структур, які об'єднують монастирі, то до XI століття монастирі, що використовують бенедиктинський статут, були незалежними. В X - XI століттях орден зазнав декількох істотних реформ: почали з'являтися конгрегації монастирів, від бенедиктинців відбрунькувалися ордени камальдулів та цистерціанців, була проведена реформа чернечого життя, т. зв.Клюнійська реформа (за назвою абатства Клюні). Історія Абатство Святої Трійці Кава де Тіррені

В XIII столітті виникли нові ордени домініканців та францисканців, змінилася структура європейського суспільства, що зумовило початок занепаду ордену бенедиктинців. Ще більше посилився цей занепад в ходіРеформації та секуляризації XVIII століття. В XIX столітті почалося відродження ордену, яке продовжилося і в XX столітті. Імпульсом для розвитку ордену в Новий час стала діяльність братів у галузі вивчення середньовічної літератури, музики та живопису, а також місіонерської діяльності в Африці та Азії. В 1893 році папа Лев XIII об'єднав усі бенедиктинські монастирі і конгрегації в єдину бенедиктинську конфедерацію.

Культура і суспільство Вклад бенедиктинців в культуру і цивілізацію західного суспільства величезний, в епоху раннього Середньовіччя бенедиктинські монастирі були головними осередками культури в Західній Європі. Зі шкіл при абатствах вийшли практично всі видатні вчені того часу, в тому числі Беда Преподобний, Алкуїн та ін. У бібліотеках при монастирях зберігалися і переписувалися стародавні рукописи, велися хроніки, велося навчання людей. При монастирях організовувалися ярмарки, що пожвавлювало торгівлю; лікарні, де лікували стражденних. Приймаючи подорожніх, монастирі фактично виконували роль готелів. Багато бенедиктинських ченців, такі як Ансельм_Кентерберійський та Петро Даміані були видатнимифілософами і богословами. Бенедиктинські монастирі сильно вплинули на розвиток архітектури - перші зразки романського стилю з'явилися в абатстві Клюні, а готичного - в абатстві Сен-Дені. Вклад бенедиктинців під час Нового часу у дослідження середньовічних текстів та живопису також дуже великий.

Абатство Клюні у 2004 році Монастир у Франції , розташований в Сона і Луара Належить ордену Бенедиктинців ,Клюнійська конгрегація. Клюні (фр. Cluny) — колишнє бенедиктинське абатство у Верхній Бургундії, неподалік від Макона. У вересні 909 року герцог Аквітанії Гільйом I Благочестивий заснував на базі своєї вілли Клюні бенедиктинський монастир святих Петра й Павла. Першим настоятелем став абат Бернон. Відмінною рисою Клюні було те, що монастир було вилучено з-під влади як світських правителів, так і місцевого єпископа, та підпорядковано безпосередньо папі. Незабаром монастир, в якому дотримувався суворий бенедиктинський статут, став на чолі невеликої конгрегації з семи монастирів.

Абатство Сен-Дені (фр. Abbaye de Saint - Denis) – бенедиктинське абатство в Сен-Дені, північному передмісті Парижа, головний монастир середньовічної Франції. Базиліка Сен-Дені Інтер'єр базиліки з надгробками королів

Францисканці Францисканці, або мінорити (від лат. «малий», «менший брат»; лат. Ordo Fratrum Minorum, OFM — «Орден Братів  minor —Менших») — члени римо-католицького ордену Жебраків, заснованого 1209 року в Італії Франциском Асізьким, автором «Гімну до Сонця». Є чоловіче відділення, до якого також входять капуцини і терціани. І жіноче — клариски. Прижиттєве зображення Франциска Асізьского. XIII ст.

Історія створення Заснований у 1207-09 роках в Італії Франциском Асізьким (1181/82-1226; звідси і назва) як братство міноритів. У 1212 році створено жіночу гілку чину — орден Кларисок. У 1223 році статут ордену затвердивПапа Гонорій III. Завданням ордену була боротьба з єретиками і проповідницька діяльність серед народу ідеалів аскетизму та любові до ближнього. На чолі ордену стояв генерал. З 1226 року францисканиці отримали право викладати в університетах. У 1525 році як відгалуження ордену виник чин капуцинів. Нині орден разом зі своїми відгалуженнями налічує близько 40 тис. чол. Святий Франциск Асізький — засновник жебрачого монашого ордену францисканців 

Костел монастиря сестер францисканок, Львів. Архітектор  Ю.Захарієвич

Францисканці в Україні На українських землях Францисканці з'явилися у другій чверті 14 століття, насамперед на Галичині. У своїй діяльності серед некатолицького населення францисканці відзначалися віротерпимістю. Францискани мали підтримку польського короля Казимира III Великого і Владислава Опольського. З 1409року після конфлікту Владислава II Ягайла зі львівськими францисканами орден був позбавлений державної підтримки. В українських землях францисканам належало 20 монастирів із невеликими землеволодіннями. Окремі місії францисканів існували до початку 18 століття у Судаку і Балаклаві. У 16 столітті від францисканців відокремилися капуцини, які створили власний орден із більш аскетичним статутом. До початку 19 століття францисканці були повністю витіснені російською адміністрацією з Правобережної України. Осередки францисканів на західноукраїнських землях діяли до 1946 року.

Костел Св. Антонія ордену францисканців на вул. Личаківській Орден францисканців вперше на українських землях з’явився саме у Львові ще у ХІІІ ст., коли до міста прибула дружина князя Лева Даниловича – Констанція Угорська. Першим осідком ордену у Львові став монастир Святого Хреста, який було засновано у XIV ст. У XVII ст. розпочалось будівництво другого монастиря францисканців – вже за межами міських мурів – Св. Антонія. Дозвіл на його зведення магістрат видав у 1617 р. Будівництво тривало з 1618 р. по 1630 р. Монастир знищено під час облоги Львова козаками та татарами у 1648 р.

У 1669 р. розпочалось нове будівництво. Кошти на зведення будівлі з тесаного каменю надав Костянтин Кшиштоф Вишневецький, а у 1718 кошти на будівництво монастиря надав краківський воєвода Януш Антоній Вишневецький. Будівництво було завершено у 1739 р., храм зведено у стилі зрілого бароко. У плані храм прямокутний, однонавовий. Освячення храму здійснив львівський єпископ-суфраган Самуель Гловінський († 1776). Вівтарні скульптури виконав Томас Гуттер, а ікони – В. Лучицький. Відомий львівський скульптур Себастьян Фесінгер виконав скульптури короля Давида та Св. Єроніма. Однак монастир проіснував недовго. Під час секуляризаційних реформ австрійського цісаря Йосифа ІІ монастир було закрито, а костел у 1786 р. став парафіяльним. У 1818 р. поблизу храму зведено дзвіницю для трьох дзвонів (автор – львівський архітектор Йозеф Маркль).

У радянський час храм мав кращу долю ніж інші – його не було закрито, і костел був одним із двох діючих у Львові римо-католицьких храмів (перший – кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марїї). Однак францисканці покинули місто. Та у 1948 р. до Львова прибув о. Рафал Владислав Кєрницький, в’язень радянських таборів. Будучи настоятелем кафедрального собору, він також відправляв богослужіння і в костелі Св. Антонія. Власне з його ініціативи у 1989 р. до Львова прибули польські францисканці з орденської провінції Св. Антонія і блаженного Якуба Стрепи. У 1991 р. опіку над костелом Св. Антонія знову перейняли францисканці, а у 1995 р. архієпископ Мар’ян Яворський передав храм францисканцям офіційно. Зараз настоятелем храму є  о. Владислав Лізун

Домініканці Домініканці (домінікани, «брати проповідники»; лат. Ordo Praedicatorum) — католицький чернечий орден, заснований у 1215 в Тулузі (Франція) іспанським монахом (ченцем) св. Домініком (1170–1221). Ordo fratrum praedicatorum Орден проповідників Церква Римо-Католицька Церква Девіз Прославляти, Благословити, Проповідувати (Laudare, Benedicere, Praedicare) Засновник Святий Домінік Заснування 1214, у Тулузі Утвердження Гонорієм III 1216

Святий Домінік. Фреска XIV століття в азиліці святого Домініка, Болонія Святий Домінік, який керує аутодафе. Художник П. Берругете, бл. 1495

Організація Традиційним символом домініканського ордену був чорний із білими плямами собака, що тримав у зубах палаючий факел — вогонь істини. Цей образ виник завдяки грі латинських слів: монахів часто називали домініканцями (лат. Dominicanes), що означало послідовники Домініка; однак, їх назву можна перекласти і як «пси Господні» (лат. Domini canes). Основні сфери діяльності домініканців — проповідь Євангелія, вивчення наук, освіта, боротьба з єресями, місіонерська діяльність. На чолі ордена стоїть генеральний магістр. 5 З вересня 2010 року генеральним магістром домініканців є Брюно Кадоре. Кожну провінцію ордена очолює провінційний пріор, кожну чернечу громаду — конвентуальний пріор. Вони несуть відповідальність перед загальними зборами — Конвентуальним, провінційним або генеральним капітулом. На чолі чину стоїть генерал, який підпорядковується Папі. Домініканці займають важливі державні пости у Ватикані. Сьогодні домініканці — один з найвпливовіших католицьких монаших чинів. Домініканський орден має третю гілку — терціаріїв, людей що приносять обітниці, але залишаються у світі і живуть духовним життям ордену. Сам Домінік заснував, під ім'ям "Міліції Ісуса Христа " союз мирян обох статей, для захисту церкви і для прагнення до моральної досконалості. Одяг ордену — біла відлога, шкіряний пояс з чотками, біла пелерина з відлогою і чорний плащ з чорною пелериною й відлогою. Монастир домініканців  у Львові

Історія В 1214 році навколо св. Домініка в Тулузі утворилася перша громада. Статут був затверджений двома роками пізніше папою Гонорієм III. Орден швидко поширився у Франції (тут домініканці спочатку називалися якобитами, тому що перша резиденція ордена в Парижі була при церкві св. Якова), Іспанії іІталії. Найважливішим напрямком діяльності домініканців було поглиблене вивчення теології з метою підготовки грамотних проповідників. Центрами ордену стали Париж і Болонья — два найбільших університетських міст Європи. У 1221 році домініканці мали 70 монастирів, у 1256 році в ордені було 7000 ченців. Домініканці заснували власні навчальні заклади (у Болоньї, Кельні, Оксфорді та ін), очолювали богословські кафедри в університетах Парижу, Падуї, Прагита інших . З XIII століття домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність, заснували безліч монастирів (зокрема, під Києвом, в Ірані, Китаї та ін.) В1318 році домініканці зуміли організувати в Персії, яка перебувала під владою монголів, архиєпархію. На першому генеральному капітулі в Болоньї, в 1220 році, домініканський орден був оголошений жебручим: на його членів покладено обов'язок відмовитися від всякого майна і доходів і жити милостинею. Ця постанова дотримувалося не повністю, і в 1425 році була скасована папою Мартіном V. У1227 домініканці отримали право повсюдної проповіді і сповіді. Третій генеральний магістр ордена, святий Раймунд де Пеньяфорт, видав у 1238 році збірку його статутів. На чолі ордена маггістр варто обирався спочатку довічно, а потім на фіксований термін. У кожній країні є провінційний пріор, у кожному окремому поселенні, що має не менше 12 осіб — конвентуальний пріор. Над ними головує капітул, тобто загальні збори, які скликаються що три роки. Головне завдання нового ордена складалася в місіонерській діяльності між невірними, але разом з тим він ревно займався церковними проповідями і богослів'ям. До домініканців належали видатні філософи-схоласти (Альберт Великий, Тома Аквінський) і містики (Майстер Екгарт, Джироламо Савонарола, Йоганн Таулер). З 13 ст. домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні. У 1233 заснував монастир під Києвомчернець Яцек Одровонж (пол. Jacek Odrowąż, лат. Hyacintus, укр. Йоакинф Одровонж). Домініканські монастирі існували в Україні у 13-17 ст., а на західно-українських землях до 1939. Св. Домінік. Худ. Клаудіо Коельо,Іспанія.

Вибравши шлях жебруючих проповідників Євангелія, для боротьби з альбігойцями (катарами), домініканці згодом продовжували бути охоронцями основ віри. У 1232 році для боротьби проти єретичних рухів у відання ордену була передана інквізиція. Magister sacri palatii, який завжди обирався з домініканців, керував вищою цензурою. Домініканець в облеченні В епоху найбільшого процвітання орден домініканців налічував до 150000 членів в 45 провінціях (з них 11 поза Європою) і 12 згромаджень, під управлінням самостійних генерал-вікаріїв. Пізніше домініканці були відтіснені єзуїтами від шкіл та проповіді при дворах, а почасти й від місіонерської діяльності. На кінець XIX століття вони існували в Італії, Іспанії, Австрії, їхні місії були в Америці і Ост-Індії. Жіночі домініканські монастирі, числом до 300, на кінець XIX століття існували в Італії, Австрії, Бельгії, Америці. Черниці займалися рукоділлям. Одяг їх біла, з чорним плащем і велоном. Значна з сестер цього ордена — свята Катерина Сієнська. В XVI столітті домініканські проповідники з'явилися в Латинській Америці. Багато домініканців, наприклад,Бартоломе де Лас Касас, виступали за захист прав індіанців у колоніях. В XVII — XVIII століттях діяльність ордена сильно обмежувалася як світськими, так і церковною владою. Сильний удар по домініканських монастирях в Північній Європі завдала Реформація. В XIX столітті положення ордена стабілізувалося, домініканські монастирі розвивалися в Європі, в Латинській Америці і на Філіппінах. Бурхливо розвивається орден в США і Канаді. В XX столітті орден зазнав нових потрясінь — вигнання в 1910 році з Мексики, масові вбивства домініканських ченців під час громадянської війни в Іспанії, переслідування в комуністичних країнах. Однак до кінця XX століття стан ордена знову стабілізувався — у 80-х роках цього століття домініканці володіли монастирями в 50 країнах світу. У 2010 році орден нараховував 5906 ченців (з них 4456 священиків). Вони служать в 607 парафіях Домініканець в облеченні

Одяг монаших орденів 1. Домініканці. Білий одяг; білий скапулір (scapulae — лат. лопатки) — довгий платок із двох частин, пякий прикривав груди і спину, з отвором для голови.  2. Францисканці. Франциск Асізький, з 1208 р. почал носити коричневу хлопчатобумажную монашу рясу, підперезану мотузкою, і сандалії на голих ногах.  3. Августинці. Щодена одежа із білої бавовни (із скапуліром); для виходу— черна монаша ряса с довгими широкими рукавами і капюшоном.  4. Бенедиктинці. Одежа доволі різнообразна (в залежності від місцевості, але в основному переважає черний колір.  5. Картезіанці. Одежа: полотняний кафтан з шкіряним поясом, скапулир, передня і задня частини якого з*єднані широкою полоскою матеріі; капюшон. Вся одежа біла, плащ черний.  6. Капуцини. Орден заснований в 1527 г. в Італії, отримав свою назву від гостроконечного коричневого капюшона, прикріпленого до верхньої одежи. Плащ такої довжини, що закриває тільки руки. Пояс — груба мотузка з вузлами. 

Бенедиктинець в період зарождення монашества. Устав Святого Бенедикта (написаний в 528 р., складався із 73 глав) проповідували два його ученя: Мор у Франції і Пласид на Сицилії. Histoire et costumes des ordres religieux... Брюсель, 1845

Монах-бенедиктинець XIV століття в одязі із чорной саржи (з мініатюри манускрипта, який зберігається в Ватиканській бібліотеці) (листок 33 ілюстрації до книги "Исторический костюм XII--XV веков". Париж. 1860

Бенедиктинський монах із Клюні. Орден Клюні (конгрегація бенедиктинців) був заснований в 910 р. Берноном, графом Бургундським. Аббатство Клюні відоме своїм величавим собором. Histoire et costumes des ordres religieux... Брюсель, 1845

Монахиня із домініканського ордену (з полотна Амброджо Лоренцетті) (лист 46 ілюстрації до величаво виданої работеи"Исторический костюм XII--XV веков". Париж. 1860 год) Монах ордену домініканців (лист 16 ілюстрації до величаво виданої работи "Исторический костюм XII--XV веков". Париж. 1860 год)

Монах-францисканець (работа Симона Меммі) (лист 34 ілюстрації до величаво виданої работи "Исторический костюм XII--XV веков". Париж. 1860 год)

Кларисинка. Орден Святої Клари Асізької (1194-1253)