Презентація "Мотивування учнів до ініціативи на самостійність - обов'язкова передумова якісного навчання".

Мотивування учня до ініціативи на самостійність – обов’язкова передумова якісного навчання. Чагарна С.І., учитель української мови та літератури.

Людина, що не знає нічого, може навчитися, справа тільки в тому, щоб запалити в ній бажання вчитися. Д. Дідро

Мотивація учня до навчання – одна з найбільш гострих проблем сучасної освіти, адже ефективне навчання залежить не лише від методів і форм роботи в навчальному процесі, але й від того, що відчувають учні, наскільки вони уважні, допитливі, розуміють мету навчання, здатні вийти із зони комфорту та здобути нові знання. Особливо гостро постає ця проблема під час дистанційного навчання. Ні для кого не секрет, що далеко не всім дітям подобається вчитися. Перебування вдома на карантині вони сприймають як канікули. Це сприяє розслабленню і бажанню розважатися, та аж ніяк не вчитися. Звісно, змушувати вчитися, розповідаючи про те, що це дуже корисно та колись у майбутньому точно знадобиться – це не завжди дієвий спосіб досягти мети.

То ж як мотивувати учнів до самостійності та прагнення успіхів у дистанційному навчанні?

Відомо, що існує два види мотивації – внутрішня та зовнішня. Зовнішня мотивація виникає під впливом і тиском зовнішніх імпульсів - вимог, наказів, примусів - викликає зовнішній дискомфорт (учень зобов'язаний виконувати чиюсь волю); ця мотивація заснована на заохоченнях, покараннях та інших видах стимуляції, які або спрямовують, або гальмують поведінку людини. Внутрішня мотивація(усвідомлена) виникає, «зароджується» під впливом внутрішнього дискомфорту (людина діє, щоб отримати внутрішнє задоволення, отримати позитивний психічний стан); її діяльність організовується за власною ініціативою, не залежить від чужої; ця мотивація сприяє одержанню задоволення від роботи, викликає інтерес, радісне збудження, підвищує самоповагу особистості.

Навчання, яке ґрунтується на саме внутрішній мотивації, буде значно успішнішим, оскільки при її наявності дитина сама здатна працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень.

Які внутрішні мотиватори можна використовувати? • Отримання знань потрібно для здійснення мрії.• Отримання знань робить тебе самостійним.• Отримання знань розширює простір твого існування.• Отримання знань допоможе тебе знайти своє місце в житті, своє покликання.• Отримання знань навчить тебе бути щасливим.• Отримання знань приносить впевненість у собі, радість, щастя.

Що традиційно мотивує дитину у навчанні? • Хороші оцінки.• Схвалення.• Успіх.• Заохочення батьків та педагогів. Подарунки та бонуси.• Перспектива випередити або наздогнати однолітків.• Страх.• Прогнози на майбутній успіх чи невдачу в житті та кар'єрі.• Радість пізнання.• Можливість самореалізації.

У дистанційному навчанні головну роль відіграє саме мотивація усвідомленої дії. Коли учень виконує роботу не через страх і не для того, щоб виділитися з ряду однолітків або отримати винагороду, а для того, щоб отримати знання. Стати розумнішими, розширити свої горизонти, піднятися в своєму особистісному розвитку. Це найбільш складна мотивація для дитини, яка ще не усвідомлює себе самостійною особистістю, не розуміє свого місця в соціумі, не розуміє, як знання з біології або фізики можуть допомогти їй стати успішною і щасливою. Тому завдання вчителя знайти ці стимули, підвищити мотивацію.

Мотиваційні ресурси можуть бути різними. Це система оцінювання, яка дає можливість і бажання набирати бали. Це індивідуальний вектор руху – не можуть усі бути однаковими і навчання не може бути однаковим. І, звісно, це зворотний зв’язок.

Найголовніше в будь-якому навчальному процесі - підтримання інтересу до предмета, який викладається. Дуже часто вчитель хоче максимального заглиблення в свій предмет і насичує завдання зайвою і важкою інформацією. І якщо на звичайному уроці в традиційній школі він може бачити безпосередню реакцію своїх учнів і коригувати подачу матеріалу, то у віртуальному - це можливо тільки постфактум, коли вчитель побачить результати під час виконання тестових завдань.

Завдання вчителя – зробити матеріал максимально доступним. І в той же час цікавим, наочним і стимулюючим до розширення знань. Завжди більш виграшними є ілюстровані онлайн-уроки і ті, які спонукають дитину до співтворчості, до пошуку. Перетворюють учня не просто в поглинача готової інформації, а у дослідника, який сам відкриває закони, виробляє теорії, докопується до суті. Можливість впливати на деякі аспекти свого навчання підвищує внутрішню мотивацію учнів, тож варто дати їм вибір у тому, які завдання виконувати (наприклад, 3 з 5 запропонованих), у якому порядку, за яким розкладом (у межах навчального тижня). Самостійна відповідальність за власну навчальну траєкторію формується поступово, тому варто нарощувати автономність у процесі навчання.

Певні педагогічні прийоми можуть спонукати дітей чесно й самостійно виконувати завдання, якщо вчитель: -заохочує і хвалить дітей, коли бачить, що робота виконана самостійно, хоч і не ідеально; існує правило “сендвіча” — розміщувати критику між двома позитивними репліками, наприклад: “Дякую за вчасну роботу, але перевір ще раз розділові знаки у третьому реченні. Впевнена, що ти впораєшся!” - доброзичливий зворотний зв’язок допомагає підтримати мотивацію учня до вдосконалення самостійної роботи та докладання більших зусиль, що позитивно впливає на результати й успішність;-дає завдання, де рівень складності наростає від елементарного до дуже складного (якщо дитина виконала завдання лише до половини, вчитель дякуватиме за зроблену роботу і пояснить складніший матеріал додатково); -дає індивідуальні завдання кожному хоча б раз на кілька тижнів, можна вибірково; -дає завдання з готовими відповідями з проханням спробувати спочатку виконати завдання самостійно, не підглядаючи, а якщо щось незрозуміло — звернутися за роз’ясненнями до вчителя; -дає завдання, які передбачають власні міркування та висловлення власної думки дитини, а не вибір з готових відповідей;-чітко вимірює і прогнозує час, який знадобиться дітям на виконання завдань;. -підбирає навчальні завдання з елементами новизни і непередбаченого, що сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час їх виконання.

Досить часто можна спостерігати ситуацію, коли навіть найбільш наполегливі і здібні учні не хочуть виконувати завдань. А якщо вони і виконують його, то нерідко беруть відповіді з «готових домашніх завдань» та інтернету. Тож мало просто створити завдання. Потрібно зацікавити учнів, спонукати їхнє бажання навчатися вдома. Найгірший варіант завдання – «вивчити параграф». Діти мають виявляти активність та ініціативу: пропонувати свої ідеї щодо форм та методів виконання завдань, використовувати різнотипні джерела для пошуку інформації (інтернет, відеоролики, картинки тощо). Крім того, варто чергувати різні форми домашньої роботи та перевірки її результатів (батли, дискусії, конференції, вікторини, віртуальні семінари, листування в чатах, тощо).  

Що ж робить завдання цікавим?Умотивованість виконання. Пояснення, що домашня робота є неодмінною складовою успішного навчання, яку практичну користь принесе їм виконання саме такого завдання. Креативність та емоційність. Завдання мають спонукати учнів творити, генерувати власні ідеї та способи їхньої реалізації, викликати позитивні емоції. Дозованість та різноманітність. Визначення оптимальної кількості домашніх завдань для кожного класу, чергування великих та малих за обсягом завдань для того, щоб діти могли відпочивати і не втратили ентузіазму під час їх виконання. Зрозумілість. Не треба шкодувати часу для роз’яснення дітям суті та деталей завдання. Адже коли учні погано розуміють, що потрібно робити, вони можуть проігнорувати навіть найцікавіше завдання. Зворотній зв’язок. Якщо вчитель не оцінюватиме старань учня, той не знатиме, чи правильно він діє. Треба оцінювати самостійність, творчу активність дитини, забезпечити зворотний зв'язок з коментуванням відповідей, вказувати на помилки й надавати допомогу в пошуках правильних рішень. Дитину треба підтримувати, координувати її дії та стимулювати до подальшого розвитку.

Експерти виділяють 4 ідеї для створення завдання, яке зацікавить будь-якого учня:  

1. Використання соціальних мереж. Можна запропонувати дітям створити профіль історичної постаті або літературного персонажа у соціальних мережах. Таке завдання можна використати на уроках із будь-яких предметів. Воно «оживить» навчальні дисципліни в уяві учнів. Пояснити дітям, що, крім веселощів, це завдання допоможе уявити себе історичною постаттю чи літературним персонажем, дозволить краще запам’ятати біографію, зрозуміти ідеї та життєву позицію. Учні повинні мати свободу для творчості (чим більше деталей, тим краще).

2. Застосування відеоформату. Можна запропонувати учням створити невеликий відеорепортаж для новин, записати інтерв’ю з історичною постаттю чи рекламу якогось винаходу, змонтувати короткометражний фільм. Ролик має стосуватися певної теми з навчальної програми (наприклад, інтерв’ю у Ч. Дарвіна). Учні мають чітко зрозуміти умови завдання та алгоритм його виконання. При цьому вони можуть частково виходити за вказані вчителем межі, надавати виконанню власного, авторського бачення. Діти можуть знімати як звичайні тематичні відеоролики, так і спробувати створити власні варіанти відомих телепередач, ток-шоу чи інтерв’ю.

3. Створення учнівських блогів. Запропонувати учням стати блогерами. Після опрацювання достатнього обсягу матеріалу дати їм завдання написати невелику розповідь у формі статті для блогу про почуте на уроках і прочитане вдома. Дитина має розповісти про свої враження, думки та емоції. Спонукати учнів виявляти активність у коментарях (діти можуть ставити запитання, підтримувати блогера-початківця чи сперечатися з його позицією).

 4. Новини у власній газеті. Запропонувати учням колективно виконати домашнє завдання. Нехай вони стануть колективом журналістів, які працюють у газеті. Діти мають створити тематичний номер тижневика, який би містив невеликі статті. Учні, орієнтуючись на запитання та поради вчителя, мають розкрити в номері тему, яка була опрацьована. Форму презентації виконаного завдання обирають самі діти. Крім вивчення навчального матеріалу, учні будуть розвивати вміння аналізувати значні обсяги інформації та виражати думки у письмовій формі.