Стаття "Проблема мотивації навчальної діяльності."

Проблема мотивації навчальної діяльності.

   Формування навчальної мотивації може бути названо однією з центральних проблем сучасної освіти. Актуальність даної проблеми пов'язана з оновленням змісту освіти, постановкою завдань формування в учнів прийомів самостійного придбання знань і розвитку активної життєвої позиції. Відповідно до сучасних стандартів випускник основної школи повинен усвідомлювати і приймати цінності людського життя, сім'ї, громадянського суспільства, багатонаціональність людства, активно і зацікавлено пізнавати світ, вміти вчитися і усвідомлювати важливість освіти і самоосвіти для життя і діяльності, поважати інших людей, вміти вести конструктивний діалог. Однак за даними психологів рівень мотивації учнів неухильно знижується. Академік Д. І. Фельдштейн, узагальнивши фундаментальні академічні дослідження останніх років, виділив основні значущі зміни у сучасних дітей і підлітків, серед яких вказані різке зниження когнітивного розвитку дітей дошкільного віку, зростання емоційного дискомфорту і зниження бажання активних дій, відхід з життя дитини сюжетно- рольової гри і, як наслідок, зниження довільності і мотиваційної  сфери, зниження допитливості і уяви, недостатня сформованість дрібної моторики, значно знизився рівень соціальної компетентності та самостійності в прийнятті рішень, зростання «екранної» залежності, обмеження спілкування з однолітками, поява почуття самотності, розгубленості, зневіри в себе, зміни в ціннісних орієнтаціях підлітків: моральні, емоційні, культурні та громадські займають в ієрархії цінностей останні місця. Таким чином, виникає протиріччя між бажаним і реальним образом дитини, який може і повинен бути скоректований. І формування правильної мотивації у самого учня грає в цьому важливу роль. Сучасні вчителі задаються питанням: що можна зробити, щоб дитина почала відчувати задоволення від процесу навчання і підвищив успішність в школі. Адже формування правильної мотивації - не означає закласти в голову дитини готову мету і мотиви, а створити такі умови, в яких йому самому захочеться вчитися. Тому, щоб розглянути найбільш ефективні способи формування навчальної мотивації, необхідно зрозуміти з чого вона складається. Для цього слід розглянути види навчальної мотивації, а також виявити  способи, які підійдуть для формування того чи іншого виду мотивації з урахуванням вікових особливостей.

В даний час існує декілька видів класифікацій мотивів навчання. Перший варіант класифікації спирається на наявність в мотивації двох тенденцій: до досягнення успіху і до недопущення невдачі. Другий варіант класифікації характеризує ставлення мотивів і безпосередньо навчальну діяльність. Якщо мотиви, що стимулюють певну діяльність (в нашому випадку - процес навчання), не пов'язані безпосередньо з нею, їх називають зовнішніми по відношенню до даної діяльності. Якщо ж мотиви безпосередньо пов'язані з навчальною діяльністю, то їх називають внутрішніми. Так до рівнів (підтипів) пізнавальної мотивації відносяться:

• пізнавальні - широкі пізнавальні, навчально-пізнавальні мотиви, мотиви самоосвіти;

• соціальні - широкі соціальні, вузькі соціальні або позиційні мотиви.

Широкі пізнавальні мотиви характеризуються орієнтацією на оволодіння новими знаннями - фактами, явищами, закономірностями. Ці мотиви також розрізняються за рівнями, які визначаються глибиною інтересу до знань. Це може бути інтерес до нових цікавих фактів, явищ, або інтерес до істотних властивостей явищ, до перших дедуктивних висновків, або інтерес до закономірностей в навчальному матеріалі, до теоретичних принципів, до ключових ідей і т.п. При формуванні широких пізнавальних мотивів можна і потрібно звернути увагу на незвичайні види занять або форми уроків, такі як екскурсії, де учень може в незвичній обстановці пізнавати нове, знайомитися з навколишнім світом, розширювати кругозір. Також стимулюють виникнення навчального інтересу різні види ігрової діяльності, ребуси, нестандартні завдання, ситуації успіху, уважне ставлення до озвучених учнями ідей, які можуть сприяти підвищенню інтересу до навчального процесу.

Навчально-пізнавальні мотиви і їх формування відбувається переважно в молодшому шкільному віці. Вони орієнтовані на засвоєння способів добування знань, прийомів їх самостійного придбання: інтерес до методів наукового пізнання, до способів саморегуляції навчальної роботи, раціональної організації своєї навчальної праці. Формування цього виду мотивації починається ще в дошкільному віці, коли необхідно навчити дитину правильно планувати час і розподіляти навантаження, вчитися самостійно контролювати процес навчання. Якщо говорити про взаємозв'язок цього виду мотивації з портретом сучасної дитини, то це будуть проблеми зниження бажання активних дій, зниження довільності, внутрішнього плану дій, зниження вибірковості уваги. Тут необхідно звернути увагу на формування досвіду самоконтролю, який дуже важливий в навчальній діяльності та формуванні у школяра бажання вчитися. Показником психологічної готовності є рівень розвитку довільної поведінки, тобто вміння дитини підкорятися певним правилам і робити не те, що йому хочеться в даний момент, а то, що робити необхідно, для цього важливо розвивати у дитини вміння долати себе: привчати дитину робити не тільки то, що йому подобається, а й те, що не подобається, але необхідно. Саме в навчанні починають складатися ділові якості дитини, які потім яскраво проявляються в підлітковому віці, і від яких залежить мотивація досягнення успіхів.

   Наступним важливим моментом при формуванні навчальної мотивації є оцінювання виконаної роботи батьками та вчителем і адекватна самооцінка дитиною самого себе. Діти із заниженою самооцінкою недооцінюють свої можливості і знижують навчальну мотивацію, діти із завищеною самооцінкою адекватно не бачать межі своїх здібностей, не звикли бачити і визнавати своїх помилок. 

Мотиви самоосвіти яскравіше виражені в старшій школі і проявляються в орієнтації на придбання додаткових знань, і потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення. І це також пов'язано зі сферою когнітивного розвитку, самостійності в прийнятті рішень, допитливості, розвитку вольової сфери, що дозволяє приймати рішення і їх здійснювати. 

Соціальні мотиви мають наступні підтипи:

Широкі соціальні мотиви в основному характеризують вік середньої школи, вони включають в себе обов'язок і відповідальність; розуміння соціальної значимості навчання, прагнення отримувати знання на основі корисності суспільству, підготовки до дорослого життя, сюди може бути віднесено також бажання добре підготуватися до обраної професії. Згідно з дослідженнями, мотиви навчальної діяльності, а саме: широкі соціальні мотиви, мотиви обов'язку і відповідальності, мотиви самовизначення і самовдосконалення виробляють у дитини прагнення не тільки зайняти позицію у відносинах з іншими людьми, а й усвідомити способи співпраці, які важливі для розвитку мотиваційної сфери особистості . Формування цього виду мотивації пов'язано з ціннісними орієнтаціями дітей - моральними, культурними і суспільними.

Вузькі соціальні або позиційні мотиви спираються на прагнення зайняти певну позицію у відносинах з оточуючими, місце у відносинах з оточуючими, отримати їх схвалення, заслужити авторитет. У дітей ці мотиви частіше проявляються на початку підліткового віку або в середній школі. У формуванні цього підтипу мотивації заохочення грає важливу роль. Хвалити дитину за успіхи і досягнення означає створення позитивного підкріплення досягнутих результатів. . Мотиви соціального співробітництва спираються на різні способи взаємодії з іншими людьми, прагнення спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми, усвідомлювати і аналізувати способи і форми співпраці. Робота з цими мотивами спрямована на вирішення таких проблем, як обмеження спілкування з однолітками, поява почуття самотності, розгубленості, зневіри в себе, емоційний дискомфорт, низька соціальна компетентність. Очевидно, що на розвиток дитини впливають оточуючі люди, тому, якщо більшість друзів та однокласників будуть активними, добре вчитися, дитина обов'язково буде намагатися бути не гіршою - закон соціальної психології. Для формування правильного оточення можна запропонувати записати дитину в цікаву секцію або гурток, знайти інформацію про різні громадські організації, клуби, організувати відвідування цих місць і знайомство з їх роботою - як правило, діти, які відвідують якісь цікаві для них заняття, незважаючи на навантаження, більш мотивовані на навчання. Необхідно залучати дітей до роботи в групах і парах на уроках і позаурочній діяльності.

Безумовно, правильно вибрані методи і прийоми допоможуть сформувати мотивацію до навчання, що допоможе дитині впевнено йти до своїх цілей, вибирати способи досягнення цілей, а також відчувати себе комфортно і впевнено в сучасному освітньому полі. Це не може бути тільки завданням педагогів або тільки батьків - необхідний комплексний підхід і робота, яка буде проводитися з дитиною, починаючи з дошкільного періоду. У двадцять першому столітті завдання батьків і вчителів залишається незмінним: допомогти дітям стати щасливими і успішними. У зв'язку з різкими змінами життя суспільства, що породжують невизначеність і непередбачуваність майбутнього і як наслідок, переживання емоційної напруженості, інтерес до вивчення мотивації в останнє десятиліття істотно посилився. Здатність спонукання себе до виконання дій надзвичайно важливе життєве вміння, з яким мало що може зрівнятися за силою впливу на якість життя. Причини відсутності мотивації можуть бути різними: минулий невдалий досвід (два рази не вийшло, втретє не буду і намагатися), труднощі у навчанні (якщо дітей не навчили їх долати). Для того щоб учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, які ставляться перед ним під час навчальної діяльності, були не тільки зрозумілі, а й внутрішньо прийняті ним.

Список літератури:

1. Мар’яненко Л. Рекомендації для педагогів щодо вміння формувати пізнавальний інтерес і пізнавальну потребу в молодших школярів / Л. Мар’яненко // Практичний психолог: школа. — 2014. — № 3. — С. 40–48.
2. Шопіна М. О. Розвиток мислення дітей 5–9 років та підлітків / М. О. Шопіна // Практична психологія та соціальна робота. — 2013. — № 9. — С. 60–72. 12. Штепа О. С. Мотиваційне здоров’я особистості / О. С. 
3. Штепа // Практична психологія та соціальна робота. — 2012. — № 8. — С. 1–4.