Презентація "Музей Павла Арсеновича Грабовського" у селі Грабовське Краснопільського району Сумської області

Презентація Музей Павла Арсеновича Грабовського. Робота вчителя української мови та літератури Грабовського навчально-виховного комплексу Щербак Ольги Олександрівни

З історії села Пушкарську слободу засновано у 1664 році за часів царя Олександра Михайловича. Свою назву Пушкарне одержало від старих артилеристів – пушкарів, що заселяли місцевість у процесі будівництва бєлгородської оборонної лінії.

Населення У 1730 році у селі проживало 1277 чоловік, у 1750 р. - 1567 чол., у 1790 р. - 1657 чол., у 1810 р. - 1943 чол., у 1830 р. - 2050 чол., у 1898 р. - 2938 жителів (з них 1934 чоловіки та 1508 жінок). У Пушкарному у 1922 році був 651 двір з 3535 жителями (1775 чол., 1760 жін.), в 1926 р. - 3207 жителів (1153 чол., 1654 жін.). Насьогодні у селі проживає близько 500 чоловік.

Житло селян житло. Житло селян

Село Грабовське Краснопільського району знаходиться на вищій точці Середньоросійської височини - 246 метрів над рівнем моря Народився Павло Арсенович Грабовський в мальовничому селі Пушкарне (нині Грабовське), в сім’ї паламаря 11 вересня 1864 року. Заснували село вихідці з центральної частини Російської держави. Село дістало назву Пушкарне від поселення пушка-рів-артилеристів. У царській гра-моті Пушкарська слобода згаду-валася ще в 1664 році. До 100 річчя з дня народження поета село переіменували у Грабовське.

У 1994 році музею Павла Арсеновича Грабовського було присвоєно звання народний . До вашої уваги заочна екскурсія-презентація до музею Павла Арсеновича Грабовського, до речі, єдиного в Україні. Ми переглянемо стен-ди про письменника, пройдемося сторінками біографії, зупинимося на літературній діяльності, торкнемося особистого життя. Ми проймемося духом волі, незалежності, мріями великого поета-демократа, вшануємо його пам’ять.r

Святкування 125-річчя і подарунки. Наші дівчата. Кролевецький ювілейний рушник. Подарунок Олександра Столбіна, обласної спілки письменників.

Селянська хата часів Грабовського. Сільське правління1864 рік. Убогою була хатина на глиняній підлозі, де жив батько Павла Арсеновича, паламар петропавлівської па-рафії, людина із запаленими від сухот грудьми й з великими, завжди здивова-ними очима. В сім’ї було п’ятеро дітей: Олександра, Павло, Михайло, Марія, Тихін. Серед убогості «горем та злиднями» почалося життя Павла. Підліток бігав до дубового лісу зустрічати сонце, стоптав стяжки до криниці з чистою водою, що текла до ставка. Солом’яна стріха, убогі віконця. Оплетені з вулиці хмелем...

Березова каша. Перед нами ілюстрація „Березова каша”. Ми бачимо, як п’яний дяк б’є учня різкою. Дійсно ,так вчив Павла п’яний дяк. Він часто залишав учнів у класі напризволяще, а сам десь пропадав днями, забувши і думати про школу. Всі боялися дяка, бо він часто лупцював своїх вихованців, і в них досить таки часто щеміло під чубами і боліли щоки та вуха. Павло провчився у церковно-приходській школі три роки. Коли Павлику було 9 років, бідна вдова Ксенія Григорівна відвезла ма-ленького сина до Охтир-ської бурси, де колись, - правда, - навчався її покійний чоловік. Сироту прийняли на „казенне утримання”r

Харківський період поета. Після навчання в Охтирці Павло Арсенович вступив до Харківської духовної семінарії. Якою радістю це було для знедоленої Ксенії Гри-горівни. Мрії вдови пушкарського паламаря, колишньої кріпачки графа Шереметьєва, далі семінарії не сягали. Вона мріяла про найкра-ще майбутнє. Але сталося зовсім інакше. Його думками оволоділи Чернишевський, Добролюбов, Шевченко, Некрасов. У 1902 році він мріяв написати спогади про сільське, бурсацьке та селянське життя: „Мені хотілося вже піти на муки не за Христа, а за народ. І те бажання цілком опанувало мною. Це була якась невідхильна потреба серця.

Навчання в семінарії У кінці 1882 року у вихованця 3-го курсу Харківської семінарії раптом зробили обшук. Знай-шли відбиток статті „Інтеліген-ція і народна маса”, листи від політичних засланців з Сибіру й чорновий рукопис незакінче-ного твору з назвою „Майбут-нє”. Того ж дня, 2 грудня 1882 року, Грабовського виключили з семінарії. Поета передали приставу, щоб той його посадив на лаву підсудних. Охтирський справник одержав наказ переда-ти семінариста Грабовського батькам. Але мати не могла взяти сина „на поруки”. В селі Пушкарне за ним був встанов-лений подвійний нагляд поліції – гласний і негласний.

Пушкарський період поета. Тут також знаходиться порт-рет П. С. Соколова – художника і народного поета, уродженця сусіднього села Славгород, його вірші та малюнки, присвячені Т. Г. Шевченку. Сім’я Грабовських в 1883 році: Олександра, сестра, її діти Ваня, Анюта, Марфуша, Євдокія, Г. А. Овчаренко – чоловік Олександ-ри; Павло, 18 років; Михайло – 16 років, навчався в Харківській земській фельдшерській школі; Марія, 14 років, учениця мадистки Марії Федорівни Таранової; Тихон, 10 років, навчався в Охтирському духовному училищі, Ксенія Григорівна – мати. Ця мужня жінка, будучи вдовою, живучи дуже бідно, прагнула дати освіту всім своїм дітям. Це їй вдалося.

Пушкарський період поета. Відлучатися юнаку категорич-но заборонялося. Зберігся лист товариша Грабовського по семінарії Я. Мартиновича в Тростянець Селегеню з проха-нням терміново надіслати книгу „Боротьба за існування”, потрібну Павлу Грабовському для проведення занять в гурт-ку самоосвіти семінаристів. Селегень – приятель П. Гра-бовського, який постачав йому книги, листувався з ним. Копію цього листа ми бачимо на наступному стенді поряд із портретом М. С. Селегеня і краєвидами Тростянця. Павло Грабовський прожив у селі Пушкарне понад два роки – з грудня 1882 року до кінця квітня 1885 року.

Харківський період. Про закінчення гласного нагля-ду свідчить копія рапорту охтир-ського повітового справника харківському губернатору від 30 квітня 1885 року, 4 травня 1885 року Павло Грабовський був уже в Харкові. Окремими стендами в музеї представлений Харків того часу, є фотографії поета в моло-ді роки, статті, що належать до даного періоду життя. Не в одному вірші болем і тугою відгукнеться Павло Грабовський про село Пушкарне. Мова йде про вірші „Мені снилась (насни-лась) рідна хата”, „Сон” („Зеле-ний гай, пахуче поле”), „На селі”, „Переспів” („Спогадалась рідна хата”), „Вечір”, „Усні”, „До сестри” і інші. Окремої уваги заслуговує вірш „Мамо-голубко! Прийди, подивися...” 

Революційна діяльність. До харківської групи „Чор-ного переділу” входить він тепер не як початківець. Йому доручають надзвичайно від-повідальну справу: друкува-ння революційних проклама-цій. Перед нами фото С. Л. Перовської та фото О.І. Желябова – революціонерів-народників, членів вико-навчого комітету „Народної волі”; листок „Народної волі ”. Ми також бачимо фото лісо-вої хатини поблизу Харкова, в якій за участю П. А. Грабов-ського в 1885-1886 роках друкувалися революційні листівки.

Харківський період. Восени 1885 року Павло Грабовський повинен був стати солдатом. В березні 1886 року П. Грабовський, як особа сумнівної політичної репутації, був відправлений у Туркестанський військовий округ, але 26 червня в Оренбурзі, по дорозі на місце призначення, був заареш-тований за приналежність до „Чорного переділу” і від-правлений до Харкова. Рік і вісім місяців перебуває П. А. Грабовський в умовах майже повної ізоляції одиночної камери. Це стало при-чиною нервового розладу, який виявився у нього на початку 1887 року. Хвороба П. Грабовського стала причиною затримки розгляду його справи. Лише в січні 1888 року був затверджений вирок: 5 років заслання у Східному Сибіру. Шлях на заслання лежав через московську центральну пересильну тюрму, так звані Бутирки.

Бутирка. З 24 лютого 1884 року до 7 травня 1888 року Павло Грабовський знаходився в пересильній тюрмі, так званій Бутирці. Важкий шлях на заслання Павла Арсеновича був скраше-ний щирими почуттями дружби і кохання до Надії Костянтинівни Сигиди, вчительки Таганрозької міської школи, засудже-ної на каторгу за те, що в її квартирі містилася під-пільна друкарня „Народ-ної волі.

Восени 1889 року сталася Карійська трагедія: за протест проти знущань, залицянь начальника тюрми Маслю-кова до дівчат, Надія вдарила його по пиці. В той же день Надію перегнали з бараку до каторжної тюрми. На другий день Надія пройшла п’ять разів „зеленою вулицею.” Сльозинки не зронила. На знак протесту п’ять політич-них в’язнів, у тому числі і уродженці Сум М. В. і В.І. Калюжні, покінчили життя самогубством, випивши отруту.

Збірка-присвята. Смерть Сигиди вразила Грабовського. Він присвятив пам’яті коханої збірку „Пролі-сок”, яка перед вами в оригіналі. Вийшла збірка у Львові у 1894 році . До неї увійшло багато найдушевніших ліричних поезій. Тут були написані спогади про Надію Сигиду, В. Александрова, нариси.

Кохання поета. Такої певно, святої,Такої рідної, як ти,Такої щирої, простої, –Вже, мабуть, більше не знайти. Таку не часто скинеш оком,Такою тільки що марить... А як зустрінеш ненароком –Навіки долю озарить. * * *Заранку в холодну могилу Ти жертвою часу лягла... Без жалю загублено силу,А в мене так гадка жила. (До Н. К. С.)

Дорога на заслання Отже, лише в січні 1888 року був затверджений вирок: 5 років заслання у Східному Сибіру. 7 травня 1888 року Павло Арсенович у партії пересильних ув’язнених вибув по етапу в Сибір з Бутир-ки. Багато матеріалів про життя Павла Грабовського зберіга-ються в Іркутському обласному архіві. Це пояснюється перш за все тим, що Іркутськ був резиден0цією генерал-губернатора Східного Сибіру, а все засланське життя П. Грабовського пройш-ло в тих місцях (Іркутськ, Балаганськ, Вілюйськ, Тобольськ). Воно відзначилося важчими умовами, ніж Західний Сибір. Під час етапу П. Грабовський багато писав. Це поезії звернені до друзів-однодумців. Так народились вірші „На спогад”, „Молитва”, „Мои песни” і багато інших. 10 вересня 1888 року П. Грабовський з партією засланців прибув до Іркутська і був ув’язнений до тюрми. Місцем заслання для нього іркутський генерал-губернатор визначив село Харизовку Балаганського округу Іркутської губернії. В кінці вересня П. Гра-бовський прибув на місце заслання. В Балаганську П. Грабовсь-кий пробув недовго. Під час перебування в Балаганську поет написав заяву-протест „Русскому правительству”, за яку був ув’язнений більш як на три роки в Іркутській тюрмі, а потім висланий на вісім років до Вілюйська.

На засланніУ Балаганську П. Грабовський пробув недовго. Під час перебування в Балаганську поет написав заяву-протест „Русскому правительству”, за яку був ув’язне-ний більш як на три роки в Іркутській тюрмі, а потім висланий на вісім років до Вілюйська. Приводом до її написання була звіряча розправа властей 22 березня 1889 року в Якутську над політичними засланцями, які висловили протест проти нелюдського поводжен-ня із засланцями на етапі. У Якутську П. Грабовсько-му оголошено волю місцевого губернатора: відправи-тися на поселення в Мархінську управу Вілюйського округу. У Вілюйську Павло Арсенович прожив п’ять років. Дуже нудьгував, сумував за Україною, листувався з П. П. Якубовичем– російським поетом, публіцистом, критиком, товаришем П. Грабовського по засланню.

Літературна діяльність. У Вілюйську в дуже склад-них умовах, відірваний від друзів, Павло Грабовський наполегливо працює. Він листується з Іваном Фран-ком. У Львові виходять збірки „Твори Івана Сурика”, „З чужого поля”, він готує до видання збір-ку „З півночі”. Тут були написані спогади про На-дію Сигиду,В. Александ-рова; нариси „З далекої півночі”, „Червоний жу-пан”, На далекій півночі”, статті „Лист до молоді української”. У Чернігові Борис Грінченко видає збірку “Кобза”.

Спогади Рклицького, Із листування із Грінченком Цього року він укладає збірку „Хвиля”, підписану від руки „Переспіви Павла Грабовського. 1899 рік”. Це переклади з іноземних мов. Із спогадів Р. М. Рклицького маємо, що „Щодо Грабових перекладів треба, проте, мати на увазі, що чужоземних мов сам Грабовський не знав. У перекладах йому допомагали численні товариші його в тюрмі та на засланні, що серед них було чимало добрих знавців чужо-земних мов”. У листі до Бориса Грінченка від 31 серпня 1900 року П. Грабовський писав: „Питаєте Ви мене, як я пере-кладаю вірші – з першотворів, чи ні? Всяко буває. Найбільше так: товариші, що добре знають усі мови, перекладали мені буквально, а я з тих перекладів робив свій віршовий. Крім того, я виписував чимало книжок по історії літера-тури різних народів, читав чимало статей про поезію”.

Тобольськ 22 грудня 1898 року П. Грабовський одержав дозвіл пере-їхати в Тобольськ, але через холод лише 6 червня 1899 р. він вирушив з Якутська до Тобольська, але без охоти. У Цьому будинку жив і помер Павло Арсенович.

Приїхавши до Тобольська, Павло Арсенович поселився на горі в маленькому будиночку край міста. Ми бачимо фото Павла Грабовського 1901 року, фото дружини поета Анастасії Лук’янової, учениці фельд-шерської школи. Одружився Павло Арсенович 30 липня 1900 року. Бачимо сімейне фото з сином Борисом. „Жили вони бідно, квартира була вогка, холодна; працювати для сім’ї довелося більше, у нього розвинулась хвороба серця, від якої він і помер”,

Паспорт павла Арсеновича,виданий 12 липня 1902 року. Ми бачимо фото хворого тридцятивосьмирічного поета, копію паспорта, який було видано незадовго до смерті (12 липня 1902 року).

Павло Арсенович з дружиною Анастасією та сином Борисом М. Накоряков, однодумець П. Грабовського, який деякий час перебував разом з ним у Тобольську, у своїх спогадах згадує: „ Під час моїх мандрів я одержував листи від друзів, і знав, що за п’ять днів до смерті Павло Грабовський уже кволою рукою написав останній прощальний лист рідній Україні, посланий на адресу Б. Грінченка. При повній свідомості він мужньо попрощався з дружиною та маленьким сином. Неско-реним борцем за кращі ідеали людства пішов він із життя”.

Материнський рушник Уже минуло сто п’ятдесят п’ять років від дня народження Павла Арсеновича. До вашої уваги оригінальні речі, що знаходяться в музеї. Вони належали поету, а потрапили до музею на сторіччя від дня народження поета. Перша річ – це половина рушника, який мати дала сину, коли він покидав рідне село, а друга половина знаходиться в Тобольському музеї. Материнський рушник – це те рідне, тепле, найдорожче, що було невидимим місточком між поетом і Україною. Рушник вишитий червоними і чорними нитками. На ньому ми бачимо соловейка, який сидить на гілочці, оповитого квітами, листочками, візерунками. Гірка материнська доля ждати свого соловейка, але не діждалась, пішла в сиру землю з туги та печалі.

Гольничка та грибочок Ми також бачимо шухляду для голок, зроблену для дру-жини. Цінним також є грибок, який зро-бив власноруч Пав-ло Арсенович як іграшку для свого сина Бориса.

Витяг з метричної книги про смерть Грабовського 12.12.02р. М. Накоряков, однодумець П. Грабовського, який деякий час перебував разом з ним у Тобольську, у своїх спогадах згадує: „ Під час моїх мандрів я одержував листи від друзів, і знав, що за п’ять днів до смерті Павло Грабовський уже кво-лою рукою написав останній прощальний лист рідній Україні, посланий на адре-су Б. Грінченка. При повній свідомості він мужньо попрощався з дружиною та маленьким сином. Нескореним борцем за кращі ідеали людства пішов він із життя”.

24 листопада 1902 року він пише останнього листа Б. Грінченку: „Я тяжко занедужав, нема надії прожити”. Треба сказати, що продовжити благородне життя П. Грабовського можна було. Про це говорили в кінці 1901 року кваліфіковані, чесні лікарі. Необхідно було тільки дати можливість йому поселитися в якомусь теплому і сухому місці України, весь час перебувати під наглядом лікарів. Громадськість неодноразово порушувала клопотання, які систематично відхилялися. 12грудня 1902 року помер Павло Грабовський. Вада серця. Його поховано в Тоболь-ську на міському кладовищі за могилою декабристів. Могила Павла Арсеновича

Новий пам’яник на могилі Грабовського Лежить в снігах, в зимі тобольській Нескорений царем Павло Грабовський. Борець за Правду і Свободу, Достойний син вкраїнського народу. Він у житті зазнав гіркої долі, Був двадцять років у неволі. Де рідко виживав і навіть звір. Увесь вогонь душі переливав у слово. Що кликало на бій з царатом знову и знову. І серцем линув аж на Україну: З Бутирки йшов в кайданах у Сибір. - Тебе вже. рідна земле, і, не побачу! Тут загину Мого ж ти сина не забудь і приласкай Я певен, волею розквітнеш . Тож прощай …Спить вічно поруч з декабристами в Тобольську Поет-бунтар Павло Грабовський. Віктор Скакун 

Борис Павлович - винахідник. Борис Грабовський із дружиною Лідою та донькою Світланою. Трубка телефота, що передає зображення на відстань. Борис Павлович Грабовський

Авторське свідоцтво Бориса Грабовського У нас також збері-гається авторське свідоцтво, видане Б. П. Грабовському та І. П. Бєлянському на винахід фото-камери, датоване 28 грудня 1949 року. А ось те, що винахід-ником сучасного електронного телебачення є украї-нець Борис Грабовсь-кий, — безсумнівний факт, підтверджений ЮНЕСКО.

Пам’ятник Павлу Арсеновичу Грабовському у селі Грабовське

У музеї є народознавча кімната

Наша гордість - Грабовський П. А. – письменник світового рівня Пушкарне - батьківщина відомого українського поета, публіциста Павла Арсеновича Грабовського (11.09.1864 р. - 12. 12.1902 р.). Відзначаючи 100-річчя з дня народження поета,у 1964 році село Пушкарне перейменоване в Грабовське.

Богатир Тимофій Кирилович

Сторінки біографії Т. Богатиря

Запрошуємо відвідати наш музей Сон Зелений гай, пахуче поле. В тюрмі приснилися мені,І луг широкий, наче море,І тихий сум по кружині. Садок приснився коло хати,Весела літяна пора;А в хаті... там знудилась мати,І знудьгувалася сестра. Поблідло личко, згасли очі,Надія вмерла, стан зігнувсь...І я заплакав опівночіІ, гірко плачучи, проснувсь. П. А. Грабовський

Дякую за увагу.