Презентація "Музичні інструменти України"

України

З вичиненої шкіри кози, вівці або теляти роблять суцільний міх, який служить резервуаром для повітря. В один з отворів міха вставляють трубку, через яку музикант вдуває повітря. Друга трубка - ігрова. В ній, крім пищиків, є шість отворів для зміни висоти звуку. А третя трубка з басовим пищиком забезпечує бурдонний, тобто постійний звук. Наповнивши міх повітрям, музикант натискує на нього ліктем і посилає повітря в ігрову та бурдонну трубки, чим викликає верескливе звучання пищиків. У цей момент музикант може проспівати один куплет пісні, супроводжуючи спів власною грою на дуді. Волинки

У невеликих народно-інструментальних ансамблях на Україні, зокрема у троїстих музиках, часто зустрічається струнний акомпануючий інструмент, що зветься бас, басоля, Зовні басоля нагадує велику скрипку чи віолончель, хоч стандартних розмірів не має і виготовляється здебільшого аматорами. На території центральних та східних областей України частіше зустрічається чотириструнна басоля, в західних - триструнна. Грають на басолі смичком. Цікавий різновид басолі можна зустріти на Закарпатті. Це п'ятиструнний інструмент, на якому грають щипком плектра або ударяють по струнах спеціальною паличкою - бильцем, відбиваючи ритмічний малюнок музики. За допомогою кількох рухомих поріжків на грифі досягається раптове перестроювання відкритих струн, що дозволяє грати на такій басолі, не притискуючи пальцями струн на грифі. Бас, Басоля. Козобас

З давніх-давен на Україні побутував народний інструмент, який називали гудок, або смик. На фресках Софійського собору збереглося зображення скомороха, який грає на плоскому грушовидному струнному інструменті з коротким грифом-шийкою. Струн на інструменті було три, і грали на них дугоподібним смичком. Мелодію вигравали лише на одній струні, але, торкаючись водночас двох інших струн, смичок викликав їх постійний (бурдонний) акомпанемент. Грали на гудку, притискуючи корпус до грудей, а іноді тримали вертикально, спираючи його на коліно. Грали на гудках бродячі музиканти, придворні скоморохи, зустрічалися й ансамблі гудошників, що використовували інструменти різних розмірів. Відповідними були й назви цих інструментів; гудочок, гудок, гудило, гудище. Гру на будь-якому струнному інструменті в давнину називали гудьбою. Гудки

Давній струнний щипковий інструмент східних слов'ян гусла є народним музичним інструментом росіян, чехів, словаків та багатьох інших народів. Про його побутування в Київській Русі свідчить і автор "Слова о полку Ігоревім", і фрески Софійського собору.Розрізняють кілька конструкцій гусел. Найдавніші і найпростіші гусла мають вигляд плоскої дощечки з натягнутими на неї струнами. Це гусла "звончасті" - інструмент скоморохів, оповідачів билин, поетів. Корпус гусел міг бути видовбаним з дощечки клена, верби, берези. Під час гри інструмент кладуть на коліна. Пальцями правої руки защипують або ударяють по струнах, а пальцями лівої - глушать ті струни, що не повинні в цей момент звучати. На таких гуслах, що мають до чотирнадцяти струн, грають пісні, танці, акомпанують власному співу. Гусла

Починаючи з XVI ст. літературні та іконописні джерела засвідчують побутування на території України струнних музичних інструментів, що звались кобзами, але мали різну форму і конструкцію, вимагали відмінних прийомів гри і різного музичного призначення. Серед цих інструментів з'являються й такі, що мали поруч з ладовим грифом струни на корпусі. В них і втілено ідею майбутнього акомпануючого інструмента, на якому не перебирають струни, а щипком видобувають сріблясті звуки з певних струн, не притискуючи їх. Так, звільнившись згодом від ладів на грифі, цей інструмент стане оригінальним витвором українського народу, на якому супроводжували свої пісні та думи легендарні кобзарі. Корпус інструмента був овальним, видовбаним з верби, груші, горіха чи іншого дерева. Спочатку він мав майже симетричну, а із збільшенням струн на корпусі - асиметричну форму. А щодо назви, то водночас з колишньою - кобза - на інструмент поширилась і нова - бандура. Кобза, бандура

Сьогодні хіба що в музеї можна побачити давній скрипкоподібний інструмент, звук на якому видобували обертанням колеса, що торкалося струн. Одна струна виконувала мелодію, дві інші безперервним гудінням у певному висотному інтервалі створювали аккомпанемент. Ліру називають інструментом Ліра, риля-з такими назвами цей інструмент відомий на Україні з XVII століття. Він часто був супутником кобзи-бандури. Проте лірники не відігравали в житті народу такої соціальної ролі, як кобзарі-бандуристи. І як не вощили лірники живицею колесо, як не обмотували шерстю струни в місцях дотику з колесом, щоб пом'якшити скрипучий, гугнявий звук ліри, її темброві властивості та обмежені прийоми гри обумовили переважно сумний церковно-моралізаторський репертуар лірників.з нескінченним смичком. Ліра

В українській народній музиці відомо кілька різновидів багатоствольної флейти. Найпростіший з них - кувички. Музиканти також розрізняють свирілі із свистковим пристроєм і без нього, правосторонні і лівосторонні, залежно від висотного розташування звуків у висхідному чи зворотному порядку. Свирілі, кувички

Окарина в перекладі з італійської - гусенятко. Так назвали свисткову флейту, що робиться з глини або дерева, має яйцевидну (сферичну) форму і свистковий пристрій, який міститься у спеціальному поперечному відводі, В інструменті є 10 ігрових отворів. Звучання окарини казкове, часом фантастичне. Грою на окарині імітують звуки диких тварин, птахів і особливо непідробно - кування зозулі, через що на Україні окарину звуть зозулькою.  Свистульки, окарини

У царині музичних звуків майстри і музиканти століттями шукали такі, які були б близькими до людського голосу. Принципова ідея була винайдена авторами примітивних струнних інструментів, на яких грали лукоподібним смичком. Та від цих інструментів до цариці музики, якою стала скрипка, - величезна відстань. Тисячі майстрів світу відвойовували у природи секрети конструкції скрипкових дек, таємниці деревини, лакового покриття. В кінці XV-на початку XVI ст. італієць Г.Бертолотті сконструював перші скрипки. Його учень П.Маджіні та майстри кремонської школи А.Аматі, Дж.Гварнері і особливо А.Страдіварі створили неперевершені скрипкові інструменти дивної краси і витонченості. Головна їхня цінність у неповторному чарівному звуці, який ці інструменти несуть крізь століття. Скрипки

Сопілка - один з найрозповсюдженіших у музичному побуті України інструмент. З глибини тисячоліть дійшов він до нас із багатьма назвами: сопілка, денцівка, флояра, зубівка, теленка... За кожною назвою криється принципова конструктивна відмінність, а отже й нові специфічні прийоми видобування звуків і різноманітна музична палітра. Сопілка та її різновиди

Численні літературні джерела донесли до нас відомості про побутування у військовій музиці українського козацтва дерев'яної конусоподібної труби, що звалася сурмою, або козацькою трубою. На жаль, тогочасний інструмент не зберігся. Відомо лише, що то був військовий сигнальний інструмент. Не маючи точних відомостей про будову старовинної сурми, дослідники роблять припущення, що було два різновиди цього інструмента. Перший - з мундштуком, без пальцевих отворів, другий - з тростиною (пищиком) і пальцевими отворами. Сурми

У XVIII ст. в Польщі, на Україні, а пізніше в Росії з'явився інструмент, який називали торбан. Він вирізнявся тим, що його гриф був значно ширшим, без ладків і мав більшу кількість струн. До того ж частина струн, як у бандури, містилася на корпусі. Щоб видобути звук певної величини, музикант не притискав струни до грифа, а лише вибірково видобував м'які звуки щипком пальців з певної жильної струни. Торбан

Зовні трембіта - це дерев'яна конусоподібна труба завдовжки два-три метри. Виготовляють її так: зрізають прямий стовбур смереки, обстругують, надаючи йому контур потрібного інструмента. Потім розколюють уздовж на дві-три частини і виймають серцевину. Утворені тонкі стінки складають і герметичне обгортають березовою корою, попередньо вставивши у тонкий отвір трембіти мундштук. На волинському Поліссі можна зустріти укорочену трембіту, довжиною один-два метри. Часом функції трембіти виконує дерев'яний гуцульський ріг, виготовлений за тим самим принципом, що й трембіта. Та найдавнішими з подібних інструментів вважаються натуральні роги тварин, що тисячоліттями використовувалися як сигнальні інструменти, а пізніше були пристосовані для задоволення естетичних потреб. Це і викликало появу на боковій поверхні рогу кількох пальцевих отворів для зміни висоти звука. Пізніше роговий розтруб пристосували до дерев'яної трубки з пальцевими отворами і пищиками-тростинами. Трембіта, ріг, ріжки

Широке розповсюдження в музичному побуті України здобули цимбали. Зовні вони схожі на гусла: трапецієподібний дерев'яний корпус, плоскі деки, два резонаторних отвори. Проте, на відміну від гусляра, що видобуває звуки щипком пальців, цимбаліст грає, вдаряючи по струнах спеціальними дерев'яними паличками. До того ж струни групуються по три-п'ять, а іноді по сім, настроєних на одну ноту. Цимбали мають багату музичну палітру і використовуються як для сольної, так і для ансамблевої гри, особливо у троїстих музиках. Поодинокими ударами по струнах цимбаліст надає музиці яскравого ритмічного малюнка, а частими ударами обох паличок (цей прийом зветься тремоло) відтворюється безперервна м'яка, лірична, часом драматична мелодія. Цимбали

В українській народній музиці велику роль відіграють ударні та шумові інструменти, виникнення яких сягає своїм корінням у сиву давнину. Різноманітні брязкальця, пустотілі раковини, калатальця - все це використовувалося для подачі сигналів, а пізніше - для ритмічної організації музики. Цю ж функцію виконували часто і такі речі побутового вжитку, як деркач, било, калатало, що були невід'ємними супутниками сторожів. В народній музиці, що супроводжувала ігри, весілля, календарні, релігійні свята та обряди, широко використовувалися такі предмети побутового вжитку, як ложки, рубель з качалкою. Можна зустріти народні кастаньєти, зроблені з двох дерев'яних спарених ложок. На них музикант відбиває різноманітні ритмічні малюнки, імітує цокіт кінських копит.Найпоширенішим ударним інструментом у народній музиці є бубон (решітка). Легкий дерев'яний обідок, обтягнутий з одного боку шкірою, - це найпростіша конструкція бубна, що був відомий на Україні ще за часів Київської Русі. Сучасні матеріали, металеві дзвіночки, тарілочки, гарне оздоблення змінили вигляд бубна, що завжди супроводжував танцювальну музику, входив до складу полкової музики війська Запорізького.Із західних областей України в інші регіони республіки прийшов екзотичний ударний інструмент, що за специфічне забарвлення звуку зветься бугай. У невеликій конусоподібній діжечці верхній отвір обтягнуто шкірою. До неї в центрі прикріплено пучок конячого волосся. Музикант зволоженими у квасі руками сіпає за волосся і видобуває найбільш стійкі звуки акорду. Шумові та ударні музичні інструменти