А́нна Яросла́вна, Анна Київська (близько 1024-1075) — середня дочка київського князя Ярослава Мудрого і дочки короля Шотландії і Швеції Інгігерди (Ірини), онука по матері Олафа III Скотконунга, друга дружина французького короля Генріха I Капета, королева Франції, мати майбутнього короля Філіпа І. В історії цієї країни вона лишилася, як прабабця майже 30 французьких королів.
У 1048 році в далекий Київ, де вона жила разом з батьком і двома сестрами, французький король Генріх I направив посольство на чолі з католицьким єпископом Роже. Послам було доручено отримати згоду на шлюб її з Генріхом, бо навіть до Франції «дійшла слава про красу принцеси, саме Анни, дочки Георгія (Ярослава)». Анна була красива (за переказами, вона мала «золоте» волосся), розумна і отримала непогану на той час освіту.
Згода батьків і самої Ганни на шлюб із французьким королем було отримано, і в травні 1051, Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург приїхала в місто Реймс. У листі батькові вона писала: «У яку варварську країну ти мене послав; тут житла похмурі, церкви потворні і звичаї жахливі».
Римський папа Микола II, здивований чудовими політичними здібностями Анни, написав їй у листі: Слух про ваші чесноти, чудова дівчина, дійшов до наших вух, і з великою радістю чуємо ми, що ви виконуєте в цьому дуже християнській державі свої королівські обов'язки з похвальною старанністю і чудовим розумом».
У 1060 році, після смерті чоловіка, Анна переселилася в замок Санліс, в 40 км від Парижа. Тут нею був заснований і жіночий монастир, і церква (в портику храму в XIX столітті була встановлена статуя княжни Київської, що тримає в руках модель заснованого нею храму). Вона була вихователькою підростаючого сина і його керівником у державних справах.
Остання згадка про Анну ми знаходимо у 1075 році (її підпис стоїть на грамоті), після цього нічого точного про її долю невідомо. За однією з версій Ганна була похована в абатстві Вільє в містечку Серні недалеко від Ла Ферте Аллі (департамент Ессон). Однак воно було зруйноване під час Великої Французької Революції. Деякі історики вважають, що Анна повернулася на батьківщину, а інші вважають, що вона нікуди не виїжджала і померла у Франції. Наступні королі Франції були її нащадками.
Існує легенда, що на так званому Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. Але факти говорять про непричетність Реймського Євангелія до Анни Ярославни і непричетність Реймського Євангелія до коронації французьких королів.
Анна є головною героїнею історичного роману А.П.Ладинського “Анна Ярославна - королева Франції”, написаного в 1960 році (перше видання в 1973 році), одним з головних персонажів роману Анатолія Черченко "Вещая стежка Бояна", а також однієї з героїнь історичної повісті Олени Озерецкий «Дзвенить слава в Києві».
Церква монастиря св. Вінкентія в Санлісі, побудована Анною Ярославною. Завдяки Божій доброті й опіці прегарна церква, збудована щедрістю вдови Генриха І, нашої землячки Анни Ярославни, щасливо пройшла почерез довгих девять сторіч і стоїть до сьогодні, її елегантна вежа-дзвінниця, що підноситься високо під небо, нагадує рідким українським відвідувачам Санлісу память вродливої й побожної землячки, що знад берегів Дніпра, з Золотоверхого Києва приїхала сюди в чужу країну володіти над далеким і невідомим народом.