Напевно, не будь-який з нас відчуває свою причетність до історії. Як звичайно сучасність із її повсякденними турботами й турботами сприймається нами, як єдина можлива реальність. Іншу нам важко уявити. Проте, народна творчість зберігає багато пісень, легенд, дум про героїв, родоначальників, вождів і їхні подвиги й знамениті походи. Фольклор з’єднав давню давнину й сьогодення. Час стирає тонку границю між міфічні й історичним, і напівлегендарні або взагалі вигадані герої через багато сторіч перетворюються у видатні історичні фігури, яким іноді приписують участь у реальні історичні подіях. До переліку таких осіб належить Кий, полянский князь, про яке вперше згадується в «Повісті минулих літ».
На початку XII сторіччя киево – печерський чернець Нестір, автор цього літопису, розповів про установу трьома братами Києм, Хоривом і Щеком і їхньою сестрою Либіддю міста Києва. Відомості про засновників він, головним чином, запозичив з народних оповідань і легенд. Саме тому історична наука другої половини XIX – початку XX сторіч не сприймала всерйоз факти, викладені в літописі. Поширилася думка, що вони – вигадка давньоруського книголюба.
Літописець XI ст., прагнучи з'ясувати "звідки пішла Руська земля" і "хто в Києві став першим княжити", пише: "То було три брати: одному ім'я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тяшущими і називалися полянами: Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: "На перевіз на Київ".
З тим, що Кий був простим перевізником, літописець не згоден і підтверджує його князівське походження так: "Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря: а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря... А коли він вертався назад, [то] прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися".
Оце і все, що літописець, якого зазвичай ототожнюють із монахом Києво-Печерського монастиря Нестором, зміг довідатися про засновника столиці давньоруської держави. Його розповідь сповнена виразних рис народного переказу: три брати й сестра — типові фольклорні персонажі. Тому багато вчених ставилися до історичності князя Кия скептично. Нині провідні дослідники вважають його історичною особою — військовим ватажком, вождем-князем полян (в іноземних джерелах вони відомі як анти). Алтар храму Кия, малюнок розкопок В. В. Хвойки
Але більше пізні археологічні дослідження спростували попередні твердження істориків. Під час розкопок на київських пагорбах, які ототожнюють із міфічними горами трьох братів, учені знайшли залишки східнослов’янської культури кінця V-VI сторіч. Уважають, що міські поселення спочатку з’явилися на горі Кия, а потім поширилися на територію сучасної Старокиївської гори. Своє ім’я місто одержало на честь старшого з легендарних братів – Кия
Відомо, що князь відвідував Константинополь, де «прийняв більшу честь від царя», потім намагався затвердити на Дунаю. Він навіть спорудив там невелике містечко Києвець, але після нетривалого панування був змушений знову вернутися відтіля в Київ. Князь Кий захищає фортецю Києвець на Дунаї. 487р. худ. Артур Орльонов
Намагаючись якнайбільше довідатися про князя Кия, учені досліджували багато літературних джерел: давньоруський і західнослов’янський епоси, пам’ятки вірменської, візантійської й скандинавської літератур, свідчення Йордану (готського історика VI століття). Завдяки цим дослідженням стають відомими основні факти біографії князя, Кий заснував своє місто в молоді роки, а Константинополь відвідав уже в досить зрілому віці. Уклавши там угоду з візантійським царем Юліаном, спробував заволодіти Подунав’єм, але випробував поразки й був змушений вернутися в Київ, де пройшли останні роки його життя
Історичні джерела, на жаль, не зберегли докладних свідчень про Кия. Але його все-таки можна уявити, якщо проаналізувати деякі факти з біографії князя. Учені доходили висновку, що Кий заснував місто замолоду. Крім того, відомо, що в цей час він уже очолював сполучник полянских племен. Такі відомості красномовно свідчать про те, що князеві, безсумнівно, були властиві мудрість, сильна воля, рішучість, дієвість, помірність учинків.
Археологи визначили, що перші міські поселення Києва були обнесені кріпосними спорудженнями й нагадували міцність. Отже, правитель міста піклувався про спокій і добробут своїх громадян, піклувався про захист своїх володінь. Напевно, Кий мав честолюбний характер. Про це свідчить його відвідування Константинополя й старання підкорити собі землі Подунавья. Князь прагнув заявити про себе як про значного політика й могутнього завойовника