Богдан Хмельницький. Богда́н Миха́йлович Хмельни́цький (27 грудня 1595 (6 січня 1596), — 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини (1648–1657). Керівник Хмельниччини — повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана.
Батько — чигиринський підстароста Михайло Хмельницький — перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, потім у його зятя Івана Даниловича. Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. Досі невідомо, з якого поселення — Хмільника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив рід Хмельницьких. Іван Крип'якевич припускав, що він — вихідець із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі. Є версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, котру не підтримують українські історики[8]. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького[9].
На службіВступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. Повернувшись на батьківщину, брав участь у польсько-османській війні 1620—1621 років, під час якої в битві під Цецорою батько й син Хмельницькі потрапили у османський полон.Іншої думки — старший Хмельницький загинув в цій битві — дотримувався, зокрема, Мирон Кордуба.
У 1622 р. Хмельницький утік з полону (версії про викуп, матір'ю[9] чи знайомими, вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького)[15][16]. Інформація про прийняття ним ісламу — легенда.[13] Батько залишився в Османській імперії, незабаром помер[17]. Повернувшись до Суботова, був зарахований в реєстрове козацтво.
По смерті польського короля Сигізмунда III Вази (квітень 1632) козацька старшина вислала на конвокаційний сейм своїх представників із вимогою дозволити брати участь у виборах нового короля й послабити національно-релігійні утиски. На провінційних сеймиках в Україні обговорювалося питання про необхідність повернення православним вірянам їхніх прав, яких їх позбавлено після укладення Берестейської унії 1596.
Так, на сеймику в Прилуках запорозькі козаки склали для своїх делегатів інструкцію, в якій вимагали позитивного вирішення на сеймі питання про відновлення прав православної церкви. Подібні вимоги висували й братства, зокрема, Львівське та Віленське. Останнє навіть виготовило спеціальну брошуру для конвокаційного сейму під назвою «Синопсис» — «Короткий опис прав, свобод і вольностей…». Вимоги українського населення підтримала й православна духовна ієрархія на чолі з архімандритом Києво-Печерської лаври П. Могилою.
Першою була українсько-кримсько-османська коаліція, утворена в 1647–1648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку коронно-московського союзу А. Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів — 1649, Берестечко — 1651, Жванець — 1653), й пасивності Османської імперії, Б. Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Короною.2 коаліція — українсько-московська, з царем Олексієм I Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 року (додатково затверджена березневими статями 1654 р., які козацьке посольство уклало з московським царем у м. Москва) скерована проти Речі Посполитої.
Відновлення церков. За його сприяння 1655 року було покрито міддю та позолочено верх церкви Архистратига Михаїла Золотоверхого монастиря у Києві.[32] 25 травня 1654 р. з Чигирина Богдан Хмельницький надсилає листа до московського патріарха Никона з проханням звернутися до царя для підтвердження привілеїв Київської митрополії[33].