Презентація на тему "Діячі української культури. Кониський Олександр"

Олександр Якович Кониський належить до того типу письменників – і водночас громадських діячів, які, не претендуючи на перші місця на "п’єдесталі" літератури певного періоду, зробили для неї наполегливою буденною працею більше, аніж хто інший.

Чи не найточніше життєву позицію Кониського характеризує його-таки вірш: Покинь високії слова. Возьмись за просте діло: У нас робітників нема, А ватажки нам надоїли. Кониський і був тим робітником на ниві українського письменства та громадського життя, без якого важко уявити другу половину ХІХ століття. І.Франко писав, що "Се був чоловік, немов створений для перехідної доби, для заповнення ріжних люк, "для заселення пустелі, як каже Гейне".

Головні напрямки діяльності Кониського: різностороння письменницька діяльність (різножанрова поезія та проза, белетристика); публіцистика; переклади з російської, англійської, німецької мов; літературна критика; біограф Т.Шевченка; автор статей із суспільних наук. За широтою діяльності з Кониським можуть зрівнятися хіба П.Куліш, Б.Грінченко та І.Франко (порівняння з останнім буде найдоречнішим, беручи до уваги і суспільствознавчі праці).

Життєвий шлях О.Кониського Олександр Якович Кониський народився 18 серпня 1836 р. на хуторі Переходівці Борзенського повіту Чернігівської губернії в зубожілій дворянській родині Початки грамоти він дістав від матері та діда — старосвітського священика; один рік відвідував дворянську повітову школу в Ніжині; потім як син неімущих дворян був влаштований на прожиття в сирітський дім у Чернігові та навчання в тамтешній гімназії, з якої на тринадцятому році був виключений за писання українських віршів. Повернувшись до Ніжина, Кониський продовжував учитися в дворянській повітовій школі Спроба здобути вишу освіту в Ніжинському ліцеї закінчилася для нього невдачею. На перешкоді стали матеріальні нестатки та хвороба очей.

Кониський здійснив подорож по Чернігівській та Полтавській губерніях, під час якої знайомився з життям і побутом різних суспільних верств — покріпачених селян, "вільних" козаків, старосвітських священиків, чиновників, полупанків, великих земле- і душевласників-дворян, був свідком моторошних розправ панів-кріпосників над селянами, читав заборонені твори Шевченка та іншу підцензурну літературу.

Особливий вплив на Олександра Кониського справив Т.Г.Шевченко : «Я з щедрої Тарасової руки напився з повної чаші народних сліз,— писав він,— гіркі вони, і не сказати, які гіркі, зате з ними влилася в мої жили і та тиха гаряча любов до рідного краю і народу, що цілий мій вік гріє мене, духотворить, піддержувала, коли траплялося спотикнутися, і не давала мені “валятися гнилою колодою».

За підозрою в належності до нелегальної політичної організації в 1863 р. Кониського заарештували й вислали спочатку до Вологди, а потім до Тотьми. Та, повернувшись із заслання, Кониський, проживаючи під постійним поліцейським наглядом у Єлисаветграді, Бобринці, Катеринославі, не опускає рук, залишається вірним ідеї національного відродження свого народу.

У бурхливі 60-ті роки, ознаменовані небувалим суспільним піднесенням, Кониський на повну силу віддається громадській діяльності, яка, проте, не виходила за межі просвітительства. У 1872 р. Кониському дозволили переїхати до Києва. Він енергійно налагоджує контакти з редакціями львівських журналів та народовськими культурно-освітніми організаціями.

Особливо складною, насиченою різними подіями була в житті Кониського друга половина 80-х років. Поліція стежила за кожним його кроком. Коли письменник повертався зі Львова до Києва, на прикордонній станції Волочиськ 8 липня 1885 р. жандарми затримали його, принизливо обшукали, відібрали видані в Галичині книжки та рукописи.Цей арешт, а згодом безперервні виклики в Києві до поліції, хуліганські звинувачення зі сторінок шовіністичного "Киевлянина" упродовж двох років травмували душу, негативно позначалися на творчій праці. Кониський змушений був друкувати (навіть у Галичині) свої твори під численними псевдонімами, щоб хоч якоюсь мірою унеможливити поліцейські переслідування. До самої смерті в 1900 році Кониський послідовно й самовіддано робив усе що міг для визволення українського народу, для його культурного розвитку.

О.Кониський – письменник "В потребі умів бути і новелістом, і повістярем, і драматиком, і поетом, і публіцистом, і сатириком", - так охарактеризував письменницьку діяльність О.Кониського І.Франко.

Кращі твори раннього Кониського близькі до творів Марка Вовчка тематикою, антикріпосницьким спрямуванням, певною спорідненістю стилістичних прийомів. Як і Марко Вовчок, Кониський виявляє себе майстром короткого епічного жанру, часто вдається до використання оповідної манери викладу, надає можливість самим героям — представникам народної маси — висловитися про своє гірке життя, систему образів і лексику щедро черпає з ресурсів усно-розмовної народної мови, фольклорних джерел.

Пробує свої сили Кониський і у великій прозі. В кінці 60-х років був написаний роман "Не даруй золотом, та не бий молотом", який 1871 р. під час чергового обшуку забрала поліція і він безслідно зник. У 1873 р. письменник розпочав працю над повістю-хронікою "Семен Жук і його родичі", дві частини її з'явилися 1875 р. в народовському журналі "Правда".

Громадська діяльність О.Кониського У бурхливі 60-ті роки, ознаменовані небувалим суспільним піднесенням, Кониський на повну силу віддається громадській діяльності, яка, проте, не виходила за межі просвітительства. Він стає членом "Полтавської громади", разом з іншими "громадівцями" (Д. Пильчиковим, В. Лободою, В. Куликом та ін.) організовує у Полтаві кілька недільних та вечірніх шкіл, дві суботні школи для єврейських дітей, громадську бібліотеку, читає публічні лекції, пише підручники для початкової грамоти ("Українські прописі", 1862; "Арих-метика або щотниця", 1863), як член і кореспондент комітету Петербурзького товариства грамотності у своїх зверненнях і до цього комітету, і до урядових установ обстоює ідею української національної школи, потребу навчання рідною мовою.

І соціально-політичне обличчя Кониського, і суть його літературно-громадської діяльності, передусім тієї, яку він проводив у Галичині, стануть більш зрозумілими, якщо врахуємо таке проникливе судження І. Франка про цього суперечливого, дуже несталого у своїх поглядах та діяннях письменника: "Його жива, палка вдача переймалася всякими ідеями, але не держалася їх довго. Він бував і в рядах радикалів, і в рядах їх противників".

Оперуючи фактами, спостереженими в гущі живого народного життя, особливо ж багатими статистичними даними, Кониський-публіцист відтворив дуже сумну картину економічного становища пореформеного полтавського селянства, ствердив те основне положення, що селянство хоч і звільнилося вад особистої кріпацької залежності, але потім в основній своїй масі потрапило в "інше, ще гірше, ще тяжче — економічне кріпацтво"

С.Єфремов, характеризуючи громадську діяльність Кониського, писав: "Ні тяжкі обставини громадського життя, ні особистий клопіт не відтягнули Кониського від громадських справ, і ледве чи знайдеться яка з них протягом 40 літ його діяльності, в якій би він не брав участі чи то як ініціатор, чи як щирий працівник".

Ця пісня більш як півстоліття була забороненою, не виконувалася на концертах, не звучала по радіо. Коли вона народилася, точно не відомо. Слова належать Олександрові Кониському, музика — Миколі Лисенкові. Текст і музика зливаються воєдино, творять органічну цілісність. «Боже великий, єдиний» — одна з тих духовно-патріотичних пісень, що служили і служать високій меті національного відродження народу. Пісня широко знана в усіх країнах, де проживають українці, духовно об’єднує їх із батьківщиною.

Могила Олександра Кониського

Олександр Кониський – один з видатних трудівників на ниві українського письменства та громадської справи "темної пори" – другої половини ХІХ століття. "Палкий, діяльний, енергійний, Кониський більше здався б на громадського діяча, але природа не обминула його й літературним хистом і багато сили поклав він на розвиток рідного слова, якого великим був знавцем" . В літературі Кониський виступив як реаліст, причому кожен його твір був практичною реалізацією пропагованих ним ідей. Він не був революціонером, дотримуючись еволюційних та просвітницьких поглядів в українському питанні. Важливу роль Кониський відіграв як критик і публіцист, сформувавши засади народницького літературознавства, народницької критики, що стала провідною на десятиліття. Праця для України, на благо її життя та її літератури – ось лейтмотив життя Кониського, незалежно від того, в якому таборі він знаходився. Чи не найактивніший учасник всіх громадських справ, був об’єктом як похвали, так і жорсткої критики.