Презентація на тему: "Філософія Середньовіччя"

Філософія Середньовіччя. Викладач СТФК НУХТ Чужинова Т. П.

Філософія Середньовіччя. ПЛАН ЛЕКЦІЇОсновні риси філософії Середньовіччя.Ідеї середньовічної патристики. Схоластика як напрям Середньовічної філософії.

Раннє Середньовіччя – V-VІІІ ст.; Зріле Середньовіччя – ІХ-ХІІ ст.; Пізнє Середньовіччя – ХІІІ– ХVІІ ст. (Ренесанс) Періодизація епохи середньовіччя: Епоха Середньовіччя. У перших століттях першого тисячоліття н.е. відбулися зміни: в економічних відносинах – на зміну рабовласницьким відносинам прийшли феодальні; в суспільних відносинах - на зміну старим державам прийшли нові; пануючою ідеологією стає християнство Середньовіччям прийнято називати період Європи і Сходу епохи феодалізму, що триває майже тисячоліття від падіння Римської імперії до відкриття Америки (V ст. - майже до XV ст.). Цей термін вперше з’явився в 60-х роках XV ст. Період між Ренесансом и античністю був названий італійськими вченими-гуманистами «средніми віками». Однозначної думки про хронологічні рамки доби Середньовіччя немає. Існують такі точки зору: доба починається зрозділу Римської імперії у 395 р. на дві держави – східну і західну;падіння Римськоі імперії - у 476 р.;від прийняття християнства імператором Рима Костянтином як офіційної релігії - у 313 році і по XVII ст.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ:І-й(ІІ – ІХ ст.)ІІ-й(Х – XVI ст.)апологетикапатристикасхоластикамістикаранні (Х-ХІ ст.)зрілі (ХІІ- ХІІІ ст.)пізні (XIV-XVI ст.)Розробила інтелектуальний інструментарій. Вчила християн розмовляти «філософською» мовою. Раціоналізувала релігійні догмати. Осягла абсолютну істину засобами людського розуміння. Філософія. Теологія. Релігія. Сприяла: Філософієзації релігіїСакралізації філософії (процес набуття священності)Підпорядкування розуму віріВимагала приймати свої догмати на віруІніціювала нову філософську догматику. Верифікувала (підтвнрдила) істини філософіїПриписувала людині, як діяти, жити

Порівняльна характеристика світогляду людини античності і середньовіччя: Античність. Середньовіччя1. Загальна гармонія світу1. Недосконалість світу2. Особлива роль космосу2. Заперечення вічності, головна роль творця3. Головне - людський розум і пізнання світу3. Першопочаткова гріховність людини. Спокута гріхів людства Іісусом Христом 4. Пошуки справедливості4. Віра и вірність – головні риси людини5. Можливість стати подібним до богів5. Страх перед Божим судом і Божою карою

Системотворчим чинником було християнство у формі католицизму. Всі науки мають розвиватися в межах богослов'я. Важливою рисою середньовіччя був теоцентризм, панування релігійного світогляду, в основі якого лежала християнська теологія.Ідеал бога-творця пронизує весь процес осягнення Всесвіту. Постійно проходить ідея про триєдинство Бога. Світ є двоскладовим: небесний – він вічний, незмінний, був завжди, ідеальний; земний – мінливий, гріховний, іде до занепаду, недосконалий, він лише слабкий відблиск першого. Людська природа також має протиріччя, але людина – найкраще створіння бога. Головний мотив в християнстві – аскетизм (відмова від земних радощів в ім'я служіння Богові). Світоглядні основи Середньовіччя. Любов та покора – основні принципи християнства. Концепція часу – вчення про створення і кінець світу

Висновки: Отже, основні світоглядні орієнтири під час переходу від античності до Середньовіччя змінюються на протилежні. Людина Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному. Спасіння душі для неї має не лише індивідуальний сенс: рятуючи себе, людина, по-перше, збільшує світовий потенціал добра та світа. По-друге, сприяє поверненню світу до того стану, в якому він перебував до гріхопадіння. Людське життя набуває цільового спрямування, а історія часового виміру, оскільки все людство очікує другого пришестя Христа. Засилля в усіх сферах суспільного життя релігії; філософія розвивається в лоні релігії як панівного світогляду цієї епохи; носієм філософських поглядів було вузьке коло служителів церкви; теоцентризм – філософська концепція, яка базується на розумінні Бога як найвищого й найдосконалішого Буття, джерела всього живого; схоластика як спосіб філософствування; геоцентризм – уявлення про світобудову згідно з яким центральне місце у Всесвіті займає земля;Переважання ідеалістичних напрямів у філософії. ОСНОВНІ РИСИ ФІЛОСОФІЇ СЕРПЕДНЬОВІЧЧЯ:

У філософії Середньовіччя виділяються два напрямки:реалізм (Августин, Ф. Аквінський)продовжує «лінію Платона» і, як правило, зливає­ться з церковною ортодоксією2) номіналізм (Абеляр, Росцеллін)проводить у середньо­вічній схоластиці «лінію Демокріта», відроджує орієнтацію на світ одиничних об'єктів Арістотеля.

Августин Блаженний – один з основних представників західної патристики. Став родоначальником християнської філософії і історії. Різко ставився до театру, видовищ. Головні твори: “Сповідь” – має автобіографічний характер; “Про град Божий”. (Є два гради: град земний – державність і град Божий – церква, духовна спільність людей на основі віри). Патристика — напрям у філософії, заснований отцями церкви За раннього СВ формується патристика. Патристика – сукупність теологічних, філософських і політико-соціальних доктрин християнських мислителів 2-8 ст. – отців церкви. ПРЕДСТАВНИКИ: Василь Великий (Кесарійський), Григорій Богослов, Іван Золотоустий. Змальовує ідею вічного повернення історії. Власна концепція історії Августина лінійна, яка починається зі створення Адама і веде до другого пришестя Христа. Історія поділяється на сім віків, які відповідають семи дням створення світу. Він не погоджується, що божественне провидіння, як і божественне наперед визначення, сумісне з людською свободою волі.

Августин Блаженний: Про вічність, час і пам’ять Час - міра руху і зміни. Світ обмежений у просторі, а буття його обмежено в часі. Розмірковуючи про час, Августин приходить до концепції психологічного сприйняття часу.* Ні минуле, ні майбутнє не мають реального існування - дійсне існування притаманне тільки справжньому. Минуле зобов'язане своїм існуванням нашої пам'яті, а майбутнє - нашої надії. Сьогодення - це стрімка зміна всього в світі: людина не встигне оглянутись, як уже змушена згадати про минуле, якщо у цей момент не уповає на майбутнє. * Таким чином, минуле - це спогад, сьогодення - споглядання, майбутнє - очікування або надія. Час володіє тривалістю, яка характеризує тривалість будь-якого руху і зміни. Вічність - вона не була, ні буде, вона тільки є. У вічному немає ні того, що минає, ні майбутнього. У вічності немає мінливості і немає проміжків часу, так як проміжки часу складаються з минулих і майбутніх змін предметів. Вічність - світ думок-ідей Бога, де все раз і назавжди. При цьому, як всі люди пам'ятають минуле, так деякі здатні "пам'ятати" майбутнє, чим і пояснюється здатність ясновидіння. Як наслідок, саме час існує тільки тому, що про нього пам'ятають, значить для його існування необхідні речі, а до створення світу, коли нічого не було, не було і часу. Початок творення світу - разом з тим і початок часу.

Схоластика як шкільна філософія Середньовіччя Новий підйом культури в Західній Європі починається завдяки зусиллям «імператора варварів» Карла Великого. Слово «схоластика» пов’язане з тим, що філософія у Середньовіччі в основному вивчалася в школах при монастирях. Крім філософії, в середньовічних школах викладали сім вільних мистецтв. Вони включали «тривіум» (граматика, риторика, діалектика) і «квадріум» (арифметика, геометрія, астрономія і музика). Напрямки і представники: Боецій і спадщина Арістотеля: «Походження усього сущого, розвиток усіх речей – ...має свої причини, порядок, форми від незмінного божественного розуму» (480–524).Іоанн Скот Еріугена: «… Бог усе створив, ми повинні розуміти під цим не що інше, як те, що Бог є у всьому, тобто що Він існує як сутність усіх речей» (бл. 810-877). Реалізм. Ансельм Кентерберійський: «..щось, більше за що не можна нічого помислити» (1033–1109). Номіналізм. Іоанн Росцелін: «Універсалії – тільки слова»Концептуалізм. П’єр Абеляр: «..одна доброта, на основі якої людина називається доброю і доброю ж – воля цієї людини» (1079–1142) Схоластика поділяється на такі періоди:1) рання схоластика (XI-XII ст.), для якої характерним є вплив неоплатонізму (Еріугена, Кентерберійський);2) класична схоластика (XII-XIII ст.), яка характеризується пануванням „християнського аристотелізму” (Аквінський та ін.);3) пізня схоластика (XIII-XIV ст.), представники якої виступали проти томізму (Скот), протиставляючи йому теорію двоякої істини

Боецій (480–524) і спадщина Арістотеля.«Розрада філософією» - описує перебування у в’язниці і стан відчаю. Зцілюючи Боеція, Філософія повертає його до віри у Бога. Вона доводить, що світом править універсальне божественне провидіння. Боецій – заклав основи нового типу філософського мислення – схоластики. Поклав собі за мету перекласти на латинь всі видатні твори (Арістотеля, Платона). Він остаточно поділяє систему 7 вільних мистецтв на 2 рівні: Кватріум: арифметика, астрономія, геометрія, музика; Трімум: граматика, риторика, діалектика.

Систематизатор схоластики Хома Аквінський (1225–1274).«Сума теології» - «доказ» буття Бога. 1. якщо у світі все рухається, то повинен існувати Першодвигун, тобто Бог. 2. якщо у світі все обумовлене, повинна існувати Першопричина, тобто Бог. Докази існування Бога: Доказ від руху. Оскільки все на світі рухається, то повинен бути «першодвигун» або «першопоштовх» руху — Бог. Доказ від першопричини. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричина усього — Бог. Доказ від випадковості. Все у світі існує не випадково, а з необхідності, ця необхідність — Бог. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог. Доказ божественного керування світом або аргумент через цільову причину. У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. Отже, повинна існувати «остання» і головна мета — Бог.

Алхімія. Особливого поширення в Західній Європі у добу розвинутого Середньовіччя   набула алхімія, що ставила перед собою завдання: 1. Пошуки філософського каменю;2. Пошуки рецепту безсмертя;3. Перетворення металів на золото. 

Висновки: Філософія Середньовіччя була складовим елементом християнського світобачення, і тому вона була зосереджена на осмисленні духовних сутностей. Філософія Середньовіччя пов'язувала питання духовної спрямованості людини з її життєвою активністю, з визначенням людської долі та проявами свободи волі людини. Проте, саме в середньовіччі відбувся розкол християнства на католицизм і православ’я . Католицькі священники ревносно слідкували за додержанням догматів і ритуалів . Кращі діячі середньовічної Європи гинули на багаттях «святої» інквізиції, а іншим заможним «грішникам» церква продавала індульгенції – відпущення гріхів; хрестові походи в ім'я Господа Бога також піддавали сумнів віри. «Вчення про двоїсну істину» (для Бога і для науки) – віра нам дає одкровення, а розум – знання. У межах середньовічного християнського філософствування поступово відбувалося нагромадження знань та ідей, які врешті-решт сприяли виникненню сучасної цивілізації, науки та освіти, але перш за все середньовіччя породило феномен європейського Відродження.