Презентація на тему: "Гірка правда історії"

Урок-реквієм «Гірка правда історії» 85 роковини Голодомору 1932-1933 рр. в Україні Автор: вчитель історії Більмацької спеціалізованої ЗОШ І-ІІІ ступенів “Інтелект” Мальована О.В.

Чи можна вважати, що Голодомор 1932 – 1933 років був наслідком не стихійного лиха, а спланованих системних заходів тоталітарного комуністичного режиму, був злочином геноциду?

Лише в 1987 році, під час перебудови в СРСР, почали з`являтися перші дослідження трагедій голоду

Завдяки зусиллям української діаспори комісія Конгресу США на чолі з Дж. Мейсом у 1986 р. назвала Голодомор 1932-1933 рр. в Україні геноцидом. Дії влади є злочином проти людяності і відповідають визначенню геноциду у Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року.

26 листопада 1998 року було встановлено День пам`яті жертв голодомору(кожна четверта субота листопада) 2006 року український парламент визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу

Що таке геноцид? Геноцид— цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами.

Щорічне виробництво зерна в СРСР в млн.т 1928 – 73, 7 1933 – 68, 4 1938 – 73, 6 1929 – 71,7 1934 – 67, 5 1939 – 73, 2 1930 – 83,5 1935 – 75, 0 1944 – 49, 1 1931 – 69,5 1936 – 55, 8 1945 – 47, 3 1932- 69,9 1937 – 97, 4

Причини колективізації: Економічні: через нестачу зерна в державі могли зірватися форсовані темпи індустріалізації; потрібний був надійних механізм безперебійного постачання хліба. Політичні: в умовах тоталітарної системи колгоспами легше управляти, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств.

Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.

Що собою являла колгоспна система? Колгоспи – це колективні підприємства селян, за якими встановлюється цілковитий контроль з боку держави. Колгоспна система-це форма закріпачення селянства. Основна функція колгоспу-постачати хліб державі в обсягах,які вона вимагає.

Що передбачало розкуркулення? Це низка заходів, спрямованих проти селянина, що відмовлявся вступати до колгоспу, і полягали в насильницькому вилученні землі, худоби, знарядь праці і в подальшому виселенні за межі села, а в основному до Сибіру, Уралу.

Як позбавлялися заможного селянства? Проти заможного селянства,так званих куркулів,проводились репресії: їхнє майно насильно забирали ,а їх разом із сім`ями виселяли до Сибіру чи на Північ

“Закон про п`ять колосків” 7 серпня 1932 року було видано постанову ВЦКВ на РНК СРСР,вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі терміном 10 років.

Як радянська влада “карала” голодних селян? Райони,які не виконували плани хлібозаготівель заносилися на “чорні дошки” : це означало їх повну ізоляцію, вилучалися продовольчі і посівні фонди,припинялося постачання товарів,місцеві керівники підлягали покаранню

Почалася масова смертність, причиною якої стали дистрофія і шлункові захворювання. Особливо великою була смертність серед дітей.

Як люди виживали? Всі продукти позабирали в рахунок хлібозаготівель. Доведені до відчаю,люди почали їсти кішок,собак,щурів,мишей. Споживали кропиву,лободу,листя дерев. Одним із наслідків голоду стало трупоїдство і людоїдство.

Тоді він перетворюється на голодомор-штучно створений голод

Все далі й далі від нас дні страждання Ті дні, коли зазнали ми мільйонних втрат Пом’янемо всіх жертв хвилиною мовчання Закона «про п’ять колосків» згадаймо результат Згадаймо біль і нескінченний страх людей Згадаймо холод, неврожай, засуху І владу, що була байдужа навіть до дітей Владу, яка із радістю підтримала розруху. Та люди намагалися триматись І попри все шукали порятунку Хоч і не всім вдалося не зламатись Хоч і бажали кращого дарунку. Та все скінчилося, здійснилося бажання Все далі й далі дні, коли зазнали ми мільйонних втрат Пом’янемо всіх жертв хвилиною мовчання Закона «про п’ять колосків» згадаймо результат.

У 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винні: генеральний секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін, секретарі ЦК ВКП(б) Лазар Каганович та Павло Постишев, Голова Раднаркому СРСР В`ячеслав Молотов, генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, другий секретаряЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич, голова Раднаркому УРСР Влас Чубар . Хоча жодного з обвинувачених вже не було в живих,процес мав історичне значення

Свічка віри та надії

народилася в 1913 році у селі Царекостянтинівка (нині Більмак) «Я була комсомолкою в 1933, тому мене включили до комісії, яка перевіряла запаси харчів у людей. Заходили у домівки, шукали зерно, інші продукти і силоміць відбирали у власників. Багатодітні сім’ї залишалися без куска хліба”. На фото: чоловік К.Т. Тіцький, доньки Любов і Галина, син Віктор

Наш односельчанин, редактор місцевої газети «Рідний край»; пам’ятає, що вночі плакав від того, що живіт болів. Йому було 7 років, але запам’ятав на все життя присмак гіркої лляної макухи, свіріп’яну ще можна було їсти. Цей корм був призначений для свиней, а довелося вживати людям.

Сулима Олексій Феодосійович 1917 р.н. село Гусарка Куйбишевського району: « Ой, було важко, але страшного голоду не було – це точно. Ми на степу збирали кукурудзу, перемелювали і їли. Юхименко Ніна Василівна 1927 р.н. «Я була ще мала, мені було шість років, але добре пам’ятаю, що в нашій сім’ї голоду не було. У нас була навіть коровка. Киричук Таїсія Яківна 1918 р.н. село Водяне (зараз Титове) Куйбишевського району. В 1933 році вона була школяркою, давали припс (перепалений ячмінь і вода), шматочок огірка і по три мундирини.

Причини голоду: застосування продрозкладки та її бездумне здійснення; примусова колективізація та створення колгоспів; політика Й. Сталіна та його поплічників; відсутність реального економічного і політичного суверенітету республіки.

Зазирнув я в роки Голодомору В школі на історичному уроці Побачив часи болі, жахіть та мору Пізнав, скільки жертв було у тому році. Всі посвячені трагедії малюнки Всі написані про неї твори Привели мене до єдиної думки Аби подібне не повторилося ніколи! Ті безглузді штрафи та закони Знущання, побої та «5 колосків» Перетнули аморальності кордони Й залишаться такими ще 100 віків Мені дуже шкода тих дорослих і дітей Та всьому світу показали їх жертви Наскільки жахливі бувають вчинки людей Та хто насправді повинен був тоді померти Наша пам'ять мусить в собі берегти Хоч якусь про ті часи інформацію Давайте її з собою надалі нести Й з повагою підтримаємо нашу націю!!

Це – знак нашої пам’яті. Це – святий вогник, який зігріє душі загиблих. Це – світло очищення задля нашого світлого майбутнього.

Сьогодні живемо в достатку і любові А в 30-х роках люди вмирали, прагнучи волі Зараз треба навчатись, працювати А тоді намагались шматок хліба мати. Геноцид, знищення голодом мусило українців боротися за життя ще змолоду Масове вбивство радянською владою Об’єднало український народ, ми стали громадою. Жорстокість, смерть, кровопролиття Залишилося в пам’яті на все життя Таке неможливо забути Це дало зрозуміти, що потрібно мужніми бути Московська влада не розуміла Що нація голодна та змарніла Адже багач не відає Що бідний обідає Тож усі повинні знати Що українців не зламати Ми сміливі, хоробрі патріоти І всяку біду в силах побороти!

Пам'ятники жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років встановлені у багатьох містах і селах України, а також за кордоном. Перший у світі пам'ятник жертвам Голодомору в Україні був відкритий 23 жовтня 1983 р. у м. Едмонті, за ініціативою громадян Канади, переважно українського походження. Його автор — монреальський скульптор Людмила Темертя, мати якої пережила Голодомор

Наш край долучається до вшанувальних заходів, 85 –х роковин пам’яті жертв голодоморів

Етнічні українці проживали в селах. Тому голодомор проти селян насамперед спрямований проти українства; території УРСР і Кубані, в той час переважно заселені українцями, були оточені збройними загонами для блокування виїзду селян «за хлібом» в інші регіони.

Для чого потрібно згадувати про голодомор? Щоб нащадки пам`ятали і вшановували невинно убієнних голодом! без минулого немає майбутнього! Будуючи майбутнє – думаймо про минуле. Україна пам’ятає! Світ визнає!

Український збіджений народе! Україно, – мати січова! Де твої знамена і клейноди? Де твоя державна булава? Тільки й чути – гупання кайданів У Соловках, в Сибіру, в Колимі,- То козацька нація гетьманів Гине у московському ярмі, Щезло все в голодному пожарі: Матері і діти з голоду всі мруть. Божевільні люди на базарі Людське м’ясо людям продають. Вже давно не чути серед степу Клекоту орлиного вгорі. Славу про Хмельницького й Мазепу Не співають сиві кобзарі. Де поділись – усмішка весела І купальські вогнища дівчат? Де поділись – усмішка весела І купальські вогнища дівчат? Де поділись українські села І садки вишневі коло хат? Щезло все.. І всюди на руїні Бенкетують п’яні вороги. Українці ж мруть на Україні, На Байкалі, в холоді тайги… Ні – ми ще повстанемо, як хмара. Ні – ми ще ударимо, як грім! І коли за все приходить кара, То якої ж кари треба їм? ( О. Веретниченко.)