Презентація на тему: "Київські "неокласики"

Київські “неокласики”

«Неокласика» – умовна назва естетичної платформи невеликого кола київських поетів, літературознавців і перекладачів періоду «Розстріляного відродження».«Неокласиками» в українському контексті називають поетів, які у своїй творчості часто спиралися на образи й мотиви античної культури, активно працювали з чіткими традиційними віршованими формами, шукали емоційної та формальної рівноваги у творах (усупереч поширеному тоді «анархічному драйву»), культивували освіченість, багато уваги приділяли перекладам.

Київські “неокласики” Микола Зеров (лідер); Михайло Драй-Хмара; Павло Филипович; Юрій Клен (Освальд Бургардт); Максим Рильський.

Неокласики були неформальним об’єднанням вільних митців, яких зближувало ставлення до мистецтва як самодостатньої цінності, любов до слова, до строгої віршової форми, до досягнень світової культури. Вони поєднали у своїй творчості досконалість античної поезії з філігранною витонченістю французьких «парнасців» (Леконт де Ліль, Ж. Ередіа), відмовившись від фольклорних стилізацій та примітивної публіцистичної риторики.

Неокласики - це «гроно п’ятірне нездоланих співців», про яке йдеться у сонеті «Лебеді» М. Драй-Храми.  О ґроно п’ятірне нездоланих співців, Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, Що розбиває лід одчаю і зневіри. Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття Веде вас у світи ясне сузір’я Ліри, Де пінить океан кипучого життя.

Микола Зеров (1890 – 1937) Лідер “неокласиків”, український поет, літературознавець, літературний критик, полеміст, майстер сонетної форми та перекладач античної поезії.

Микола Зеров Митець був високоосвіченою людиною. З 1914 року М. Зерова призначено викладачем «давніх мов» у Златопільській чоловічій гімназії, а з жовтня 1916 року — ще й у Златопільській жіночій гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. У 1918-1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). Письменник працював професором Київського інституту народної освіти.

Микола Зеров У своїй оригінальній поетичній творчості Зеров віддав перевагу сонетам і александрійським віршам, які вирізнялися досконалістю форми і глибинним філософським проникненням у буття. Як перекладач він здійснив багато в чому неперевершені й на сьогодні інтерпретації античної спадщини, а також творів багатьох інших класичних поетів.

Микола Зеров 1935 р. письменника було заарештовано. М. Зерову інкримінували керівництво українською контрреволюційною націоналістичною організацією, призначено покарання — десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна. Без будь-яких додаткових підстав і пояснень «справу Зерова та ін.» було переглянуто і присуджено найвищу міру покарання — розстріл. З листопада 1937 р. вирок було здійснено. Символічна могила Миколи Зерова — на Лук’янівському кладовищі в Києві.

Михайло Драй-Хмара (1889 – 1939) Оригінальний і самобутній поет, перекладач, поважний вчений, літературознавець, громадський діяч, поліглот, непересічна особистість.

Михайло Драй-Хмара Митець знав 19 мов і останньою став вивчати англійську. Працював у Петроградському університеті. Пізніше - у Кам'янець-Подільському, згодом - на кафедрі українознавства Київського медичного інституту та у Науково-дослідному інституті мовознавства при ВУАН. Перекладав на українську Цвейга, Пушкіна, Лермонтова, Ш. Бодлера та П. Верлена. Брався за переклад "Божественної комедії" Данте. Паралельно писав вірші. За життя поета вийшла лише одна збірка поезій "Проростень" у 1926 році.

Михайло Драй-Хмара Письменникові висунули стандартне на той час звинувачення : націоналістична контрреволюційна діяльність. Драй-Хмара вперто заперечував це. На допитах не зламався. Спочатку його засудили на п’ять років, потім додали ще 10 років за нібито участь в антирадянській організації і антирадянську пропаганду вже в таборі. Як засвідчено в документах про реабілітацію, М. Драй-Хмара помер 19 січня 1939 року "від ослаблення серцевої діяльності". Реабілітовано письменника 28 листопада 1989 року.

Павло Филипович (1891 – 1937) український поет і літературознавець, діяч українського національного відродження 1920-1930-тих років. Також перекладач з французької та латинської мов, педагог.

Павло Филипович Працював у Київському університеті Святого Володимира спочатку як стипендіат, а згодом – професором. У цьому університеті, що в 1920 р. був перейменований на ІНО (Інститут Народної Освіти), разом із професором Миколою Зеровим вів семінар з історії української літератури. Свою поетичну діяльність почав російською мовою в 1910 р. під псевдонімом Павел 3орев, але від 1917 р. перейшов виключно на українську мову.

Павло Филипович Як літературний критик виступив уперше в редагованому Василем Старим і Миколою Зеровим часописі «Книгар». Широку літературознавчу працю розгорнув публікуючи низку праць з історії української літератури і редагуючи ряд літературознавчих збірників. У своїх працях дотримувався порівняльно-історичного методу і був одним із найвидатніших представників цієї школи в українському літературознавстві.

Павло Филипович Попри те, що Филипович ніколи не належав до будь-якої політичної партії, його заарештовано в серпні 1935 року і суджено разом із Зеровим за приналежність до «шпигунсько-терористичної організації». 3асуджений на 10 років заслання в концентраційні табори, перебував спочатку на Ведмежій Горі (на північ від Ленінграда) і потім на Соловецьких Островах, звідки був вивезений в 1937 р. до інших концтаборів, де йому додано ще 10 років ув’язнення. Там він і загинув за невідомих обставин.

Юрій Клен (Освальд Бургардт) (1891 – 1947) український поет, перекладач, літературознавець.

Юрій Клен У Київському інституті народної освіти створив кафедру прикладного мистецтва. Перші твори Ю. Клен написав німецькою мовою, а пізніше, уже за кордоном, переклав їх українською. У час національно-культурного відродження він поділяв естетичні настанови М. Зерова, однак був більш відомий своїми перекладами та науковими розвідками. 1931 року митець емігрував до Німеччини. Ю. Клен – автор збірки "Каравели", есею "Спогади про неоклясиків", багатьох літературознавчих праць, перекладів з англійської, німецької, французької та інших мов. Вершинними здобутками Юрія Клена-поета є поеми "Прокляті роки" та "Попіл імперій".

Максим Рильський (1895 – 1964) поет, перекладач, публіцист, громадський діяч

Максим Рильський Майбутній поет навчався у приватній гімназії в Києві. Згодом - на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. Вчителював у селі, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти. Перша збірка його поезій "На білих островах" вийшла 1910 року.

Максим Рильський 1931 року Рильського заарештовує НКВД, й він майже рік просидів у Лук’янівській тюрмі. Його товариші-неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах. З цього року творчість Рильського зазнає змін, він, не в змозі виступити проти режиму, змушений поставити свою поезію на службу йому.

Значення творчості Поети «ґрона п’ятірного» спромоглися якісно змінити всю панораму української літератури ХХ століття, оновити мову і стилістичні ресурси української поезії. Їх неоціненною заслугою стало намагання переконати сучасників у необхідності розвивати в творчості високі традиції попередніх епох, прагнучи піднести українську літературу до класичних взірців.