Сценарій "Світ поезії Ліни Костенко"

Літературно-музична композиція

„Світ поезії Ліни Костенко.

Роман у віршах „Маруся Чурай”

 

 Класне приміщення оформлене у вигляді зали: вчительський стіл накритий скатертиною, на ньому квіти у вазі; учнівські парти винесені, крісла розставлені, як у залах; по обидва боки під стінами – лавки чи крісла для виступаючих; на поличці – виставка книг Л.Костенко; на стінах класу – афоризми поетеси. Перед початком – звучать пісні  у виконанні Зої Слободян .

 

Обладнання: магнітофон, касети із записом пісень Раїси Кириченко, Зої Слободян на вірші Ліни Костенко; книги – Л.Костенко „Маруся Чурай” Київ „Дніпро” 1982; Л.Костенко „Вибране” Київ „Дніпро” 1989;  Л.Костенко. Навчальний посібник-хрестоматія (упорядкування Г. Клочека) Кіровоград 1999; „Пісні Марусі Чурай” Київ, 1967;  портрет Марусі Чурай.

 

Оформлення класної дошки:

  

 Доброго вечора, шановне товариство. Ми раді вітати вас у цій невеликій, але затишній залі. Надіємось, що зібралися тут щирі прихильники високої поезії.

 Сьогоднішній вечір „Світ поезії Ліни Костенко. Роман у віршах „Маруся Чурай” ми даруємо вам,  дорогі жінки й дівчата, – прийміть його як вітання із прекрасним святом – Днем Матері!

                                        * * *

 Як добре, що  маємо таку талановиту поетесу – Ліну Костенко!.. На жаль, ще років 15 назад багато хто і не здогадувався про неї, а про роман „Маруся Чурай” далеко не кожен вчитель-філолог знав. Але, на щастя, тепер ми вже можемо насолоджуватися соковитими віршами Ліни Василівни, припадати до них, як у спеку до чистої джерельної води, черпати з них для себе душевний відпочинок, натхнення.

 На сьогоднішньому вечорі ви послухаєте дещо із поезій Л.Костенко – ми постараємось показати, наскільки вони різноманітні й цікаві; поділимося враженнями від роману у віршах „Маруся Чурай” і продекламуємо деякі фрагменти із нього, а також дівчата із шкільного ансамблю виконають пісні, які склала сама Маруся Чурай.

 

* * *

 

 Дивуюсь завжди поетам: користуються тими ж словами, що і ми, знають ті ж вирази, звороти, а от же уміють так розташувати ті слова, так їх підібрати, що маємо неповторні поетичні шедеври.

 

 „Страшні слова, коли вони мовчать”

    ( Вибране, с.18)

 

 Так, поезія – це завжди неповторність. І цю неповторність далеко не кожен зуміє витворити. Тому стараймося зрозуміти митця, його бажання словами передати красу, любов, сум, біль, страх, радість чи печаль.

Ви думали, поет – ні за холодну воду,

Сидить собі поет, пописує „стишка”!

Поети – це біографи народу,

А в нього біографія тяжка.

 Тому не кожен зуміє і наважиться звалити собі на плечі ту ношу відповідальності за народ, за його долю, –  тому поетів справжніх ніколи не було багато.

 

„Поетів ніколи не був мільйон”  – с.91

 

 Саме тому, що поет – є ПОЕТ, має дар Божий, йому дано вразити нас, показати звичайне незвичним.

 Послухайте, як Л.Костенко зображує красу нашої землі-матінки, нашої природи, нашого українського краю.

 

„Блискоче ніч перлиною Растреллі”  –  с.103

„Шипшина важко віддає плоди”  – с.336

„Самі на себе дивляться ліси”  – с.322

„Ніч одягне на груди свій старий медальйон”  – с.266

 

Але чи навічно ця краса? На жаль, людина – це така істота, яка має розум, якій дано будувати – і руйнувати, любити – але і вбивати, творити красу – але і знищувати її.

 

Кричали „біс”, пишались зробленим,

Прогрес любили понад усе.

Летить лелека над Чорнобилем,

Нікому діток не несе.  – с.264

 

„Стоять озера в пригорщах долин”  – с.544

 

„Жоржини на чорнобильській дорозі”  – с.544

 

 

 Та не все так погано у нашому житті. Є ж прекрасне поруч, багато хороших людей навколо, є з нами і любов. Писати ж про найніжніші почуття Ліна Костенко вміє надзвичайно талановито.

 Перш ніж звернутися до поезій на цю безсмертну тему, послухаймо пісню Марусі Чурай „Ой як ми ся полюбили”, яку виконає ансамбль дівчат разом із їхнім музичним керівником.

 

„Чадра Марусі Богуславки”  – с.376

„Осінній березами почавсь”  – с.344

„Я дуже тяжко вами відболіла”  – с.278

„Розпусна вдовиця”  – с.119

 

 Та до теми кохання ми ще сьогодні повернемося, адже у нас  є роман „Маруся Чурай”.

 

 А я хочу бодай однією поезією торкнутися теми старості: з року в рік, дорослішаючи, дивлячись на своїх батьків похилого віку, на людей старшого покоління, все більше переймаєшся їхніми турботами , їхніми тривогами, їхньою сивиною; хочеться якщо не зупинити, то, бодай, зрозуміти і пошанувати старість.

 

„Дзвенять у відрах крижані кружальця”  – с.41

„На спиляному осокорі”  – с.40

 

 Дуже часто ми говоримо: цього тобі я не пробачу, забуваючи, що християнські заповіді навчають любити ближнього, як самого себе. Згадаймо, навіть Ісус Христос помилявся у своїх апостолах… Василь Симоненко писав:

Помилялись не тільки люди,

Помилялись навіть святі.

Згадайте: Ісус від Іуди

Мав останній цілунок в житті.

 А ми не Христос, навіть не апостоли, ми звичайні смертні люди, тому нам властиво помилятися. Тож стараймося зрозуміти ближнього. Наше життя не казка, де з одного боку – добро, з іншого – зло. Частіше все ж таки – наше життя – це компроміси.

Життя – така велика ковзаниця.

Кому вдалось, не падавши, пройти?

Мабуть, саме про це йдеться у поезії Л.Костенко

 

„Перш ніж півень запіє”  – с.367

 

 Талант поета – передати прекрасне не лише в поемах, розлогих віршах, але й у кількох рядках уміти сконцентрувати думку, яка, коли поет талановитий, стає афоризмом… Ось кілька мініатюр Ліни Василівни.

 

„О мово, ти іще жива”  – с.549

„Не так страшна та річка Лета”  – с.263

„Не любить слово стимулів плечистих”  –551

„Що доля нелегка…”  – с.88

„Фенікс вилітає із попелу.

Зі сміття він ще ніколи не вилетів”  – с.548

 

 

* * *

 

І ось таким птахом-феніксом, який піднявся із попелища руйнації всього українського, став для нас роман у віршах Ліни Костенко

„Маруся Чурай”

 

 Не знаю, чи можна з чимось порівняти красу і довершеність поезій цього твору?

 Спочатку, коли читав роман, думалося: чому не маю феноменальної пам’яті, щоб вивчити весь твір – такими сильними були перші враження! Та згодом інша думка прийшла: не біда, – роками, десятиліттями перечитуватиму сторінки роману, знаходячи у ньому все нові й нові фрагменти, які хочеться вивчити напам’ять, щоб процитувати – якщо не комусь, то хоч для себе подумки…

 Ми вибрали із роману в основному лише рядки, що стосуються долі Марусі, її кохання. Щоб все розповісти… – треба не розповідати, а цитувати.

 Послухайте ж, як ми зрозуміли долю Марусі, вслухаймося у невмирущі рядки Ліни Костенко.

 Але… спочатку була пісня – „Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”.

 

Хто ж така Маруся Чурай, якими були її батьки, звідки взявся у неї дар складати пісні, як народжувалося кохання до Гриця?

 

„Ішов кобзар…

… як будеш так розношувати душу,

вона, гляди, із совісті спаде.”

(„Маруся Чурай”. Київ, „Дніпро” 1982)  – с.35-38

 

А перед тим була любов – прекрасна, чиста, неповторна любов.

 

„Я як згадаю…

… нерівня душ – це гірше, ніж майна!”  с.44, 45-47

 

 Пісня „Грицю, Грицю, до роботи”

 

Дізнавшись про зраду Гриця, про те, що він засватав Галю Вишняківну – багачку, Маруся кидається у Ворсклу, але Іван Іскра, який також її кохає, рятує дівчину.

 

„Брате мій…

… Не люби нікого, це біда.”  – с.43-44

 

Так, Маруся має чисту поетичну душу, щиро кохає, вірно чекає козака. А як же Гриць, яка душа у нього, які думки, чому зрадив?

 

„Усе воюєм, боремось…

…А я, здається, вмер би,

Аби хоч раз ще голос твій почуть!”  – с.50-60

 

Як же трапилося, що Маруся отруїла Гриця?.. Сидячи в тюрмі і чекаючи на страту, на свою шибеницю, вона згадує про останні дні з милим.

 

„Лягла на мур вечірня позолота…

…Важко було, люди,

 і вам зі мною, і мені між вас.”  – с.63, 65-68

 

 Пісня „Летить галка через балку”

 

Не дали вмерти дівчині… Іван Іскра привозить універсал від гетьмана Богдана Хмельницького про помилування:  „її убить – це ж пісню задушить!”

Помирає од пережитого мати. Неможливість бути серед полтавчан жене Марусю у Київ на прощу: може, висповідається – і полегшає їй?

„Недовго мати щось тоді й прожевріла…

… а люди бредуть і бредуть, як незрячі.

… І каже дяк…

… але такого другого немає.”  – с.84-85,  91-92

 

Хоч як важко, але повертається Маруся додому із прощі, в Полтаву. Тільки Іван Іскра залишився вірним другом та ще старезний дід Галерник.

 Йде визвольна війна, Україна бореться, в огні. Маруся невиліковно хвора на сухоти, але і вона радіє буйній весні, хоч розуміє, що бачить цю красу востаннє. І як остання радість – її пісні, які залишаються жити серед народу.

 

„Весна прийшла так якось несподівано…

… Цю не співай те, я ж іще жива.”  – с.132 -135

 

Пісня (тільки перша строфа)

„Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”

 

 

Вечір проведений 16 травня 2002 р.