Презентація на тему "Країни Середнього та Близького Сходу в міжвоєнний період"

Розробила: учитель історії СЗШ № 15 м. Сєвєродонецька Луганської області Кацімон Алла Миколаївна

охарактеризувати розвиток країн Близького і Середнього Сходу (Ірану та Туреччини) у міжвоєнний період; розкрити процес становлення на­ціональних держав, колоніальну політику Англії та Фран­ції; охарак­теризувати зміст і значення модернізаційних процесів у цьому регіоні (реформ М. Кемаля у Туреччині та реформ Реза-хана в Ірані); з'ясувати причини виникнення «палестинської (близькосхідної) проб­леми» та визначити її суть.

Поразка в Першій світовій війні призвела до краху Османської імперії, яка виступила на боці Троїстого (пізніше - Четверного) союзу. Росія та Османська імперія втрачають вплив у регіоні і Англія відразу активізує свою діяльність. Країни Антанти прагнули поділу спадщини Османської імперії: було встановлено контроль над чорноморськими протоками, Франція окупувала Кілікію, Англія — Стамбул, Італія та Греція висадили свої війська в Малій Азії. 

У відповідь на поділ спадщини Османської імперії в Туреччині виник рух за збереження цілісності країни як національної держави. Його очолив генерал Мустафа Кемаль. На неокупованій частині Туреччини в місті Анкара було скликано меджліс — Великі Національні Збори Туреччини (ВНЗТ). 23 квітня 1920 р. меджліс утворив уряд і почав формування армії. У країні затвердилось двовладдя: в Стамбулі розташовувався султанський уряд, а в Анкарі – кемалістський (прихильників республіки) Символ меджлісу в Туреччині

Мустафа Кемаль (Ататюрк) («батько турків») (1881-1938) — турецький державний, політичний і військовий діяч, засновник і перший президент Турецької РеспублікиНародився в Салоніках у родині дрібного торговця лісом. У 1904 р. закінчив Стамбульську академію генерального штабу. Брав участь у молодотурецькому русі, але невдовзі відійшов від нього. Був учасником балканських війн. У 1913-1914 рр. — військовий аташе в Болгарії. У роки Першої світової війни відіграв помітну роль в обороні Дарданелл (1915), у 1916 р. здобув чин генерала і звання паші. З 1919 р. очолив національно-визвольний руху країні. З 1923 р. — перший президент Турецької Республіки. Провів низку прогресивних реформ, сприяв консолідації нації і становленню Турецької держави. Ім’я Ататюрка в нинішній європеїзованій та індустріальній Туреччині оточено надзвичайною пошаною і поклонінням.

10 серпня 1920 р. маріонетковий султанський уряд підписав із країнами Антанти Севрський мирний договір, який закріпив поділ країни. Туреччина втрачала всі володіння на Близькому Сході. До Греції відходили частина європейських володінь і місто Ізмір у Малій Азії. На східних кордонах Туреччини була створена Вірменська держава. На території Туреччини було запроваджено режим капітуляції, що фактично перетворювало її на напівколонію. Уряд М. Кемаля відкинув такий договір, що призвело до греко-турецької війни за підтримки Англії (1920—1921 рр.).

Туреччина знайшла союзника в боротьбі проти країн Антанти в особі радянської Росії . У березні 1921 р. між двома країнами був підписаний договір про дружбу й братерство. За його умовами було визначено радянсько-турецький кордон: Туреччина отримала території в Закавказзі, що раніше належали Росії (Карська область), а потім Вірменії, яку в такий спосіб було розділено і ліквідовано. Туреччина також отримала фінансову й військову допомогу від РСФРР. У жовтні того самого року аналогічний договір був укладений із радянськими республіками Закавказзя. У січні 1922 р. було підписано договір з УСРР.

У 1922 р. турецькі війська здобули перемогу у війні з греками. Антанта змушена була підписати з урядом М. Кемаля перемир’я й цим визнати його.  1 листопада 1922 р. ВНЗТ ухвалили закон про ліквідацію султанату. Останній турецький султан Мехмед IV Вахіддін спішно втік із країни. Восени 1923 р. Туреччина була проголошена республікою. Положення кабального Севрського договору було переглянуто. У 1923 р. було підписано Лозаннський мирний договір, згідно з яким зберігалася територіальна цілісність країни як національної держави.

У 1924 р. була ухвалена Конституція Турецької Республіки. Зовнішньополітична стабілізація створила умови для проведення внутрішніх реформ, які в народі були названі «революцією Шапки». Головним напрямком стала європеїзація країни. 

Перша світова війна та революція на землях колишньої Російської імперії мали значний вплив на розвиток Ірану (до 1935 р. - Персія). Розпад Османської та Російської імперій створив передумови, які уряд Великої Британії оцінив як можливість завершити колонізацію Персії, Закавказзя та Середньої Азії. У 1918 р. англійські війська розпочали окупацію всього Ірану, узяли під контроль Баку (Азербайджан) та проникли в Середню Азію. У Тегерані, столиці Персії, було створено проанглійський уряд на чолі з Восугом ед-Доуме. Порушивши конституцію, без відома меджлісу він 9 серпня 1919 р. підписав англо-іранську угоду, яка фактично встановлювала залежність Ірану від Англії.

У Тебрізі (адміністративному центрі Іранського Азербайджану), що на півночі країни, у квітні 1920 р. почалося повстання проти шахської влади і колонізаторів, яке очолив лідер партії азербайджанських демократів шейх М. Хіабані. Повстанці встановили свій контроль практично над всім Іранським Азербайджаном, але в результаті активного втручання англійців у вересні 1920 р. виступ демократичних сил був розгромлений. Шейха Хіабані та багатьох його прибічників було вбито. У 1920-1921 рр. країну потрясли антибританські та антишахські повстання в Гіляні, Хорасані. На осінь 1921 р. повстанський рух був придушений.

У ході боротьби з англійцями різко загострилася і внутрішньополітична боротьба. Проанглійский уряд Восуг-ед-Доуме в червні 1920 р. пішов у відставку. Уряди, що прийшли йому на зміну, не зважилися визнати ірано-англійську угоду. Ця обставина, а також піднесення визвольного руху багато в чому визначили вихід англійців з Ірану. Вони були змушені в 1921 р. вивести свої війська. У країні панувало безладдя.

У лютому 1921 р. перські козаки під командуванням підполковника Реза-хана вчинили в Тегерані державний переворот. Війська Реза-хана здійснили швидкий перехід з Казвіна в Тегеран і скинули уряд практично без єдиного пострілу. Після захоплення влади Реза-ханом був створений новий уряд на чолі з Зія-ед-Діном, який одержав в Ірані назву «чорного кабінету» (за кольором мундирів козаків). Реза-хан спочатку був призначений командиром козацької дивізії, а потім військовим міністром. Англо-іранська угода 1919 р. анулювалася. Через три місяці Реза-хан усунув від влади прем’єр-міністра. Уся влада опинилася в його руках.

Реза шах Пехлеві (1878—1944) — іранський політик, засновник династії Пехлеві. Шах Ірану в 1925—1941 рр. Кадровий офіцер. Узяв активну участь у військовому перевороті 21 лютого 1921 р., після чого став військовим міністром. Із його ініціативи в країні почалися реформи. Була реорганізована армія. Пехлеві домігся виведення з країни радянських військ у 1921 р. та англійських військ у 1923 р. У 1923 р. став прем'єр-міністром, незабаром встановив свою диктатуру. У 1925 р. позбавив трону останнього представника династії Каджарів Ахмеда Мірзу й проголосив себе шахом. Проводив політику модернізації Ірану за європейським зразком. Під час Другої світової війни його пронімецькі настрої стали приводом для окупації країни радянськими й англійськими військами. Був заарештований і вивезений до Південної Африки, де й помер у 1944 р.

Реза-хан у лютому 1925 р. примусив меджліс проголосити себе верховним головнокомандувачем збройних сил країни, змістивши з цієї посади Ахмед-шаха, якому довелося виїхати за кордон. Потім, спираючись на створену ним і підтримуючу його партію «Таджед-дод», Реза-хан примусив меджліс дати згоду на скинення династії Каджарів і скликання Установчих зборів. У результаті, скликані в грудні 1925 р. Установчі збори проголосили Реза-хана шахом нової династії Пехлеві, яка правила до 1979 р.

Реза-шах, спираючись на досвід Туреччини та американських радників почав проводити реформи, спрямовані на модернізацію країни

У зовнішній політиці в 1930-ті рр. Реза-шах пішов на зближення з Німеччиною, прагнучи знайти в ній противагу СРСР і Великій Британії. Німеччина монополізувала поставки в країну залізничного і промислового устаткування; будувала в Ірані аеродроми, поставляла озброєння, контролювала військові заводи. З Великою Британією Іран продовжували зв’язувати спільні інтереси по розробці і видобутку нафти. У 1933 р. була укладена нова угода з англо-іранською нафтовою компанією. У 1937 р. Іран підписав задуманий з антирадянською метою Садабадський пакт, згідно положень якого утворювалась Близькосхідна Антанта. У 1938 р. країна відмовилася укласти новий торговельний договір із СРСР, що призвело до майже повного припинення радянсько-іранської торгівлі, яка до того становила майже 40% зовнішньоторговельного обігу Ірану. Територія країн Близькосхідньої Антанти

Країна Туреччина Іран (Персія) Роки революції 1920—1923 1919—1922 Мета Створення національної турецької держави. Ліквідація умов Севрського договору. Здійснення модернізації країни Відновлення державного суверенітету. Ліквідація напівколоніальної залежності від Англії. Здійснення модернізації країни Характер Національно-визвольний Національно-визвольний, антиколоніальний Лідери Мустафа Кемаль Реза-хан Зовнішня підтримка Радянська Росія Радянська Росія, США Результати, наслідки Створення національної турецької держави. Укладення Лозаннського договору. Початок модернізації Туреччини на європейський зразок (реформи Ататюрка) Відновлення суверенітету. Встановлення нової династії Пехлеві (1925 р.). Початок модернізації країни

Палестина — історична область у південній частині Передньої Азії, на східному узбережжі Середземного моря. Тут здавна проживали євреї і араби, інші народності. На цій території утворювалися і розпадалися держави, велися тривалі, спустошливі війни. Землі Палестини приваблювали єгиптян, хрестоносців, турків-османів, інших завойовників, які встановлювали тривале панування в цьому регіоні. З 1516 р. Палестина знаходилася в складі Османської імперії.

Наприкінці XIX ст. у Палестину, на свою історичну батьківщину, рушили єврейські переселенці. Ідея утворення національного центру євреїв (єврейської держави) була висунута австрійським журналістом єврейського походження Т. Герцелем наприкінці XIX ст. Він обґрунтував її на конгресі сіоністського руху в Базелі (Швейцарія) у 1897 р., який прийняв рішення про утворення єврейської держави на території Палестини. На площу близько 25 тис. кв. км передбачалося переселити 10 млн. євреїв з усього світу. Сіоністи запропонували турецькому султану, під владою якого знаходилася Палестина, продати цю територію, але він відмовився. Незважаючи на це, євреї почали таємно переселятися в Палестину. Їхнє переселення вороже зустріло арабське населення.

Під час Першої світової війни уряд Османської імперії почав виселяти євреїв, звинувативши їх у допомозі країнам Антанти. 2 листопада 1917 р. після окупації Палестини Англія прийняла Декларацію Бальфура, яка підтримувала ідею створення єврейської держави і поклала початок новій хвилі переселення євреїв. У 1920 р. в Палестині починають створюватися єврейські політичні і військові організації. У 1922 р. Англія отримала від Ліги Націй мандат на управління Палестиною. Це викликало повстання арабів проти англійців і євреїв (на той час останні становили 18 % населення Палестини). Повстання було придушено і Лондон продовжував сприяти переселенському руху євреїв практично до кінця 30-х рр. Уже на 1939 р. єврейське населення в Палестині становило 30%. Декларація Бальфура

Боротьба арабів проти англійців і євреїв-переселенців стала набувати організованих форм. Вони зуміли створити свою організацію «Арабський виконавчий комітет» (АВК). З 1936 р. окремі повстання арабського населення під керівництвом АВК переросли в загальні страйки і партизанську війну.

У 1937 р. Велика Британія висунула план поділу Палестини на три частини: • єврейську державу; • арабську державу; • територію, що повинна знаходитися під безпосереднім управлінням британської влади. Однак цей проект наштовхнувся на сильну опозицію в арабському світі. Велика Британія не хотіла втрачати вигідні нафтові родовища в арабських країнах. Тоді в 1939 р. британський уряд завірив арабські країни і весь світ, що суверенна і незалежна держава Палестина буде створена через 10 років. Відстрочка була взята з метою примирення арабів і євреїв. Але вирішення палестинської проблеми відсунулося на довгі роки.