Презентація на тему: "Ліна Костенко. Совість нації"

Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться, — у мене жодних претензій нема до Долі — моєї обраниці. Л. Костенко

Народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. Із ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування.

Школа, в якій працювали батьки Ліни Костенко. Василь Костенко - поліглот-самородок (знав 12 мов), педагог від Бога, за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети в школі. 1936 - засуджений на 10 років таборів як «ворог народу».

1936 - мати з дочкою переїхали до бабусі в Київську Венецію, на Труханів острів. Там у 1937 році майбутня поетка пішла до середньої школи № 100. Особисте у школярки Ліни Костенко злилося з загальнонаціональною трагедією, біль епохи став її власним болем: вона звідала «балетну школу» замінованого поля, дійшла висновку, що «моє дитинство, вбите на війні». У 1943 році окупанти спалили школу разом із усім селищем (вірш «Я виросла у Київській Венеції»), тому перейшла вчитися на Куренівку до школи № 123.

Навчання Київський педагогічний інститут. 1956 – закінчила Московський літературний інститут імені О. М. Горького. Фото 1948 року

Шістдесятництво Період "шістдесятників" започаткував новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, авангардне, але безжалісне та максимально критичне по відношенню до влади й тогочасного режиму. Увійшла до плеяди молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50-60-х років ХХ ст., брала участь у дисидентському русі.

Єжи-Ян Пахльовський, польський письменник, однокурсник Л.Костенко під час навчання у Московському літера-турному інституті імені Горького. Розлучилися через різні характери. Цвіркунов Василь Васильович, керівник Київської кіностудії імені Довженка у 1960 роках. Прожили 25 років (Фото 1972 р. У степах, на Кам’яній могилі). Чоловіки

Культуролог, письменниця, жила з матір’ю в Києві, професор Римського університету. Донька - Пахльовська Оксана Єжи-Янівна

Онучка - Ярослава-Франческа Барб'єрі Вивчає філософію в Римському університеті "Ля Сап'єнца", де її мати завідує кафедрою україністики.

Працює програмістом у Штатах. Син - Цвіркунов Василь Васильович (28.05.1969)

Основні мотиви творчості: утвердження нерозривного зв’язку поколінь, особистої відповідальності кожної людини за майбутнє; роздуми про сутність поезії, роль Слова в житті народу; оспівування краси рідної землі; кохання; проблема деградації, змізернення людської душі.

Риси індивідуального стилю: неоромантизм; неокласицизм; імпресіонізм; глибока емоційність; ліризм; філософська заглибленість.

Рання творчість Перед періодом вимушеного мовчання видала три книги: "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961). Із 1961 по 1977 рік твори поетеси не друкували, а підготовлені у видавництві збірки лірики були розсипані - 16 років забуття.

1963 — зняли з друку книгу віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книгу «Княжа гора» зняли з верстки. У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».

1965 — Л. Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників із пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення. Травень 1966— у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва і Б. Гориня. 1968 — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду». Громадянська позиція

1973 - потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

“1980 після заборони видання збірки “Неповторність” мама оголошує голодовку – це вже друга. Перша була після вирубаних строф із першої після 16 років мовчання публікації в 1976 р. Наш тато каже: “Ліно, у тебе ж діти!” Мама відповідає: “Діти мене простять”. Зі спогадів Оксани Пахльовської

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучився, болів, із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди, і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти й спориші. Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі.

Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» 2010 року, мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. прим.

2010 - вийшов перший роман Л.Костенко - «Записки українського самашедшого», що викликав великий ажіотаж і тимчасову його нестачу в книгарнях. У січні 2011 року Ліна вирушила у тур-презентацію свого першого роману. Зустрічі відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, не всі охочі змогли потрапити через те, що вже не було місця в залах.

«Проміння землі» (1957) «Вітрила» (1958) «Мандрівки серця» (1961) «Зоряний інтеграл» (1962, тираж знищено радянською цензурою) «Княжа гора» (1962, книжка не вийшла через заборону радянської цензури) «Над берегами вічної ріки» (1977) «Маруся Чурай» (1979) «Неповторність» (1980) Творче надбання поетеси: «Сад нетанучих скульптур» (1987) «Бузиновий цар» (1987) — для дітей «Вибране» (1987) «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки) «Берестечко» (1999, перевидання 2010) «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії ( 1999) «Гіацинтове сонце» (2010) «Записки українського самашедшого» (2010) «Річка Геракліта» (2011) «Мадонна перехресть» (2011) «Триста поезій. Вибрані вірші» (2012)

Найпопулярніші книги автора:

Громадянська позиція Відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити В. Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала афоризмом.

2005 - Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту й артефакти народної культури від знищення й забуття. Громадянська позиція

білоруською; естонською; італійською; англійською; німецькою; словацькою; французькою.

Ліна Василівна стала почесним професором Національного університету "Києво-Могилянська академія", студенти із трепетом ходили на її лекції, пишаючись тим, що можуть слухати "титана" українського слова.

Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянської академії». Почесний доктор Львівського національного університету. Почесний доктор Чернівецького національного університету. Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»). Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім.О.Теліги (2000). Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992). Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000). Відзнака «Золотий письменник України», 2012 (відмовилась). Славетні регалії