Презентація на тему "Література рідного краю. Вивчення життя і творчості Барабаш С.Г."

Барабаш Світлана Григорівна (30.06.1941-27.04.2007)

Барабаш С. Г. доктор філологічних наук, професор, літературознавець, фольклорист, поетеса, педагог, заслужений працівник освіти України.

Народилася Світлана Барабаш 30 червня 1941 року в селищі Олександрівка Кіровоградської області. У 1958 році з відзнакою закінчила Олександрівську середню школу. Працювала кореспондентом районної газети і заочно навчалася у Львівському університеті на факультеті журналістики.

Далі закінчила філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. Працювала журналістом, учителем, викладала українську літературу в Донецькому університеті та в Кіровоградському педагогічному інституті. Завідувала кафедрою українознавства Кіровоградського національного технічного університету.

Після закінчення університету Світлана Григорівна потрапила на Донеччину, де викладала українську мову і літературу у вечірній школі робітничої молоді. Далі, з 1972 по 1982 рік, працювала в Донецькому державному університеті на посаді викладача, старшого викладача та доцента кафедри української літератури. Ще в Донецьку захистила кандидатську дисертацію з творчості Андрія Малишка. З 1993 року обіймала посаду завідувача кафедри українознавства Кіровоградського державного технічного університету, перед тим плідно працювала у Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. В. К. Винниченка.

У 1996 році в Кіровоградському технічному університеті спільно з Інститутом українознавства Міністерства освіти і науки України з ініціативи Світлани Григорівни проводилася V Міжнародна українознавча конференція. Учасниками конференції стали вчені багатьох країн світу. А ще в технічному університеті під керівництвом Світлани Барабаш працював Етнологічний центр під егідою Інституту етнології, мистецтвознавства та фольклористики НАН України. Щорічно колектив кафедри, яку вона очолювала проводив Всеукраїнські студентські науково-практичні конференції.

Барабаш С. Г. - автор понад 200 наукових праць з історії української літератури, фольклору, питань сучасного літературного процесу та культури. Окремими виданням вийшли праці “Чарівне джерело поезії” (1985), “Серце вільне і пісенне” (1989), “Душа прозріє Всесвітом очей…”, “Поетичний світ Ліни Костенко”, “Ліна Костенко: Філософія поетичного живопису” (2003), Лірика кохання Ліни Костенко: спроба осягнення” (2003), “Поетична історіософія Ліни Костенко: Безсмертя Духу” (2003) інші. Автор збірки поезій “Золоті причали” (1998). Разом з Кузиком Б. М. впорядкувала збірку українських народних пісень “Пісні з маминого голосу” (2003).

Виставка «Літературні причали»

Нагороджена медаллю “Петро Могила”, орденом “Княгиня Ольга” 3 ступеня, все життя була відданою патріоткою-просвітянкою.

Родина Світлани Барабаш

Була похована на Лелеківському кладовищі 28 квітня 2007 року в м. Кіровоград (зараз м. Кропивницький).

Ювілейний вечір пам'яті С. Барабаш. Цей захід - спільний проєкт Кіровоградського міського літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого та ОУНБ ім. Д. Чижевського (відділ краєзнавства), присвячений 70-річчю від дня народження видатної людини, пам'ять якої зал вшанував хвилиною мовчання.

Як поетесу її хвилювало все, що мало відношення до всіляких проблем нашого життя, до історичної пам'яті. …Вже півстоліття за плечима. Горну до себе онуча.І тато добрими очима. Нас біля хвіртки зустріча.І навіть в свято Перемоги,Коли вдягає ордени,Болять йому важкі дороги. Його останньої війни. Червень. Сухий, гарячий, світлий червень. Враз спалахнув вогнем пожеж,А далі липень, далі серпень…І біль людський-без строку й меж. Мою колиску обпалив Страшна, небачена війна. Вкраїна тяжко голосила. Ридала мама край вікна.

Я з доброго роду, козацького роду, Де слово, і пісня, і гідність і честь. Я гілка від древа мойого народу –Простого народу, де всі не прості. Де просто сміються –Не просто так плачуть. Де просто хліб сіють і честь бережуть. І маю веселу і лагідну вдачу, Не просто шукають земну свою путь.

І ніч. І степ. І кінь. І вершник. Вогні далекого села…Чи ж цю картину час завершить,Яка у гени проросла?А крізь століття хтось гукає,Печаллю душу дістає:«Нащадки наші, наша пам’ять,Ви там ще є? Ви там ще є?»

Сухий, гарячий, світлий червень Враз спалахнув вогнем пожеж. А далі липень, далі серпень... І біль людський – без строку й меж. Мою колиску обпалила Страшенна, небачена війна. Вкраїна тяжко голосила. Ридала мама край вікна. ... Вже півстоліття за плечима. Горну до себе онуча. І тато добрими очима Нас біля хвіртки зустріча.І навіть в свято Перемоги, Коли вдягає ордени, Болять йому важкі дороги Його останньої війни.

Тебе мені дарує листопад. А жовте листя пада, пада, пада…Печально зосенілий тихий сад…Така незвична наді мною владатвоїх очей, і рук, і тихих слів,що все змінили і в мені, й навколо.

В моїм маленькім містізазолотіли клени,Застукали каштани у брук вологих площ,

І парки, донедавна іще такі зелені,Полоще і полоще дрібний холодний дощ.

Між небом і землею співають срібні струни. Святкує горобина осінні весілля. В гаях осиротілих дзвенять прозорі луни. Прощається із літом засмучена Земля. В моєму місті осінь гостинно порядкує – Все вимете і вимиє, гарненько прибере. А місто добре бачить, а місто серцем чує,Що зимонька-снігуронька вже кожушка бере.- Ой, не спіши, сестрице, зачекай. Бачиш – осінь плаче: святу край.

“Моя душа із зірки Сиріус. Я знаю це. Я там була. Лечу туди, як літо з вирію,Зове мене космічна мла.”“Душа до щастя притулилась тихо. Стоїть навшпиньки – Долю вигляда. А пам’ять роду відвертає лихо –І омина ту дівчину біда. Там світла Подолянка в споришах. Там досі ще живе моя душа.” Душа знає, скільки весен, скільки мудрості й добра, ніжності й любові в серці поета. Лише слово має силу згармонізувати стан душі зі світом. У ньому, слові, проживається те, що не збулося. Проживається сильно й драматично. І в цьому – суть поезії Світлани Барабаш.

Дякую за увагу!Проєкт підготувала: викладач Кропивницького музичного фахового коледжу Кравченко Н. О.