Презентація на тему: "Мальви" Романа Іваничука"

«Мальви» Романа Іваничука

У радянські часи звернення до історії дозволяло (хай і в завуальованій формі) розглядати деякі актуальні проблеми. Ось і в романі «Мальви» порушено важливу проблему яничарства, тобто національного відступництва (у широкому сенсі яничари — це зрадники свого народу, які віддано служать чужинцям). Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 року в селі Трачі Косівського повіту Станіславівського воєводства (тоді — Польща, нині — Івано-Франківська область України) у сім'ї вчителя. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Львівського університету, після чого вчителював, працював у журналі «Жовтень». До літератури прийшов у середині 50-х років, писав прозу, зокрема створив низку історичних романів, що здобули читацьке визнання: «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі».

Роман «Мальви» побачив світ 1968 року. Основні події цього твору відбуваються не лише в Україні, а й у Криму та в Туреччині XVII століття. Пишучи про минуле, автор частково спирався на народні історичні пісні. Ось фрагмент такої пісні: «Зажурилась Україна, / Бо нічим прожити, / Витоптала орда кіньми / Маленькії діти, / Котрі молодії — / У полон забрано; / Як заняли, то й погнали / До пана до хана». Народну трагедію письменник відтворив у людських долях — зобразив життя й поневіряння представників однієї родини. Від руки ворога гине козацький полковник, а його дружина Марія й діти опиняються в неволі. Усі змушені прийняти чужу віру. А Мальва, дочка Марії, зрештою остаточно асимілюється в чужому середовищі й забуває про свої українські корені. Один із синів потрапляє до ханської варти, інший — до турецького корпусу яничарів.

Цих вояків-яничарів набирали з числа полонених християнських дітей, яких виховували в мусульманських традиціях. «На яничарах виросла Османська імперія, на яничарах держиться», — зауважує автор. Ось він подає загальну картину яничарського війська: «З казарм почали виходити яничари — сини Греції, Болгарії, Грузії й українські мальви. В коротких шароварах і кунтушах, у високих з білого сукна шапках з довгими шликами, вони вишикувались в ряд для зустрічі султана».не лише одержували нові імена, а й, що набагато важливіше, нову національну ідентичність — обертались на ворогів свого народу. Не випадково один із персонажів висловлює таку думку: «Тільки такі, рівні силою й завзяттям, можуть бути справжніми супротивниками своїх хоробрих співвітчизників». Яничари в традиційному вбранні

Прозаїк розкриває поступові зміни в душах полонених. Починається з окремих малозначущих речей, а завершується повною втратою національного почуття. Ось, наприклад, роздуми сина Марії від побаченого в Туреччині: «Згадував розповіді батька про страшний бусурманський край, забриніли в пам'яті пісні сліпих бандуристів про тяжку турецьку неволю — все те ніяк не збігалося з враженнями від цього світу, що лежав, зеленоміражний, над босфорськими водами. І де ті жорстокі турки?». Віддавши данину зображенню історичних подій, письменник більше зосередився на людських долях. Пройшовши страдницький шлях на чужині, його героїня — удова козацького полковника Марія — дізнається про визвольну війну під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. І серце кличе її на батьківщину: «Мушу вмерти на тій землі, де коноплі по стелю, а льон по коліна, де мальви вище соняхів ростуть білі, голубі й червоні...».

Письменник про свій роман. Мій перший історичний роман «Мальви» — про зраду, про яничарство. Через нього мав багато клопоту, заборони й цькування. Але роман був популярний, відомий усім українцям у світі.«Мальви» видали й в Америці — у видавництві «Тризуб», та ще й із тризубом на обкладинці. Про це дізналися тут. Чекав арешту. Але якось минулося, може, не схотіли зчиняти галас іще й з Іваничуком. Їм досить було Горинів, Калинців, Сверстюка. Мене вже не чіпали. У київському видавництві «Дніпро» «Мальви» вийшли стотисячним накладом. Потім — іще 30 тисяч примірників. Коли наклали заборону, книжка вже розійшлася. Назва була нейтральна — «Мальви». Але всі розуміли, що в романі я мав на увазі тих, хто зрікся рідної мови, батьківщини, став її ворогом. Тема споконвіків у нас дуже актуальна. Актуальна вона і донині. Коли писав цю книжку, в Україні здійснювали русифікацію — люди відмовлялися від своєї ідеології, мови. Чому зраджували? Це вже інше питання. Зрада — гріх, який зваблює людей слабких, а їх у нас дуже багато.