Анотація
до дослідницької роботи на тему « Нетрадиційні методи лікування. Іпотерапія»
Останнім часом багато людей цікавляться нетрадиційними методами лікування, тобто без медикаментів. Я також зацікавилась нетрадиційною медициною і вирішила дослідити саме метод іпотерапію , назва якого походить від грецького «hippos» - кінь, отже лікувальна верхова їзда, або лікувальна фізкультура.
Актуальність цього лікувального методу в тому, що в наш нелегкий час з'явилось багато хвороб цивілізації та людей з вадами у здоров'ї через шкідливі звички, забруднену екологію та ін. Застосовуючи метод іпотерапії, хворі не лише лікуються, але й проходять реабілітаційний період після складних операцій, психічних розладів, травм, отриманих при народженні та ін.
Мета моєї дослідницької роботи: досконаліше вивчити метод іпотерапії та вплив спілкування з конем та природою на організм людини. Познайомитися з особливостями методу іпотерапії при лікуванні ДЦП у дітей, у реабілітаційний період для людей з обмеженими можливостями. Дізнатися про неймовірні факти зцілення конем, а також дослідити хвороби, при яких є протипоказання для застосування методу іпотерапії. Відвідати школу верхової їзди і особисто відчути і дослідити вплив коня на настрій, почуття, здоров'я людини. Зробити невеличкий екскурс в історичне минуле і дізнатись про роль коня в житті людини.
Для занять іпотерапією фізіотерапевти і інструктори з верхової їзди обирають коня для кожного хворого індивідуально: здорового, енергійного, врівноваженого, терплячого, бо тварини– всі різні, мають свій характер, своє біополе.
Потім з конем проводять навчальні тренінги на спеціальних майданчиках, комфортних та безпечних для тварин, бо кінь повинен довіряти інструктору, бути розслабленим і спокійним, щоб при подальшому спілкуванні з хворими міг передати свій настрій вершнику. Крок тварини повинен бути ритмічним, широким. Важливо щоб кінь зберігав рівновагу й був гнучким, бо при частковій паралізації людина всім тілом гармонійно повторює рухи коня, таким чином тренує і розігріває м'язи (температура тіла коня на 1,5-2 градуси вище, ніж у людини). Таким чином, спеціально змодульовані рухи коня надають лікувальний вплив на нервово- м'язові імпульси вершника.
Страшна трагедія - хвороба поліомієліт - спіткала колишню чемпіонку Данії по верховій їзді. Роками мужня жінка вела боротьбу зі своїми паралізованими ногами і руками, що ослабіли, а допоміг їй вилікуватись метод іпотерапія. Через дев'ять років вона знов стає призером на змаганнях по верховій їзді на Олімпійських іграх в Хельсінкі.
Цей подвиг надихнув тисячі хворих людей, і по всьому світу почали створюватися Центри лікувальної верхової їзди.
Перелік захворювань, по яких проводиться реабілітація за допомогою верхової їзди, не обмежений: порушення опорно-рухового апарату ; остеохондрози, радикуліти; сколіози 1 - 2 ступені; порушення розумового розвитку різної етимології; мовні порушення; психічні захворювання; серцево-судинні захворювання та ін.
Також рекомендують верхову їзду здоровим дорослим і дітям -- насамперед тим, хто багато часу проводить за комп'ютером або несе великі розумові навантаження.
Спілкування з конем і верхова їзда дозволяє зняти стрес і мінімізувати його наслідки, дає навантаження на всі м'язи тіла і підтримує вершника в хорошій формі.
Але існують і протипоказання для занять іпотерапією: гемофілія, епілепсія, алергія на кінську шерсть, ламкість кісток (остеопороз, остеомієліт), захворювання нирок.
На Україні існує багато шкіл верхової їзди: в Харкові, Запоріжжі, Одесі, Полтаві, Кремінній та в інших містах. Але не всі спеціалізуються саме на методі лікувальної верхової їзди. Бо для цього потрібні спеціальні породи коней, які навчені інструкторами лікувати людей.
Школу верхової їзди, кінний театр «Кремінна» заснував і очолює Борис Григорович Семиволос, в минулому вчитель фізичної культури в школі. Кажуть, що за любов до коней відповідає особливий ген, і якщо він є, то рано чи пізно тебе накриє хвилею, з-під якої не вибратись, ні продихнути… Саме тому Борис Григорович обрав не «залізних» коней високої марки, а 16 голів живих коней із села Червона Попівка, та яких! Тих, які вчать помічати все навколо: схід і захід сонця, росу на траві, неповторний світ, людей, які так само п'яніють від запаху сіна і радісного іржання в леваді; від дотику м'яких губ і дихаючої спини під сідлом, яка мчить тебе, обганяючи вітер…
І коли керівництво Кремінського стадіону «Олімп» запросило розмістити конюшню на їхній території, у лісі, навіть не вагався, говорить Борис Григорович, бо помічники, місцеві діти-школярі, відразу зібралися і підказали напрямок роботи кінної ферми. І тепер щодня ферму відвідують люди, в яких також прокинувся «ген любові» до коней. Хто напуває і годує коней, хто гонить тварин на пасовисько або купає в озері, хто рубає дрова, розпалює багаття і готує смачну їжу для всіх… Ввечері всі збираються за великий «сімейний» стіл вечеряти, а коней пригощають запашним сіном або свіжою травичкою, іноді дають хлібчик…
Проте, тут не тільки кремінські діти, але й з Лисичанська, Сєвєродонецька, Рубіжного, навіть зі Станиці Луганської та діти-переселенці з Первомайська, Луганська… Вони разом з дорослими проводять екскурсії, Дні відкритих дверей, індивідуальні та групові прогулянки верхи по лісу до цілющого озера, катають гостей, навіть презентували себе як кінний театр, на свято були запрошені почесні гості з обласної та районної адміністрації. Нещодавно у місті Кремінна відбувся культурно-просвітницький фестиваль «З країни в Україну», на якому найяскравішою подією стало захоплююче кінне театральне дійство. Присутні мали змогу побачити джигітовку, перегони, майстер-класи. Потім відбулася святкова кінна хода містом, з вершниками у національних та театральних костюмах.
Досліджуючи лікувальний метод іпотерапію мені також дуже захотілось побувати на кінній фермі «Кремінна», познайомитись та поспілкуватись з її мешканцями.
І от одного чудового зимового ранку разом з бабусею Валею і дідусем Михайлом ми вирушили в подорож до школи верхової їзди «Кремінна»! Для мене це був справжній сюрприз! Бо вдома всі рідні знали, що я зацікавилась кіньми, шукаю в Інтернеті та періодичних виданнях будь-який матеріал для своєї дослідницької роботи шкільної філії МАН. Але читати, дивитись світлини, на яких такі маленькі хворі діточки прогулюються на конях, або тендітні дівчата годують і виконують трюки на міцних, як кремінь, конях – це одне, а от самій відчути серцем радість від дотику до гривастих створінь, коли не можеш від них відійти і навіть не розумієш що з тобою відбувається, бо по тілу ідуть теплі, приємні імпульси відчуття насолоди від чистоти, сили і водночас ніжності … Біля кобилиць, були маленькі лошата, які смакували тепле молоко своєї мами, а потім обережно підходили до нас і з цікавістю розглядали мене, бо пригощала їх запашним хлібчиком, за рекомендаціями інструктора, мовляв, щоб і коні тебе любили, бо вони дуже розумні створіння і відчувають з якою душею і намірами прийшли до них люди…
Сподіваюсь, що влітку здійсниться моя мрія і я обов'язково знову відвідаю своїх чотириногих друзів і зможу прогулятись верхи разом з інструктором та групою дітей до чудового лісового озера та знову отримати незабутні враження від спілкування з чарівною природою та кіньми…
При дослідженні методу іпотерапії також багато нового і цікавого дізналась про породи коней та їх особливості.
Розглянувши матеріал з історії культури зрозуміла, що кінь завжди сприймався як міфічна істота, обдарована особливою надзвичайною силою. Казкові Сивки-бурки - хитрі, спритні, сміливі, завжди виявляються помічниками і рятівниками свого господаря. Образ коня втілено в мистецтві, народному фольклорі, побуті, як обрядова, культова тварина.
Кінь також є символом сили, краси і любові. Прославлено коня і в українських народних піснях.
Свій виступ хочеться завершити українською народною піснею «Ой, чий то кінь стоїть…»
(Музика, пісня з презентації)