презентація на тему "Практичне заняття 6.На сторожі пам’яті, або як історичні пам’ятки рідного краю розповідають про минуле".

Практичне заняття 6. На сторожі пам’яті, або як історичні пам’ятки рідного краю розповідають про минуле

Учні мають навчитися: наводити приклади та характеризувати найвідоміші історичні пам’ятки рідного краю;пояснювати, як пам'ятки рідного краю розповідають про його минуле;доводити, що пам’ятки минулого потребують захисту.

Поміркуйте, чому зображені пам’ятки потребують захисту. У чому, на вашу думку, цей захист виявляється?Які пам’ятки архітектури та мистецтва є у вашому рідному місті (селі) або районному (обласному) центрі? Чи є ці пам’ятки історичними? Чому? Чому історичні пам’ятки завжди приваблюють туристів? Чи цікаво вам бувати біля історичних пам’яток?

Мгарський Спасо-Преображенський монастир (Мгарский монастырь)

Заснований в 1619 році на кошти княгині Раїни Могилянки Вишневецької і збудований митрополитом Ісаєю Копинським (тоді ігуменом Густинським і Підгорським). За легендами, монастир на цьому місці існував ще до татарської навали XIII століття. В 1692 році на місці дерев'яної церкви, на кошти гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи і за проектом талановитого віленського зодчого Іоганна-Баптиста Зауера (Івана Баптиста — автора Троїцького собору в Чернігові) у співдружністі з місцевими майстрами Мартином Томашевським і Опанасом Пирятинським був збудований кам'яний Спасо-Преображенський собор.1785 року на місці, де любив усамітнюватися Афанасій Лубенський, патріарх Царгородський (пізніше прославлений як святий) була збудована дзвіниця. До 1917 року в монастирі зберегалися його святі мощі. Патріарх помер тут, повертаючись з Москви в Константинополь. Святитель Афанасій причисленний до святих в 1662 роціМгарський монастир завжди відігравав видатну роль в духовному житті України. У 1622 році відомий церковний діяч Ісая Копинський створив тут братство, що активно протистояло окатоличенню лівобережних українців.

Універсалом гетьмана Богдана Хмельницького від 9 травня 1651 року, виданим під час перебування гетьмана у таборі під Зборовом, заборонено козакам чинити будь-які утиски ченців Мгарського монастиря. Населення монастиря складалося здебільшого з колишніх запорозьких козаків. У 1663 році в монастирі під іменем монаха Гедеона перебував син Богдана Хмельницького, Юрій. З 1737 року ігуменом, а з 1744 року першим архімандритом монастиря був майбутній святитель Йоасаф . На території монастиря поховані Константинопольський Патріарх Серафим, київський митрополит Йосиф, архієпископи: Тобольський — Амвросій і Полтавський — Мефодій. У XVII-XVIII століттях тут був створений Мгарськиий літопис. Монастир існував до 6 серпня 1919 року, коли більшовики розстріляли ченців на чолі з ігуменом Амвросієм. У травні 1993 року в Мгарській обителі відроджено чоловічий монастир. 22 листопада 2013 року

Полтавський Хрестовоздвиженський монастир

1650 року, на честь перемоги козаків над військами Речі Посполитої, поблизу міста, на високій горі, вкритій віковим лісом, з дозволу київського митрополита, відомого українського церковного діяча і письменника Сильвестра Косіва було засновано Полтавський Хрестовоздвиженський монастир, спершу як чоловічий монастир. Він став найпівденнішим серед так званих городянських, тобто полкових монастирів Гетьманщини XVII століття. Очолював будівництво ігумен Лубенського Мгарського монастиря Калістрат. Перші монастирські споруди зводилися з дерева в лісовій гущавині, куди вела лише вузенька стежина. Серед ініціаторів спорудження цієї обителі були полтавський полковник Мартин Пушкар, козацький старшина Іван Іскра, міщанин Іван Крамар та інші козаки й міщани, які внесли значні пожертвування на цю справу. 1 Полтавський монастир став значним просвітницьким центром Півдня Гетьманщини, у джерел якого стояв архієпископ Слов'янський та Херсонський Євгеній Булгаріс — особистий приятель французького просвітника Вольтера, колишній бібліотекар Катерини II. Завдяки його старанням монастир мав найбільшу в регіоні книгозбірню. Собор на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього споруджений як головний храм монастиря 1689–1709. Зведення головного храму обителі велося коштом декількох полтавських полковників, у тому числі Генерального судді В. Л. Кочубея та його сина, полтавського полковника В. В. Кочубея, та двох українських гетьманів — І. Самойловича й І. Мазепи. Ймовірно, що під час свого візиту до Полтави 13 липня 1650 р. в монастирі побував Богдан Хмельницький. У полтавський період Великої Північної війни, з 28 квітня по 27 червня 1709 р. монастир був резиденцією шведського короля Карла XII. Вже після Полтавської битви 28 червня монастир оглянув і Петро І. Відтоді відвідування полтавської обителі представниками правлячої династії царської Росії були включені до обов'язкової програми перебування вінценосних у Полтаві. 3 грудня 1941 р. під час своєї поїздки до Полтави, в монастирі побував Адольф Гітлер[3]. За деякими даними освячений 1759. Пам'ятка архітектури українського бароко.

Будинок Дворянського і Селянського банку. Банк споруджено у 1906—1909 роках інженером С. В. Носовим за проектом київського архітектора О. Кобелєва. Будівля мурована, двоповерхова, Г-подібна у плані. Зразок так званого «руського стилю» — течії стилю модерн, що відзначалася використанням стилізованих форм російської архітектури XVII століття. В оздобленні фасадів застосовані мозаїчні панно, різнокольорові керамічні вставки, скульптура, художній метал.

У 1909 році було створене Полтавське відділення Російського поземельного банку. Очолювалося управляючим. Видавало селянам позики від заклад земельних наділів для придбання землі. Мало право купувати та продавати землі на свій рахунок і продовжувати терміни позики. Підпорядковувалося Петербурзькому селянському поземельному банку. Містилося у будинку Дворянського і Селянського банку, росташованого на розі вулиць Куракінської (сучасна вул. Соборності) та Круглої. Націоналізоване на підставі декрету Радянського уряду від 25 листопада 1917 року. З 1937 року використовується як адміністративний будинок. Спалений у 1943 році, відбудований у 1948 році.

Полтавський краєзнавчий музей( Будинок Полтавського губернського земства)

У 1902 року на місці старого будинку земської управи розпочалося будівництво нового, яке закінчилося у 1908 році. Початковий проект споруди у стилі французького ренесансу розробив полтавський архітектор Олександр Ширшов, але завдяки підтримці українського художника Сергія Васильківського конкурс виграв проект художника і архітектора Василя Кричевського у стилі українського модерну. У проекті Кричевського використовувалися національні мотиви: шестикутні отвори вікон і дверей, башти, що фланкували центральну частину фасаду, багате кам'яне різьблення. Фасад і інтер'єри були оформлені керамікою і майолікою, виготовленими учнями земських майстерень Полтавської губернії, у тому числі Миргородської керамічної школи і гончарями з Опішні. Вздовж фасаду розміщувалися герби міст Полтавської губернії. На початку 1900-х років С. Васильківський запросив Миколу Самокиша до участі в оформленні будинку Полтавського губернського земства. С. Васильківський, за допомогою Михайла Беркоса та Миколи Уварова написав три величезних панно на теми з історії України, а Микола Самокиш виконав фрески у стилі українського народного орнаменту. Вдвох вони написали панно «Козак Голота». Розпис будинку був видатним явищем в історії українського образотворчого мистецтва. Він був знищений разом з будівлею під час німецької окупації 1941—1943 років [13]. Орнаментальні розписи, фризи і панно інтер'єрів були зроблені українськими художниками Миколою Самокишем і Сергієм Васильківським. Всього для оздоблення земського будинку в Опішні було виготовлено 24,458 полив'яних плиток для інтер'єрів, 15 майолікових (глазурованих) гербів повітів Полтавщини, які розмістили на фасаді, а також 12 майолікових панно. Майстри черепичного заводу в Малих Будищах виготовили 70 тисяч штук черепиці. Колишні вихованці Миргородської художньо-промислової школи в Опішні відлили 39 тисяч плиток білого, синього і зеленого кольорів для сіней, вестибюля і зали загальних засідань. Земський будинок у Полтаві освятили 14 жовтня 1908 року, на Покрову.

Музей-садиба Івана Котляревського Меморіальний комплекс у Полтаві на основі садиби, де 1769 року народився засновник нової української літератури Іван Петрович Котляревський.

У Румянцевському переписі 1765 року на Успенській вулиці можна знайти такий запис: «Двір вдови диякониці Агафії Якової дочки Котляревського, у нього покоїв жилих для господарів два, два людських, одна клуня (амбар), один сарай. У неї діти: син Петро Іванів від роду шістнадцять років, який перебуває у Полтавському магістраті підканцеляристом, Яків – одинадцяти років, який ще нікуди не визначений, здоровий. Вдова диякона Івана Котляревського проживала тут здавна на церковному місці, яке її покійний чоловік купив 26 липня 1751 р. у зятя покійного полтавського протопопа Данила за 27 крб. 50 коп. Промислу і торгу ніякого не має...»Стара хата після смерті письменника переходила від одного господаря до іншого. Історик Л. В. Падалка, складаючи у 1917 р. «Путівник по Полтаві», згадує одного з власників — Мусія Івановича Головатинського, що придбав хату заради того, щоб зберегти цю реліквію та охоче пускав до садиби відвідувачів.

У будинку письменника 5 невеликих кімнат: кабінет, світлиця, вітальня, кімната економки і кухня. У будинок вмонтовано окремі деталі із власного будинку, такі як: сволоки з написом і без напису, частина сіней з дерева, що використано з старої хати. Кабінет містить диван, стіл, шафу з численними книжками латинською, російською, французькою мовами, журнали тощо. Особливу увагу відвідувачів привертає сволок з дідівської хати, на якому старослов'янською мовою вирізано напис: «Создася дом сей во имя отца и сына и святаго духа. Аминь. Року 1705, месяца августа 1.»У вітальні — стіл, посудна шафа, стільці, жардиньєрка. У кімнаті економки зберігаються меморіальні речі — ломберний столик, люстерко, комод для білизни. Світлицю прикрашають столи, канапа, шкіряні крісла. На стіні — старовинний годинник та меморіальна річ — картина невідомого фламандського художника 17 ст. Кухня заповнена речами кін. 18 — поч. 19 ст. — це стіл, лава, мисник, вишивані рушники тощо. У різний час у будинку письменника бували діячі вітчизняної науки і культури, зокрема батько М. В. Гоголя — В. О. Гоголь-Яновський, а також російські науковці й митці (наприклад, російський філолог і славіст І. І. Срезневський, актор М. С. Щепкін, російський історик та етнограф В. В. Пассек, російський історик М. П. Погодін, редактор «Отечественных записок» П. П. Свиньїн та ін.).

Кругла площа. Полтава

Кру́гла пло́ща (стара назва — Олекса́ндрівська) — історичний майдан у Полтаві, композиційний центр і символ міста. Пам'ятка містобудування і архітектури національного значення. Основа класичного архітектурного ансамблю площі закладена в 1805–1841 роках. У 1840–1842 роках центральна частина площі, засаджена деревами, перетворилася на парк з кільцевою магістраллю та радіальними алеями — Корпусний сад.

Монумент Слави. Монумент Слави — монумент на честь 100-річчя перемоги російської армії Петра I над шведськими військами Карла XII у Полтавській битві 27 червня 1709 року. Пам'ятник встановлено у 1811 році в центрі Круглої площі міста Полтава. Монумент Слави замикає перспективу восьми вулиць міста, є його ідейною і містобудівною домінантою, утворює разом із забудовою Круглої площі ансамбль доби російського класицизму.

Монумент Слави — чавунна колона тосканського ордера на кубічному гранітному постаменті, що стоїть на ступінчатому стилобаті у формі чотирикутного бастіону, в основу якого вмонтовано 18 гармат (10 — з Полтавської фортеці, 8 — з Перевалочної). Верхня площина огороджена литою чавунною ґраткою, декоративні стояки якої виконано у вигляді вкладених у піхви мечів, обернених клинком до землі, що символізувало завершення військових дій. Грані постаменту прикрашають горельєфні бронзові композиції з римською військовою атрибутикою. У центрі композиції з південно-східного та північно-західного боків — великі бронзові кільця у вигляді змій, що тримають себе за хвіст, так зване «кільце повернення» — алегорія вічності і повторюваності світу. У кільці на південно-східній грані позначена дата Полтавської битви: «июня 27-го 1709 года». На протилежному боці: «Окончен в 1809 году». Однак монумент Слави було відкрито 27 червня 1811 року. Колона — цегляна одягнута чотирма чавунними кожухами, шви між якими закрито трьома пасками у вигляді вінків дубового листя. Колону увінчує півсфера на якій розміщено фрагмент Титаномахії: блискавка Зевса[de] — бронзовий позолочений орел з блискавками у кігтях і лавровим вінком у дзьобі; обернений у бік поля Полтавської битви.

Корпусний сад Закладений у 1840 році.

У 1840-х роках площа вперше обсаджена екзотичними деревами, завезеними з-за кордону — пірамідальними тополями. У 1881 році сквер у центрі площі був огороджений чавунною литою огорожею, у 1886 році висаджено дерева. Коли вони розрослися, Кругла площа перетворилася на парк з кільцевою магістраллю та радіальними алеями.1842 року «височайшим повелінням» Олександрівський сад передано Петровському кадетському корпусу, відтоді його нова назва — Корпусний парк . У 1880 році парк подаровано місту. Це був єдиний із трьох парків тодішньої Полтави, загальнодоступний для всіх городян, позбавлений вхідної плати, в якому на вихідні грав духовий оркестр. За часів Української Народної Республіки парк отримав назву Мазепиного гаю, а з 1920-х років став Жовтневим парком.

По колу площі розташовано вісім адміністративних споруд і житлових будинків — по одному в кожному секторі, — збудованих в єдиному класичному стилі з класицистичним і неоренесансним декором. Сім з восьми будинків (крім будівлі Головпоштамту, яка зведена у 1957 році і остаточно завершила формування цілісного ансамблю площі) — пам'ятки архітектури. Винятковою особливістю Круглої площі є те, що проекти «зразкових будівель губернських міст», розроблені в стилі губернського класицизму професором архітектури А. Д. Захаровим на початку XIX сторіччя, були зібрані воєдино тільки в Полтаві. Площа вважається єдиним у світі цілісним класицистичним ансамблем круглої площі, збудованим в єдиному стилі.

Будинок Полтавського дворянського зібрання. Будинок Полтавського дворянського зібрання — пам'ятка історії та архітектури у Полтаві, що знаходиться у південно-східному секторі Круглої площі між вулицями 1100-річчя Полтави і Соборності. Будівлю споруджено у 1810 році в стилі класицизму.

Будинок мурований, прямокутний у плані. Головний фасад симетричний, центральний ризаліт оздоблено шестиколонним портиком композитного ордеру, піднятим на висоту 1-го поверху. Невеликі вікна 3-го ярусу ризаліту служили додатковим освітленням головного залу. Портик увінчує трикутний фронтон, у тимпані якого раніше було вміщено ліпний старовинний герб Полтави. Витончений святковий образ споруди дещо відрізняється від сухуватих форм інших будинків, розташованих на площі. Раніше ця відмінність посилювалася багатством скульптурного декору: між колонами портика було встановлено дві алегоричні фігури, вази з ліпними гірляндами і маскаронами. За проєктом планувалося збудувати обабіч центрального двоповерхового корпусу одноповерхові флігелі і цегляний мур (не здійснено). Сучасний вигляд

Будинок Полтавських губернських державних установ. Будинок Полтавських губернських державних установ — пам'ятка історії та архітектури у Полтаві, що знаходиться у східному секторі Круглої площі

Споруджений у 1811 році в стилі класицизму за типовим проектом 1803 року архітектора Адріяна Захарова. Первісно корпус займав лише середню частину ділянки, а по боках йшла цегляна огорожа з двома симетрично розміщеними воротами. У 1818 році будинок відремонтовано, у 1866 році впритул до середнього корпусу добудовано бічні крила за проектом харківського архітектора Ф. І. Данилова. Впродовж XIX—початку XX століття тут містилася більшість губернських установ: губернська управа, «Приказ общественного призрения», казенна палата, у якій, зокрема, працював Панас Мирний.

Будинок Полтавського генерал-губернатора. Будинок Полтавського генерал-губернатора — пам'ятка історії, мистецтва та архітектури у Полтаві, що знаходиться у західному секторі Круглої площі

Будівля збудована у 1808–1811 роках в стилі класицизму за типовим проектом 1803 року архітектора Адріяна Захарова. Перебудований у 1840-х роках за проектом губернського архітектора Рибіна: влаштовано парадний вхід на головному фасаді, добудовано дворові ризаліти. Мурована, триповерхова, П-подібна у плані, фланкована цегляним муром з двома брамами. Найбільша серед трьох будинків губернаторів. Головний фасад симетричний, акцентований шестиколонним портиком іонічного ордера, що спирається на виступ цокольного поверху. Портик завершено горизонтальним аттиком. Первісне планування було анфіладним. Будинок Полтавського генерал-губернатора — не тільки важливий елемент архітектурного ансамблю площі, але й одна з найдовершеніших пам'яток зрілого класицизму в Україні. До 1856 року у будинку містилася канцелярія генерал-губернаторів.

Петровський Полтавський кадетський корпус. Петровський Полтавський кадетський корпус — за часів Російської імперії був найстарішим та найпрестижнішим кадетським навчальним закладом на теренах сучасної України. Знаходився у Полтаві з 1840 по 1918 роки. Надалі, до 1995-го року, будівлю було перепрофільовано для ПВЗРККУ. Сучасний вигляд

Головний корпусний будинок зведено у 1835–1840 роках в стилі пізнього класицизму під керівництвом архітектора Миколи Бонч-Бруєвича. Займає північно-західну ділянку Круглої площі, котра спочатку відводилася для чоловічої гімназії. Найбільший серед споруд ансамблю (довжина головного фасаду — 132 метри). Мурований, триповерховий, Т-подібного планування. Вісь симетрії головного фасаду акцентовано восьмиколонним портиком римодоричного ордеру, який спирається на рустовану аркаду 1-го поверху. Увінчаний трикутним фронтоном. До центрального входу ведуть сходи та два прямих пандуси, які розташовані обабіч, вздовж фасаду. Первісно будинок не був потинькований і важливу роль у створенні суворого монументального образу відігравав контраст червоних цегляних стін і побілених деталей.

Будинок Малоросійського поштамту. Будинок Малоросійського поштамту — будинок в стилі класицизму, пам'ятка історії, мистецтва та архітектури у Полтаві, що знаходиться у південно-західному секторі Круглої площі

Будинок Малоросійського поштамту спочатку планувалося побудувати в Чернігові, але завдяки клопотанню генерал-губернатора князя Олексія Куракіна був одержаний дозвіл будувати поштамт також у Полтаві. Проект поштамту був розроблений академіком Петербурзької академії мистецтв Є. Т. Соколовим. Це була одна з перших споруд ансамблю Круглої площі — її будівництво завершилося у 1809 році. Первісно будинок складався з головного мурованого двоповерхового корпусу з шестиколонним портиком і двох одноповерхових флігелів, витриманих у стильових класицистичних формах.

Полтавська жіноча художньо-реміснича школа імені С. С. Хрульова. Будинок школи збудований у 1912 році за проектом архітекторів С. П. Тимошенка та О. М. Варяницина в модерністичній стильовій течії українського архітектурного стилю. Заснована у 1912 році на кошти громадського діяча, дійсного статського радника, голови правління Полтавського земельного банку, голови правління Полтавського відділення імператорського Російського музичного товариства С. С. Хрульова

Полтавський поштамт Поштамт розташований у південному секторі Круглої площі. Споруджений у 1953—1958 роках у неокласицистичиих архітектурних формах. У 1958 році на місці повітових державних установ з використанням залишків ремісничої школи за проектом архітекторів Д. С. Бойченка, Д. С. Вероцького і З. П. Марченка споруджено Полтавський будинок зв'язку. Будинок художньо-ремісничої школи органічно включили до загальної композиції новопроектованого поштамту. А його стилістику, декор та елементи фасаду змінили на класицистичні.

Будинок Полтавського цивільного губернатора (Старогубернаторський будинок) — пам'ятка історії та архітектури у Полтаві, що знаходиться у північно-східному секторі Круглої площі. Будинок Полтавського цивільного губернатора

Споруджений у 1806–1811 роках в стилі класицизму за типовим проектом 1803 року архітектора Адріяна Захарова. Пошкоджений у 1820 році внаслідок пожежі, згодом відбудований. Складається з центрального П-подібного в плані, триповерхового мурованого корпусу та двох одноповерхових Г-подібних флігелів, симетрично розташованих на кутах ділянки. Споруди об'єднано муром, що має проїзди і хвіртки. Головний фасад центрального корпусу акцентовано ризалітом з пристінним шестиколонним портиком тосканського ордера, що спирається на цокольний поверх. Портик увінчано невисоким горизонтальним аттиком. Первісне планунання було анфіладним, вхід — з дворового фасаду. Інтер'єри відзначалися багатим ліпним декором.

Будинок Полтавського віце-губернатора. Будинок Полтавського віце-губернатора — пам'ятка історії та архітектури у Полтаві, що знаходиться у північному секторі Круглої площі

Збудований у 1808–1811 роках у стилі класицизму за типовим проектом архітектора Адріяна Захарова, який був доопрацьований губернським архітектором Михайлом Амвросимовим. Комплекс складався з будинку і двох Г-подібних одноповерхових флігелів обабіч, сполучених огорожею. Крім служб віце-губернатора, тут розміщалася губернська креслярня. У другій половині XIX століття, коли споруди було передано Полтавському кадетському корпусу, флігелі і служби розібрали. Центральний будинок — мурований, триповерховий, прямокутний у плані. Єдиний серед споруд ансамблю Круглої площі, що не має колонного портика на головному фасаді.

Маєток князів Кочубеїв

Диканька - затишний маєток князів Кочубеїв на Полтавщині. Розкішний маєток почав розбудовуватись ще в кінці XVIII століття. Ключовим об'єктом на території садиби став мурований двоповерховий палац, архитектор Кваренги, довжиною майже півкілометра. Будівля виділялася масивними фасадними колонами, широкими балконами і відкритими верандами, та налічувала понад сто прекрасно оздоблених і обставлених кімнат. Серед них були бібліотека, бальна зала, оранжерея. Навколо палацу розташовувався чудовий парк з охайно підстриженими газонами та мальовничими клумбами. До складу парадної частини входили будинки для гостей,діяла пошта, для якої було споруджено двоповерховий мурований будинок. На території маєтку знаходився кінний двір з манежем, тенісні корти, зоопарк. На згадку про відвідини маєтку імператором Александром I у 1817 році парадний в’їзд был оформлен як невелика тріумфальна арка (1820, арх. Л. Руска)Останнім власником палацу в Диканьці був Сергій Кочубей - генерал, очільник Головне управління уділів Міністерства Імператорського двору та уділів. Маєток Кочубеїв не пережив революцію й громадянську війну та був спалений. Наразі не залишилось навіть фундаменту. На території маєтку знаходяться будинки місцевих жителів з присадибними ділянками.