Презентація на тему: «Професійна компетентність учителя профільної школи»

Презентація на тему:«Професійна компетентність учителя профільної школи»

Професійна компетентність учителя профільної школи: сутність, структура, особливості. Світоглядна компетентність вчителя профільної школи як стрижень становлення його професійної культури. Вплив особистісної фасцинації учителя профільної школи на характер взаємодії зі старшокласниками. Міжособистісне взаєморозуміння учителя й учня у навчально-виховному процесі профільної школи. Висновок. Список літератури. План

Професійна компетентність учителя профільної школи: сутність, структура, особливості. Варто конкретизувати критерії оцінювання та самооцінки професійної компетентності вчителя, який організує профільне навчання у загальноосвітній школі. На основі наукового узагальнення державних стандартів визначено критерії відбору змісту вищої педагогічної та післядипломної освіти з урахуванням методологічних концептуальних розробок учених. Учитель профільної школи повинен знати:- основоположні документи: закони України “Про освіту, “Про загальну середню освіту ”, Концепцію профільного навчання в старшій школі;- національну доктрину розвитку освіти в Україні;- регіональні програмні документи;- концепцію і статут загальноосвітнього закладу, в якому працює;- основи особистісна орієнтованої педагогіки, індивідуального, гуманістичного підходів та способи їх реалізації у шкільній практиці;- наукову інформацію та зміст предметів базового й профільного рівнів;- порядок організації факультативів та елективних курсів;- методику організації проектної, науково-дослідницької, пошукової діяльності учнів.

Учитель профільної школи повинен уміти:- проектувати навчальний процес, дослідницьку, індивідуальну пошукову діяльність учнів;- застосовувати різні види й форми діяльності учнів (навчальні проекти, індивідуальні, групові заняття, самостійну роботу, практику, роботу в лабораторії);- застосовувати поряд з традиційними нові форми, методи й засоби педагогічного діагностування, розробляти індивідуальні освітні програми, педагогізувати середовище;- формувати логіку викладання профільних дисциплін, виходячи з потреб і нахилів учнів;- діагностувати й контролювати стадії особистісного та колективного розвитку;- розробляти заходи корекційно-педагогічного впливу;- застосовувати методи й технології навчання, які б формували навички збору та аналітичної обробки інформації, стимулювали самодіяльність учнів, збагачувати досвід відповідальної діяльності, виробляли навички самоорганізації, розвивали ціннісні орієнтири;- використовувати в системі профільного навчання новітні інформаційні технології, елементи модульного, дистанційного навчання;- забезпечувати практичну спрямованість навчально-виховного процесу, формування універсальних компетенцій (інтелектуальної, комунікативної, пізнавальної, інформаційної, громадянсько-правової тощо);- сприяти професійному самовизначенню старшокласників.

Психологічна готовність є фундаментальною умовою ефективної і надійної діяльності фахівця. Вона дозволяє результативно і вірно застосовувати свої знання, особистісні якості, зберігати емоційно-вольову стійкість при виникненні непередбачених ситуацій. Таким чином психологічне забезпечення вимог готовності педагога до профільного навчання у загальноосвітньому навчальному закладі розглядається у контексті:- психологічної готовності до викладання предмета в різних типах навчальних закладів (здатність вчителя без психологічного дискомфорту переключатися на дещо інший вид діяльності, зумовлений специфікою ЗНЗ);- психологічної готовності до викладання предмета на різних рівнях (стандарту, академічного, профільного);- психологічної готовності до діагностики здібностей учнів до предмета;- психологічної готовності до професійної орієнтації учнів профільних класів, що вимагає вмілого управління пізнавальною діяльністю учнів і орієнтацією на рівень майбутньої професійної діяльності (тут необхідна особлива толерантність вчителя);- психологічної готовності до мотивації вивчення предмета на різних рівнях.

Світоглядна компетентність вчителя профільної школи як стрижень становлення його професійної культури. Педагогічна культура є частиною загально людської культури. У ній втілені духовні цінності освіти і виховання (педагогічні знання, теорії, концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми) та матеріальні (засоби навчання і виховання), а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних історичних умовах. Педагогічна культура вчителя є системним утворенням. Її головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, творчі способи педагогічної діяльності, досвід створення учителем зразків педагогічної практики з позицій гуманізму. Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури слід вважати:гуманістичну спрямованість особистості педагога;психолого-педагогічну компетентність і розвинуте педагогічне мислення;освіченість у галузі предмета, який учитель викладає, і володіння педагогічними технологіями;досвід творчої діяльності, уміння обґрунтувати власну педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну);культуру професійної поведінки (педагогічного спілкування, мови, зовнішнього вигляду).

Індивідуальна педагогічна культура виявляється у професійній поведінці вчителя. Так, учителеві з високим рівнем педагогічної культури властиві теоретичне обґрунтування власної педагогічної позиції, системність педагогічної діяльності, творення, гнучкість і варіативність у прийнятті рішень. Такий педагог має індивідуальний стиль. Він не тільки зберігає і відтворює духовні цінності освіти і виховання, а й сам створює їх у вигляді нових технологій, методик, дидактичних і виховних систем. І навпаки, в учителя з низьким рівнем професійної культури виявляється невпевненість, нестійкість власної педагогічної позиції, безсистемність, непослідовність, невміння вирішувати педагогічні проблеми.

Вплив особистісної фасцинації учителя профільної школи на характер взаємодії зі старшокласниками. У житті чимало прикладів, коли учень, вже дорослий, продовжує підтримувати відносини зі шкільними вчителями і це спілкування приносить радість і задоволення обом сторонам. Компетентність у спілкуванні дозволяє поважати і приймати підлітка такого, який він є, враховуючи всі особливості його віку. Компетентний у спілкуванні вчитель ніколи не дозволить собі постійну критику, приниження і висміювання недоліків підлітка. Такий вчитель буде будувати спілкування на рівні «дорослий — дорослішаючий» з повагою і підтримкою.

Таким чином, хочеться відзначити, що вчителі відіграють величезну роль у дозріванні самооцінки та особистісних характеристик кожного учня, з яким стикаються. Але все ж, важливим моментом є те, що процес навчання — це рух «назустріч» і налаштованість вчителя на спілкування і навчання теж залежить від протилежної сторони. Найчастіше в думках вчителя, згідно з нашим українським менталітетом, ідеальний учень — це той учень, який вчасно вчить уроки, швидко думає, проявляє ініціативу і самостійність, і ніколи не створює проблем своєю поведінкою (дотримується дисципліни, не сперечається і т.п.), а також чуйний, чесний і скромний.

Міжособистісне взаєморозуміння учителя й учня у навчально-виховному процесі профільної школи. Педагогіка партнерства – чітко визначена система стосунків усіх учасників освітнього процесу (учнів, батьків,вчителів), яка:організовується на принципах добровільності й спільних інтересів;ґрунтується на повазі й рівноправності всіх учасників, дотримуючись визначених норм (права та обов`язки) та враховуючи ціннісні  орієнтири кожної із сторін;передбачає активне включення всіх учасників у реалізацію спільних завдань та готовність брати на себе відповідальність за її результати. Принципи, на яких будується педагогіка партнерства:горизонтальна модель співпраці (всі учасники освітнього процесу мають бути рівноправними);  соціальне  партнерство (добровільність визнання власних обов’язків та обов’язковість їх виконання).довірливі стосунки та спільна наполеглива праця;позитивне та доброзичливе ставлення одне до одного;порозуміння та ефективна комунікація задля досягнення спільної мети;забезпечення права вільного вибору; взаємоповага всіх учасників освітнього процесу;

Співпраця учителя й учнів, партнерство на уроці, спільний процес пізнання і відкриттів, постійне створення ситуації успіху – ось складові самореалізації учня в освітньому середовищі. Треба прагнути, щоб дитина чи підліток не тільки володіли сумою знань зі шкільних предметів, але й усім досвідом демократичних стосунків у суспільстві, навичками управління собою, своїм життям у колективі, вміли брати відповідальність за свою діяльність. Для цього вектор діяльності треба спрямувати на виховання готовності кожного учня до вирішення власних задань визначення свого місця в житті, успішного розвитку і реалізації своїх нахилів і інтересів. У основі педагогіки партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненням, є добровільними й зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат.

Критерії, що визначають ефективність ідеї розвитку стосунків партнерства як найпродуктивнішої системи взаємин в умовах педагогічної взаємодії: сформована професійно-особистісна готовність педагога до гуманізації освітнього середовища;відкритість, тобто практично повна відсутність маніпуляцій за умови ясності цілей дій обох сторін;позитивна взаємозалежність суб’єктів міжособистісної взаємодії (усвідомлення спільної мети, наявність загальних ресурсів, докладання спільних зусиль для вирішення проблем);право на автентичність кожного учасника педагогічної взаємодії;усвідомлення індивідуальної та групової відповідальності (внутрішня і зовнішня мотивація спільної діяльності суб’єктів);можливість задовольняти основні міжособистісні потреби в процесі спільної діяльності та спілкування;підтримуюча взаємодія, що забезпечує сприятливий психологічний клімат;високий рівень розвитку соціальних умінь і навичок спілкування;рефлексивний аналіз власної поведінки в контексті соціальної поведінки інших суб’єктів та ін.

Висновок. Вирішальною педагогічною умовою організації профільного навчання в загальноосвітній школі є формування складу педагогічних кадрів, які мають забезпечувати профільну, допрофільну, загальноосвітню підготовку учнів. Освітня практика підтверджує доцільність підготовки не вузькоспеціалізованого педагога, викладача конкретного навчального предмета, а фахівця, здатного викладати цикл споріднених дисциплін, обізнаного з інноваційними педагогічними технологіями, методиками активного навчання тощо. Учитель профільної школи повинен бути спеціалістом високого рівня, відповідного профілю та спеціалізації, щоб забезпечувати варіативність та особистісну орієнтацію навчально-виховного процесу через послідовне, педагогічно доцільне проектування індивідуальних освітніх програм розвитку особистості; практичну орієнтацію освітнього процесу через введення інтерактивних, ефективних технологій, проектно-дослідницьких методів, поширення навчального співробітництва; остаточне профільне самовизначення старшокласників і формування здібностей та компетентностей, необхідних для продовження професійної освіти. Ці вимоги потребують модернізації педагогічної освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки освітян. Для профільної школи потрібний учитель, здатний генерувати інноваційні ідеї, який проявляє професійний інтерес до розробки й реалізації нових навчальних програм, володіє високим інтелектуальним потенціалом та науковою компетентністю, різними методами активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці; має ґрунтовну методичну підготовку; проводить разом з учнем пошуково-дослідницьку роботу, зміцнює й розвиває емоційно-мотиваційну сферу підлітків.

Список літератури1. Закон України «Про повну загальну середню освіту» (від 16.01.2020 р.).2. Булах І. С., Долинська Л. В. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів. / І. С. Булах., Л. В. Долинська // Навч. - метод. посіб. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2002. – 114 с.3. Вахоцька І. О. Взаєморозуміння між людьми як психологічна проблема / І. О. Вахоцька // Вісник Харківського університету. Серія: Психологія. Вип. 403. Харків, 1998. – С. 18-22.4. Гриньова В. Педагогічна культура викладача вищого навчального закладу / В. Гриньова // Вища освіта України. – 2006. – №4. – С.58 – 61.5. Кнорозов Ю. В. Об изучении фасцинации / Ю. В. Кнорозов // Вопросы языкознания – 1962. – № 1. – С.42-50.6. Мельниченко Р. К. Теоретичні засади формування професійної компетентності вчителя біології профільної школи / Р. К. Мельниченко // Наукові записки БДПУ. – Серія: Педагогічні науки. – Вип.3. – Бердянськ: БДПУ, 2017 – С. 193- 200.7. Оніпко В. В. Професійна підготовка вчителя природничих дисциплін до роботи у профільній школі: монографія / В. В. Оніпко //  Полтав. нац. пед. ун-т імені В. Г. Короленка. – Полтава, 2011. – 375 c.8. Панфилова А. П. Управление впечатлениями о себе: аттракция, ассертивность, фасцинация / А. П. Панфилова // https://www.doctor.kz/content/6640.html9. Хоменко А. В. Особистісна фасцинація як елемент професійної компетентності тьютора // Педагогічні науки: Збірник наукових праць. – Випуск 3. – Полтава, 2011. – С. 53-5910. Хоменко А. В. Теоретико-методичні засади міжособистісного взаєморозуміння системі «викладач-студент» // Дидаскал. – № 11 – 2011. – С. 181-187.11. Ширшов В. Д. Педагогическая фасцинация / В. Д. Ширшов // Педагогика. – 2006. – № 9 . – С. 29-34.

ДЯКУЮЗАУВАГУ!