Презентація на тему "Розвиток уяви у дітей"

РОЗВИТОК УЯВИ У ДІТЕЙ

Що таке уява? Уява — психічний процес, створення нових образів на основі раніше сприйнятих, з використанням їхніх елементів або з мінімальним зв’язком із раніше сприйнятими елементами; їх наповнення іншим змістом та модифікація. Також це здатність до передбачення, тобто вигадування можливих варіантів завершення тих чи тих ситуацій. Уява відповідає за створення уявлень, а уявлення, своєю чергою, — це відображений образ предмета, явища або сцени, які виникають в свідомості тоді, коли ми їх не бачимо, і коли можуть бути відсутні подразники, що могли би стимулювати наші органи чуття.

Якими бувають уявлення?Відтворювальні До них можна віднести ейдетичні образи. Так, пригадуючи образ конкретної особи чи персонажа, ми відтворюємо його у своїй уяві, хоча в конкретний момент і не можемо побачити цей образ наяву. Творчі Цей різновид виникає, коли ми комбінуємо певні відомі нам елементи для створення образу в уяві або коли створюємо щось абсолютно нове, як-от неіснуючі істоти, предмети тощо Уявлення можуть існувати не лише в нашій уяві. Їх можна: перенести на папір у вигляді малюнка сконструювати з матеріалів (пластилін, глина, пісок, лід тощо) переказати комусь усно продемонструвати за допомогою пантоміміки. При цьому, коли одна людина демонструє свої уявлення за допомогою тих чи тих засобів, вони стають доступними для сприймання іншим людям. Ті, своєю чергою, завдяки власній уяві можуть «бачити» їх дещо інакше, доповнюючи і змінюючи отриманий образ.

Уява починає формуватись у дитини дуже рано, хоча ми спершу й не помічаємо її . Перші прояви уяви спостерігаються в дитини наприкінці другого - на початку третього року життя. Дитина набуває власного досвіду, засвоює мову свого оточення, у неї з'являються нові потреби. У цей час уява тісно пов'язана зі сприйманням, тому маленькі діти із задоволенням слухають розповіді про знайомі об'єкти і неуважно - про незнайомі. У грі уява дитини 2-3-річного віку обмежена, сприймання скуте, дитина не оперує предметами-замінниками, її уява має відтворювальний і мимовільний характер. Образи уяви швидко змінюються під впливом зовнішніх умов. Упродовж стислого часу діти переходять від однієї гри до іншої. Нестійкий характер уяви виявляється в будь-якій діяльності дитини.

Уява дитини середнього і старшого дошкільного віку більш стійка. Діти можуть довше грати в одну сюжетну гру. Починають використовувати у грі предмети-замінники. Стійкість образів уяви виявляється в неодноразовому поверненні дитини до певних сюжетів малюнків, моделей конструювання, фігур ліплення. Для створення образу дитині буває досить навіть віддаленої схожості між тим, що вона сприймає, і її попереднім сприйняттям. Образи дитячої уяви нечисленні, але досить яскраві, тому дитина захоплюється ними як дійсністю. Це пояснюється незвичайною вразливістю дитини і її невмінням відрізнити дійсність від образів уяви (цього вміння набувають з досвідом). Ось чому, слухаючи казку, дитина не дивується її чудесам, для неї не існує неможливого, адже вона ще не знає, що можливе, а що ні. Небезпечно грати уявою і довірливістю дітей. Ніколи не можна лякати дитину, викликати в неї почуття страху, нагадувати про жахи, які нібито їй загрожують. Дитина довіряє дорослому, і якщо вона в щось повірила, то зневірити її вже не можна, бо уявлення дитини дуже жваві. Відтворювальна уява дитини розвивається під час слухання казок і оповідань, творча формується в іграх.

Уява дитини перед дошкільного віку пов'язана з її зовнішньою діяльністю, з її рухами. З розвитком мови у дітей дошкільного віку зменшується потреба в руховій активності. Мова дошкільника стає засобом об'єктивації створюваних образів уяви, засобом спрямування її роботи. У дошкільному віці уява є однією з важливих умов засвоєння суспільного досвіду. Адекватні уявлення про навколишній світ утверджуються у свідомості дитини і пропускаються крізь призму уяви. Наприкінці дошкільного періоду в дитини уява посідає у двох основних формах: як зародження певної ідеї і як виникнення плану її реалізації. Уява в дітей виконує пізнавально-інтелектуальну та афективно-захисну функцію, оберігаючи ще слабо захищену особистість дитини від переживань і душевних травм. Завдяки пізнавальній функції уяви дитина краще пізнає світ. Емоційно-захисна функція уяви дає змогу через уявну ситуацію розрядити напруження, яке важко зняти реальними практичними діями.

У дітей дошкільного віку обидві важливі функції уяви розвиваються паралельно, але по-різному. Під час перетворення уяви на довільний процес відбувається розподіл на пізнавальну й афективну уяву. Пізнавальна уява формується шляхом відокремлення предмета від образу і визначення останнього за допомогою слова. Завдяки цьому процесу дитина вчиться управляти своїми образами, змінює і вдосконалює їх, а отже, регулює свою уяву. Здатність дитини уявляти, планувати свої дії виникає в 4-5 років. Афективна уява складається внаслідок утворення й усвідомлення дитиною свого "Я", її внутрішнього відокремлення від інших людей і здійснюваних нею вчинків. Завдяки розвитку афективної уяви у дитини виникає здатність знімати емоційне напруження через механізм проекції, коли власні негативні емоційні та моральні якості приписуються іншим. Розвиток афективної уяви у дітей 6-7 років сягає такого рівня, що багато з них уже здатні уявляти себе і жити в уявному світі.