Презентація на тему: "Сутність і зміст філософії освіти"

Сутність і зміст філософії освіти. Підготувала Сердюк Анна Олександрівна

Сутність поняття «філософія освіти»Слово "філософія", у перекладі з грецької, означає "любов" і "мудрість", тож поняття "філософія" можна тлумачити, як "любов до мудрості", як науку про досягнення людиною мудрості, пізнання істини та добра. Щодо поняття "освіта", існує багато варіантів його тлумачення. Професори Києво-Могилянської академії розвивали ідею про здобування істинного знання шляхом одномоментного осяяння з допомогою природного розуму, тобто Божих ідей. Така ідея простежувалася у філософських курсах І. Гізеля, Г. Щербацького. Можемо "філософію освіти" трактувати як філософську дисципліну, що зорієнтовує, сплановано впливає, наперед передбачивши ідеальний образ, заради якого і здійснюється означений вплив, як на конкретну людину, так і на мікро та макро соціальні групи. У сучасній Україні "філософію освіти" визначають як сукупність світоглядних теорій (ідей), які зумовлюють методологію виховання і навчання, становлення відповідного типу особистості

Основні завдання філософії освіти. Осмислення кризи освіти, кризи її традиційних форм, вичерпаності основної педагогічної парадигми; осмислення шляхів і способів вирішення даної кризи; осмислення нового і альтернативного педагогічного досвіду, обговорення нової школи; обґрунтування державної та регіональної політики в галузі освіти, формулювання цілей освіти, концептуальне проектування освітніх систем, прогнозування освіти (пошукове і нормативне); виявлення вихідних культурних цінностей і основоположних світоглядних установок освіти і виховання, відповідних тим вимогам, які об'єктивно висуваються перед особистістю в умовах сучасного суспільства.

Проблемне поле, структура, основні функції філософії освіти. Проблемне поле філософії освіти розкривається в дослідженні: сутності освіти, чинників еволюції освіти, зміни освітніх парадигм, а також проблем взаємодії людини і суспільства в освіті. У філософії освіти, насамперед, розкривається сутність і природа всіх явищ в освітньому процесі: - освіта сама по собі (антологія освіти); - як відбувається процес освіти (логіка освіти) – освіта являє собою 7 процес взаємодії систем найвищого рівня складності, таких, як особистість, культура, суспільство; - природа і джерела цінностей освіти (аксіологія освіти) – аксіологія освіти заснована на гуманістичних і етичних принципах, освіті відводиться провідна роль у розвитку людської особистості; - поведінка учасників освітнього процесу (етика освіти) – етика освіти розглядає зразки поведінки всіх учасників освітнього процесу; - методи і основи освіти (методологія освіти); - сукупність ідей освіти в певну епоху (ідеологія освіти); - освіта та культура (культурологія освіти) – мається на увазі, що прогрес людства і кожної окремої людини залежить від якості освіти, методів пізнання світу і навчання, про що свідчить історія і теорія культури і цивілізації.

Функції філософії освіти. Світоглядна – утвердження пріоритетної ролі освіти як найважливішої сфери життя будь-якого соціуму і людської цивілізації в цілому. Системоутворююча – організація системи поглядів на стан і розвиток освіти в різні історичні періоди. Оціночна – оцінка конкретних історико-педагогічних явищ. Прогностична – прогнозування напрямів розвитку освіти. Методологічна функція філософії освіти передбачає міждисциплінарний контекст – зв'язок з різними областями філософського знання (антропологією, соціальною філософією, культурологією, етикою).

Сьогодні існує три концепції освіти, пов'язані з напрямками сучасної філософії освіти: Концепція гармонійної цілісності, яка сприяє реалізації ідей створення єдиної, цілісної, гармонійної теорії педагогіки та централізованої системи управління освітою. Релятивістсько-плюралістична концепція, яка визнає необхідність 8 застосування принципів плюралізму, педоцентризму і релятивізму у педагогічній діяльності, пріоритетність ролі індивідуальних інтересів над суспільними. Синтетична концепція, яка об'єднує обидві попередні концепції освіти, визначає, що загальні, громадські інтереси в педагогічному процесі повинні бути мінімальними. Синтетична концепція виникла як реальна потреба подолати пріоритетну роль вихідних принципів двох попередніх напрямів і здійснити такий синтез їх позитивних ідей, який дав би можливість краще вирішити основні проблеми сучасної освіти, а тим самим і інші найважливіші проблеми людства.

Освітня парадигма. Освітня парадигма – це спосіб діяльності конкретного педагогічного співтовариства в конкретну епоху. Зміна освітньої парадигми – це і є зміна соціокультурного типу освіти. Наприкінці ХХ-ХХІ століть освіта зазнає певні глибокі зміни, що актуалізує появу нової галузі наукового знання – філософії освіти, яка покликана виробити нові освітні методи, нові підходи, нову технологію процесу отримання знання. Це пов'язано з тим, що суспільство під впливом науково-технічної революції набуває інформаційного характеру, що визначає нові тенденції розвитку сучасної освіти та основні завдання філософії освіти: 1. Осмислення кризи освіти, кризи її традиційних форм, вичерпаності основної педагогічної парадигми; осмислення шляхів і способів вирішення даної кризи. 2. Осмислення нового і альтернативного педагогічного досвіду, обговорення нової школи; обґрунтування державної та регіональної політики в галузі освіти, формулювання цілей освіти, концептуальне проектування освітніх систем, прогнозування освіти (пошукове і нормативне). 3. Виявлення вихідних культурних цінностей і основоположних світоглядних установок освіти і виховання, відповідних тим вимогам, які об'єктивно висуваються перед особистістю в умовах сучасного суспільства. І сьогодні такою підставою для вироблення цільових орієнтирів сучасної освіти є антропологічна установка як домінанта культури епохи постмодернізму.

Виклики сучасного суспільства. У XXI столітті освіта опинилася перед низкою історичних викликів. Перший. Необхідність забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна поколінь. Також слід відшукати раціональні схеми співвідношення між лавиноподібним розвитком знань, високих технологій і людською здатністю їх творчо засвоїти. Другий. Забезпечити оптимальний баланс між локальним і глобальним з тим, щоб людина, формуючись як патріот своєї країни, усвідомлювала реалії глобалізованого світу, була здатна жити і діяти у цьому світі, нести частку відповідальності за нього, бути, по суті, не лише громадянином країни, але і громадянином світу. Третій. Сформувати на загальнолюдському й індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності, забезпечити право кожного стати і залишатися самим собою відповідно до своїх природних здібностей, що і зможе забезпечити високий демократизм суспільства. Четвертий. Виробити у людини здатність до свідомого й ефективного функціонування в умовах небувалого ускладнення стосунків у глобалізованому, інформаційному суспільстві, збільшеної комунікативності життя і інформаційної насиченості середовища життєдіяльності, які постійно зростають. П'ятий. Мінімізація асиметрії між матеріальністю і духовністю, культивування у кожної особи піднесеної думки і духу відповідно до національних традицій і переконань, формування конструктивізму як основи життєвої позиції, утвердження культури, толерантності.

Необхідні зміни, які диктують виклики сучасностіТакий перегляд слід реалізувати в процесі модернізації освіти відповідно до Національної доктрини розвитку освіти Перш за все, вимагає зміни власне, зміст навчання. Слід чітко визначити фундаментальні знання в різних сферах вивчення людини і світу, відокремити їх від надмірної інформаційної складової, яка повинна виконувати роль ілюстративного супроводу пізнавального процесу. З урахуванням людиноцентристких тенденцій випливає, не зменшуючи можливості пізнання природи і світу, надати більше можливостей для пізнання людини, її психофізіологічних і життєдіяльних особливостей, для індивідуального самопізнання.

Вимагає корекції спрямованість навчального процесу. Як правило він зводиться до засвоєння учнем певної суми знань і відтворенню їх під час контролю. Сучасний, а тим більше майбутній динамізм розвитку знань, інформації, технологій означає, що навчити людину в школі або навіть в найкращому університеті на все життя неможливо. Рано чи пізно вона втратить конкурентоспроможність, стане функціонально недієздатною. Виникає потреба формування в учня розуміння необхідності і розвиток відповідного уміння вчитися протягом життя. Саме це і стає найважливішим завданням навчального процесу разом із засвоєнням певних базових знань.

Завдання утвердження особистісно орієнтованої педагогічної системи, яка була б націлена на реалізацію принципу дитиноцетризму в навчально-виховному процесі як відображення людиноцентристської тенденції в розвитку сучасного світу. Освіта повинна готувати людину, органічно адаптовану до життя у світі різноманітних зв'язків, – від контактів з найближчим оточенням до глобальних зв'язків. Тому так важливо навчати співіснуванню з іншими людьми і суспільними структурами, виробляти вміння налагоджувати різні психологічні, соціальні, політичні, міжнаціональні звя’зки з дотриманням сучасних вимог, культури плюралізму думки.

Людина XXI століття повинна керуватися світоглядними принципами: «єдність у різноманітності» і «доповнення замість протиставлення». В умовах глобалізації не зникає, а, навпаки, актуалізується завдання зміцнення внутрішньо національних, цивільних зв'язків, патріотичного єднання нації, народу, отже – вихованння відповідних почуттів у дитини, оскільки глобалізація – це не лише тенденція до єдності світу, а й до загострення в цивілізованих рамках конкуренції між державами і націями. І тільки згуртована, консолідована нація зможе належною мірою усвідомити власний національний інтерес і найефективніше його відстояти в стосунках з іншими державами.

Використані джерела:1. Андрущенко В. П. Размышления об образовании: Статьи, очерки, интервью: 2-е изд. допол. – К.: Знание Украины, 2008. – 819 с. 2. Базалук О. А. Философия образования в свете новой космологической концепции: Учебник. Киев: Кондор, 2010. – 458 с. 3. Гершунский Б. С. Философия образования для ХХІ века. (В поисках практико-ориентированных концепций). – М: Совершенство, 1998. – 608 с. 4. Гітун Н.І. Філософія освіти: аналіз культуротворчої парадигми в освіті /Н.І. Гітун //Проблеми педагогічних технологій. – 2010. – № 2. – С. 70–77. Гусинский Э. Н, Турчанинова Ю. И. Введение в философию образования: Учеб.пособие. – М: Логос, 2000. – 223 с. 5. Добронравова И. Философия науки и синергетика образования // Высшее образование Украины. 2003. – № 2. – С. 7-13.