Презентація на тему "Ватажки селянських повстань. Гонта Іван"

Гонта Іван

Іванові Гонті судилося відіграти найвидатнішу роль у трагедії гайдамацького повстання і стати постаттю, яка й досі привертає до себе пильну увагу як українських, так і польських істориків. Якщо польські історики таврували Івана Гонту як зрадника й розбійника, то українські вчені визнали його за героя визвольної боротьби.

В сиву-сиву давнину Козаки йшли на війну, Бо на рідну Україну Сунулися без упину. Козаки скликають раду : – Треба битись без пощади ! Вірні коні рвуться в битву, Крешуть іскри з-під копита. За чарівний спів дівочий, За спокійні дні та ночі – Шаблі весело дзвенять, Вражі голови летять. І на морі, і в степах Наганяли вони страх, Бо найкращі вояки – Запорозькі козаки ! І не буде переводу Українському народу Доки із глибин сторіч Долина козацький клич.

У 60-х pp. XVIII ст. у зв'язку з посиленням соціальних і національних утисків польської шляхти на Правобережній Україні виникла така форма антикріпосницької боротьби, як гайдамацький рух. Його найвищою точкою стало повстання селянсько-козацьких мас, яке отримало назву «Коліївщина» (від слова кіл). Як відомо, повстання розпочалося 26 травня 1768 р. виступом загону, очолюваного Максимом Залізняком.

Чи не найвирішальніше значення для повстання мав перехід на його бік сотника надвірного війська польського магната Ф. Потоцького Івана Ґонти! Про його життя, як і про життя Максима Залізняка, достовірних даних збереглося дуже мало.Іван Ґонта народився в селі Розсішки (нині Христинівського району Черкаської області) в родині селянина. Камінь Гонти. Гайдамацкий яр.

В умовах жорстокого польсько-шляхетського гніту Ґонті вдалося здобути добру, як на той час, освіту. Про його освіченість Вероніка Кребс, дочка уманського губернатора Младановича, згадувала: «Він не лише говорив, а й чудово писав по-польськи, а виховання його було таке, що й тепер (тобто на початку XIX ст.) його можна було вважати шляхтичем».

До вступу на військову службу Гонта займав посаду ктитора у старій Воздвиженській церкві містечка Володарки. Разом з дружиною він вносив значні пожертвування на храм, за що обоє удостоїлися честі бути намальованими в цій церкві, з чого можна судити, що вони були досить заможною родиною і посідали певне місце в суспільстві, їхні зображення збереглися до сьогодення.

Важко сказати, коли Гонта вступив до надвірної козацької міліції магната Потоцького, але в 1757 р. він був уже старшим сотником. За традицією щорічно уманські надвірні козаки відправлялися в Христинопіль — резиденцію Потоцького, де демонстрували свій вишкіл перед магнатом. Під час одного з них Гонта настільки сподобався Потоцькому, що став його довіреною особою. Граф подарував Ґонті в довічне володіння два села — його рідні Розсішки і сусідню Орадівку, які щорічно давали близько 20 тис. злотих. Потоцький звільнив сотню Ґонти з-під командування полковників (граф мав два полки надвірних козаків), підпорядкувавши її безпосередньо губернаторові. Крім того, він обіцяв випросити в короля грамоту на шляхетство для Ґонти.

Незважаючи на своє привілейоване становище, Гонта залишився вірним своєму народові і його православній вірі. В 1760 р. на власні кошти він збудував церкву святої Параскеви в рідному селі. А в 1768 p., коли гайдамаки під проводом Максима Залізняка облягли Умань, Гонта, знехтувавши власним добробутом, разом з козаками (400 чоловік) перейшов на їх бій. На цей крок його спонукало, як і Залізняка, бажання звільнити свій народ з-під польсько-шляхетського ярма, оборонити православну віру та повернути Україні козацький устрій.

Разом з гайдамаками Залізняка козаки Ґонти 18 червня повели наступ на Умань з боку Трекового лісу. Спільний удар був такої сили, що фортеця впала вже на другий-день. Стався погром шляхти, католицьких священиків і євреїв-орендарів, під час якого загинуло декілька тисяч чоловік. Гайдамаки зібрали в Умані раду, на якій Залізняка було проголошено гетьманом, а Ґонту — полковником і князем уманським.

Охоплені повстанням райони були поділені на сотні, як за старих козацьких часів. Уніатам запропоновано або прийняти православну віру, або покинути край. Незабаром повстання охопило Поділля, Волинь і Полісся!

Панство втікає до Умані - укріплене торгівельне містечкомагната Потоцького. Тут знаходиться управа польського губернатора Младановича. Охорону очолює сотник І. Гонта, який відкрив ворота повстанцям

18 червня 1768 року повстанці взяли Умань і вчинили великий погром: перебили 2 тис. шляхтичів, корчмарів, орендарів, уніатських ченців. Губернатора Младановичавбили, а двох його дітей – Павла і Вероніку – врятував Іван Гонта і православна українська сім’я.

“ Як та хмара , гайдамаки Умань обступили опівночі; до схід сонця Умань затопили, затопили, закричали: “Карай ляха знову!” Т. Шевченко “ Гайдамаки “

Уманська різня 1842 р.

Уманська різня 1842 р.

Гонта в Умані вбиває своїх дітей за те, що у школі їх перехрестили в католиків. Ілюстрація художника Опанаса Сластіона до поеми Т. Шевченка

А серед базару, Стоїть Гонта з Залізняком, Кричать: "Ляхам кари!!"

Для більшості українців уявлення про Івана Ґонту формувалися перш за все під впливом героя поеми Шевченка «Гайдамаки», що, звісно, далеко від історичних фактів, які є щодо фігури уманського сотника. Сумна іронія полягає у тому, що захоплений із власної волі (чи проти неї) у вир політичної боротьби та ненависті, де годі було шукати правих і винних, Іван Ґонта намагався, з одного боку, втілити власні мрії про краще майбутнє для своїх земляків, а з іншого — по-людськи допомогти тим, хто потрапив під маховик народного гніву. Тому історично виважений образ Ґонти може виявитися складнішим і цікавішим

Завдяки поемі Т. Шевченка «Гайдамаки» в колі літераторів, а часом і деяких істориків склалася думка про Гонту, як про вбивцю двох своїх малолітніх синів, які перебували під впливом матері-католички і навчалися в базиліанській школі. Проте це не більше ніж художній прийом поета з метою надати описаним, в поемі подіям шекспірівської трагедійності. Насправді ж Гонта мав чотири доньки і одного сина, таких же ревних православних, як і їх мати. Не був він і таким кровожерливим, як його намагалися показати польські джерела. Навпаки, Гонта врятував життя двох старших дітей католика Младановича — 18-річну Вероніку і 7-річного Павла, приставивши їм охорону.

Російські війська генерала Кречетникова, скориставшись безпечністю ватажків повстання, жорстоко придушили його, підступним шляхом захопивши в полон близько 900 гайдамаків. З керівників повстання врятувався лише сотник Уласенко, який втік до Молдови, прихопивши з собою сина Ґонти — єдиного з сімейства, хто уникнув тяжкої кари за батька. Дружина і чотири дочки Ґонти були схоплені, публічно висічені різками і відправлені на заслання. Все їх майно привласнив генерал Кречетников.

Полонених Залізняка й Ґонту після жорстокої екзекуції (кожному дісталося по 300 ударів) кинули в яму. Судив ватажків особливий інквізиційний трибунал у м-ку Серби поблизу Могилева-Подільського, який після десятиденних знущань виніс присуд. Залізняка заслали на довічну каторгу до рудників Нерчинська, де він, мабуть, і помер. Ґонту присудили до страти. Страта повинна була тривати два тижні: протягом 10-ти днів кат мав кліщами здирати з нього шкіру, на 11-й — відрубати ноги, на 12-й — руки, на 13-й — вирвати серце, на 14-й день — відтяти голову.

Шляхтич Дуклан-Охотський залишив свідчення про виняткову мужність ватажка повстання: «Гонта вийшов на страту з лицем спокійним і. веселим, наче направлявся до кума на іменини. Кат здер з нього смугу шкіри, кров чвиркнула, проте обличчя гайдамаки не здригнулося; здер нову пасмугу шкіри, і тоді Гонта сказав: «От, казали, що буде боляче, насправді ні крихти не болить!»

Бачачи, що безприкладна мужність Ґонти справляє на присутніх протилежний ефект, генерал Браницький, присланий на допомогу російським військам, наказав уже на третій день відтяти йому голову і вирок виконувати на трупові.

Страта Ґонти відбулася в першій половині липня 1768 p., але не пізніше 13-го. Сучасники розповідали, що і через багато років можна було ще бачити прибиту до шибениці голову керівника гайдамаків, на якій вітер ворушив волосся. Так загинув побратим. Залізняка, який заплатив страшними муками за своє прагнення звільнити рідний Максима народ.

Дружину і чотирьох дочок Ґонти доставили з Розсішок в Умань, де кілька разів прилюдно відшмагали різками і відправили у заслання. Єдиного сина Ґонти гайдамацький сотник П. Уласенко зумів вивезти до Молдавії. За поширеним у Розсішках народним переказом, родичі Ґонти, щоб уникнути подальших переслідувань, змінили своє прізвище на Максименко, тому прізвище Ґонта нині в селі відсутнє.

Львів, вулиця Підвальна №5, Міський Арсенал, пам'ятник архітектури XVI століття. Меморіальна дошка на стіні інформує , що «У підземеллях цього будівлі перебували ув'язнені гайдамаки (400 осіб) - учасники антифеодального повстання 1768 року - Коліївщина».

Львів, Міський Арсенал, пам'ятка архітектури XVI століття (вул. Підвальна № 5). У 1768-1770 роках тут було ув'язнено гайдамаків - учасників Коліївщини. Пам'ять про них втілено у меморіальній дошці на стіні Арсеналу.

Пам’ять про подвиг гайдамак і нині жива в народі. З ініціативи міського голови Христинівки М. Наконечного, при в’їзді до райцентру, де межують поля сіл Розсішки та Орадівка, встановлено монумент славному землякові

Монумент Івану Гонті в Христинівському районі Черкаської області

Монумент Івану Гонті в Христинівському районі Черкаської області

Село Гонтівка (Могилів-Подільський р-н). Пам’ятник Івану Гонті (місце страти). Встановлений 1971 р.

Село Гонтівка (Могилів-Подільський р-н). Пам’ятник Івану Гонті (місце страти). Встановлений 1971 р.

В Черкаській області в селі Жаботин Кам’янського району бюст гайдамаці, вожаку Коліївщини Івану Гонті

Лисянка, Черкащина. Пам'ятник козацьким ватажкам - Залізняку і Гонті.

Пам'ятник Іванові Гонті під Уманню

Проект пам’ятника Івану Гонті село Гонтівка Чернівецького району Вінницької області

Проекти пам'ятника Максимові Залізняку та Іванові Гонті, який планується встановити в Умані

Пам’ятник Івану Гонті та Максиму Залізняку в Умані

Пам’ятник Івану Гонті та Максиму Залізняку в Умані

В Черкаській області в селі Жаботин Кам’янського району бюст гайдамаці, вожаку Коліївщини Івану Гонті

Відомий український скульптор І. Гончар виготовив з граніту погруддя Гонти

Коліївщина. Скульптор Іван Гончар

Коліївщина. Скульптор Іван Гончар

Коліївщина. Скульптор Іван Гончар

Сцена з спектаклю «Гайдамаки» за поемою Т. Г. Шевченкоа

Коліївщина. Реж. І. Кавалерідзе. (Іван Гонта - А. Мар’яненко, Діонісій - Н. Надемський.) 1933

Поштовий блок «Козацька Україна

І. Гонта як один з керівників гайдамацького руху відіграв значну роль у боротьбі православного українського селянства проти релігійного, соціально-економічного та національного гноблення.