Презентація на тему: "ВИХОВАННЯ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ УРОЧНОЇ ТА ПОЗАУРОЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ."

Державний навчальний заклад “ Чортківське вище професійне училище ” Викладач: історії України та правознавства Шамрило Юрій Іванович ВИХОВАННЯ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ УРОЧНОЇ ТА ПОЗАУРОЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Специфіка цього процесу полягає передусім у його цілеспрямованості. Наявність конкретної мети робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності, хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив, на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників.

"Виховує, - писав А. Макаренко, - все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше - люди. З них на першому місці - батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини. Увесь цей "хаос" не піддається начебто жодному облікові, проте він створює в кожен даний момент зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним - завдання вихователя".

Процес виховання переслідує різні завдання, розгортається різними напрямами. Його ефективність значною мірою залежить від того, наскільки виховання здатне передбачити необхідність розв'язання конкретних виховних завдань. Цей процес є неперервним, у ньому немає канікул. Вільний від навчання час заповнюють корисні справи, які сприяють формуванню позитивних рис особистості. Це особливо стосується виховної роботи з педагогічно занедбаними учнями, неповнолітніми правопорушниками. Виховання є тривалим процесом. Людина виховується з дитинства до зрілості. "Я продовжую ще вчитися, - писав Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771), - моє виховання ще не завершене. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду більше здатним до нього: після моєї смерті. Все моє життя і є, власне, тривалим вихованням".

Протягом віків в Україні викристалізувався педагогічний досвід народу, втілений в його мудрості, вміннях і навичках виховання наступних поколінь.. Виховання підростаючого покоління для кожної нації є найважливішим складником національної культури. Передача всіх культурно-історичних традицій батьків, дідів і прадідів завжди гарантувала вічність життя нації. Які риси характеру слід виховати в учнів, щоб вони стали людьми з високою національною свідомістю, гордістю і гідністю, яка одвіку була притаманна українському народові. В першу чергу слід уявляти свій народ, як єдину спільноту, що об’єднує в собі покоління минулі, сучасні і майбутні, й відчувати свою єдність з цією спільнотою. наш народ творить єдину Україну.

Усе це можна скласти в просту логічну схему виховного процесу формування національно-свідомого громадянина України. В.О.Сухомлинський впевнений, що вчитель є творцем людської душі, плугатарем і сіячем, він формує уявлення про щастя, світ, людство. Організація пошукової роботи учнів викладачем ставить в першу чергу завдання об’єднати навчальну, розвиваючу, виховну та пізнавальну мету процесу навчання в єдину чітку систему знань здобутих учнем в більшості самостійно при мудрому керівництві з боку викладача. Тому, саме викладач може сприяти: 1) формуванню знань учня; 2) розвитку його особистості; 3) розширення горизонту пізнання учня по предмету, або з певного питання; 4) виховання цілеспрямованості і гармонійно розвиненої особистості учня; 5) розвитку вмінь, навиків учня; 6) виховання в ньому власного «я»,що є складником загальнолюдського «ми», та загальнонаціонального «народ», «громадянин».

Викладач вміло поєднує процес навчання з вихованням, а виховуючи навчає. З покон віків людина завжди була у пошуку. Людство прагнуло віднайти не тільки скарби матеріальні, але й духовні. Скарби які тішили не тільки око, але й душу. «Що?», «де?», «коли?», «чому?», «хто?», «для чого?», «як?» - ці, та багато інших питань, ставила і ставить собі людина і хоче отримати на них не просто відповідь, а вичерпну відповідь. Тому історія – є однією із найбільш цікавих наук, де завжди будуть актуальними ці запитання. А викладач буде мати можливість організувати з учнями пошукову роботу, відкриваючи все нові і нові сторінки історії, розширюючи кругозір та знання учнів. Пошукову роботу учнів викладач може організувати як в урочний, так і позаурочний час, вона може стосуватись безпосередньо теми, навчального матеріалу, який вивчається на уроці, згідно тематичного планування, так і питань які виходять поза межі навчальної програми. Особливо, це стосується історичної минувшини, рідного краю, міста, села, власної сім’ї та родини, звичаїв, традицій, питань культури, мистецтва, як історії України так і всесвітньої історії.

Учням цікаво займатися дослідницькою діяльністю тому що це розкриває перед ними можливості розвивати вміння аналізувати історичні документи, вчитися порівнювати дані з різних історичних джерел, оволодівати прийомами роботи з архівними документами, набути найпростіші навички дослідження і власного судження, навчитися працювати з бібліографією, робити висновки, замітки, тези, реферувати прочитане, вести дискусії, відстоювати свою точку зору тощо. Власне саме ці вміння та навички стануть корисними учням у подальшому житті. Організацію роботи з історії варто розпочинати з урахування вимог до спеціального послідовного поетапного формування вмінь пошуково-дослідницької діяльності. Формування вмінь є систематичним процесом поступового їх ускладнення як за кількістю елементів, що утворюють уміння, так і з погляду його універсальності (здатності до перенесення на нові ситуації навчання, на ширше коло явищ).

Зміст позаурочної роботи з історії повинен мати багатоаспектне наповнення, його реалізація має відбуватися у різноманітних формах позаурочних заходів (навчальні проекти, екскурсії, зустрічі з видатними людьми, вечори, ігри, вікторини, конкурси) та за допомогою різних методів. Кого ми хочемо бачити в сьогоднішньому молодому поколінні? В сучасній молодій людині? Якщо б спитати батьків то вони мабуть дадуть таку відповідь: « Люблячих дітей, які стануть опорою своїм батькам, реалізують в житті їхні нездійснені мрії. Людей які доб’ються успіхів у житті, зроблять кар’єру. Синів і дочок що матимуть щасливі сім’ї, які разом з онуками будуть радувати своїх батьків, вірних синів і дочок свого народу». А кого хоче бачити викладач і суспільство у молодій людині, що сидить за учнівською партою та в студентській аудиторії?

Викладачі мабуть хочуть бачити у своїх учнях наслідки своєї праці і надій: розумних, талановитих, неординарних особистостей, людей що оправдають надії і сподівання вчителів що їх вчили, хороших спеціалістів, прекрасних організаторів і керівників у всіх галузях народного господарства. Суспільство: державотворців, будівників своєї держави, патріотів своєї Вітчизни, що мають свою сформовану, а не запозичену життєву позицію, національно свідомих громадян, доброчесних християн. Як бачимо завдання для усіх є однакові формування всесторонньо розвинутої, духовно багатої, цілеспрямованої і порядної людини, патріота свого народу та держави.

Тому процес навчання і виховання учнів для викладача не закінчується тільки на уроці. Вміння вчитися, здобувати знання і закріплювати їх, розвиток духовних потреб, формування власної думки учня, та його поглядів відбувається як під час уроку так і у позаурочний час. Хороша позаурочна робота учня може також мати свої певні особливості. «Немає на світі другої України, немає другого Дніпра» — казав наш поет Т.Г.Шевченко. так і учень розуміє що нема лишень мого «я», а є спільне «ми» — держава, народ, нація. І частинкою цього цілого є кожен з нас. І як бачимо, у позаурочній роботі об’єднується завдання навчального і виховного моментів.

Національне виховання (громадянське) Національне виховання - формування гармонійно розвиненої, високоосвідченої, соціально активної та національно свідомої людини, наділеної глибокою громадською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, підприємливістю та ініціативністю.

Протягом віків в Україні викристалізувався педагогічний досвід народу, втілений в його мудрості, вміннях і навичках виховання наступних поколінь.. Виховання підростаючого покоління для кожної нації є найважливішим складником національної культури. Передача всіх культурно-історичних традицій батьків, дідів і прадідів завжди гарантувала вічність життя нації. Які риси характеру слід виховати в учнів, щоб вони стали людьми з високою національною свідомістю, гордістю і гідністю, яка одвіку була притаманна українському народові. В першу чергу слід уявляти свій народ, як єдину спільноту, що об’єднує в собі покоління минулі, сучасні і майбутні, й відчувати свою єдність з цією спільнотою. наш народ творить єдину Україну. Усе це можна скласти в просту логічну схему виховного процесу формування національно-свідомого громадянина України.

Військово-патріотичне виховання Головна мета військово-патріотичного виховання підростаючого покоління – підготовка та виховання самовідданих, свідомих захисників Батьківщини, готових у будь-яких умовах вступити на захист територіальної цілосності та незалежності України. ДЕВІЗ: “ Патріотом той може стати, хто своїх батьків навчився поважати ”

Основними завданнями є: - виховання в учнів свідомого виконання свого громадянського обов’язку, вірності Військовій присязі, формування внутрішньої необхідності суворого виконання військових атрибутів, наказів командирів і начальників; - формування духовної і психологічної готовності майбутніх воїнів зі зброєю в руках захищати Українську державу; - виховання морально-бойових якостей, активної реакції на бойові ситуації, готовності до суворих іспитів та самопожертви в ім’я України та її народу; - формування в учнів ведучих мотивів до оволодіння військовими знаннями, високого рівня фізичної підготовки та витривалості; - підвищення престижу військової служби, створення необхідного конкурсу кандидатів на навчання у військово-навчальних закладах; - розвитку в учнів загальнолюдських цінностей, національної гордості, культури міжнародних відносин, морально-психологічних якостей громадянина-патріота; - удосконалювати організацію, форми і методи військово-патріотичного виховання допризовників.

Військово-патріотичне виховання організовується та здійснюється за такими основними напрямками: - вивчення героїчної історії українського народу, його духовної спадщини, культури, національних традицій, символів, звичаїв, вірувань та побуту українців; - вивчення учнями основ державної незалежності та суверенітету, ролі і місця ЗС, значення військової служби та військового обов’язку; - вивчення історії формування і будівництва ЗСУ, історичних та духовних джерел національної військової організації; - пропаганда життя і діяльності видатних державних, військових та громадянських діячів; - розвиток військово-шефської роботи, співпраця та надання допомоги ветеранам війни. Кожний юнак і кожна дівчина повинен розуміти, що безпека Батьківщини зумовлюється не тільки зміцненням нашої військової організації, а й їх особистою участю в підготовці до захисту Батьківщини.

Правове виховання — виховна діяльність закладу освіти, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування в молоді правової свідомості, навичок і звичок законослухняності. ДЕВІЗ: “Дотримуйся законів України, віросповідуй цінності людські, а суть життя в собі шукай” Правове виховання

Правове виховання має такі завдання: — озброєння молодих людей знаннями законів, систематичне інформування їх про актуальні питання права; — формування правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації; — прищеплення учням поваги до держави і права; — вироблення навичок і звичок законослухняності як результату свідомого ставлення до громадянського обов'язку; — формування в учнів нетерпимості до правопорушень, злочинності, намагання брати посильну участь у боротьбі з ними, здатності протистояти негативним впливам; — подолання у правовій свідомості помилкових уявлень, що сформувалися під впливом негативних суспільних явищ.

Мета превентивного виховання полягає у розвитку почуття соціальної відповідальності підлітків за свою поведінку, сприяє не лише усвідомленню своїх прав а й обов’язків. Система превентивного виховання – це керована діяльність, яка забезпечує теоретичну і практичну реалізацію заходів превентивного характеру, спрямованих на попередження, подолання відхилень у поведінці школярів і запобігання розвитку різних форм їх асоціальної, аморальної поведінки. Превентивне виховання

Методи превентивного виховання школярів: Рольова гра. Суть методу і його мета: інсценізувати незвичні для учнів ситуації та події юридичного характеру. Рольові ігри сприяють кращому розумінню цих ситуацій, а також формуванню співучості щодо тих, про кого йдеться у грі. Наприклад, у рольові грі про грабіж учнів, виконуючи роль жертви, набувають навичок ситуативно відчувати, що означає бути жертвою злочину. Дискусія в класі. Суть методу та його мета: дискусії дають прекрасну можливість виявити, яку позицію вчителі та учні займають щодо правознавчих проблем, зокрема, прав людини. Крім засвоєння інформації про факти учні повинні уяснити собі проблему в цілому. До того ж обговорення дає можливість навчитися слухати свого співрозмовника, говорити по черзі, а також набути інших навичок роботи в колективі, без яких виробити в собі повагу до закону, до прав інших людей неможливо. Використання малюнків. Суть методу і його мета: малювання в класі може бути використане для того, щоб навчити учнів спостерігати і співпрацювати, розвивати їхню уяву, виховати співчуття до людей, зображених на малюнках, або для знайомства з іншими учнями класу.

Моральне виховання – це цілеспрямований організований процес формування моральних якостей особистості, рис характеру, навичок і звичок моральної поведінки на онові засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності. У процесі морального виховання важливо попередити прояви і розвиток таких рис і якостей особистості, які можуть привести до порушення моральних норм. Тому завдання вихователя – формувати у молодої людини тверду моральну позицію, здатність протистояти негативним впливам з боку близького оточення і соціуму загалом. Моральне виховання

У структуру виховних справ з морального виховання педагог включає відомості про людську мораль, як частину людської культури. Однак кінцева і головна мета моральних виховних справ є формування моральної поведінки. Виховні справи мають, таким чином, складати ланцюг моральних вчинків в щоденних життєвих. ситуаціях. А система вчинків веде до формування моральної звички, потреби здійснювати моральні вчинки. Не можна допускати, щоб процес морального виховання перетворювався на «кампанію з боротьби». Виховання, як правило, це клопітка, непомітна, для вихованців, робота, що складається з повсякденних буденних справ, різноманітних методів. Моральні якості особи не формуються без нагальної життєвої потреби. Стародавня істина: «Чини по відношенню до інших так, як ти хочеш, щоб вони чинили із тобою» може стати орієнтиром у виборі напрямків виховання моральної культури учня.

Виховні заходи «Життєві ситуації та мораль» (заходи пов`язані з вихованням любові до батьків) Конкурс “Твоя життєва позиція” Засідання клубу «Юних шанувальників культури» Конкурс рефератів про шкідливі звички Конкурс стінних газет

Трудове виховання — процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці. Саме в підготовці людини до майбутньої праці вбачав К. Ушинський головне завдання виховання. Девіз:” Потрібно так трудитись, щоб не соромно було природі у вічі дивитись ” Трудове виховання

Про умови ефективності трудового виховання свідчать такі чинники: — цілеспрямованість: вихованці мають розуміти мету роботи, що їм належить виконати, знати, якими будуть її результати; — зв'язок із навчальною діяльністю; — усвідомлення того, що виховна ефективність праці зростає за умови, коли вихованці є її організаторами, а не лише виконавцями; — ґрунтування на наукових засадах (порядок на робочому місці, ефективне використання робочого часу, раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо); — колективний характер. За такої умови формуються товариські взаємини, дух співробітництва, взаємодопомоги, здатність до спільних трудових зусиль; — орієнтація на формування в молоді любові до праці, стимулювання відчуття радості від неї. Про ефективність трудового виховання свідчать сформованість у молодої людини потреби у праці, відчуття нею радості від праці, усвідомлення її доцільності як найважливішого засобу реалізації своїх знань, умінь, людської сутності.

Мета фізичного виховання витікає з основного завдання виховання, яке полягає в необхідності підготувати всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднує в собі гуманістичні і загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонію фізичного та психічного розвитку. ДЕВІЗ:”Здоров`я не купиш, його розум дарує ” Фізичне виховання

Завдання фізичного виховання можна згрупувати в наступні З групи: 1. Оздоровчі завдання, що полягають у зміцнюванні опорно-рухового апарату, формуванні правильної постави, нормалізації розвитку внутрішніх органів, у покращенні діяльності центральної нервової системи, загартовуванні організму. 2. Освітні завдання, що полягають у формуванні і удосконаленні рухових умінь та навичок, у придбанні знань в області теорії, методики і організації фізичної культури і спорту. 3. Виховні завдання, що полягають в удосконаленні рухових якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності та ін.), у зміцненні вольових якостей (волі до перемоги, сміливості, наполегливості, мужності та ін.), у покращенні психічних здібностей (уваги, пам'яті та ін.), у вихованні позитивних моральних рис, прищепленні правильних естетичних смаків. Слід підкреслити, що реалізація вказаних вище оздоровчих, освітніх і виховних завдань фізичного виховання повинна здійснюватись у певному взаємозв'язку, що потребує їх комплексного вирішення.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток екологічної культури особистості. Система екологічного виховання передбачає формування умінь аналізувати явища природи, бережливого ставлення до її багатств як надзвичайно важливого середовища існування людини. Екологічне виховання

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища існування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Індивід має вміти осмислювати екологічні явища і розумно взаємодіяти з природою. Естетичний підхід до природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні. ДЕВІЗ: “Прекрасне не побачиш, якщо душа сумує” Художньо-естетичне виховання

Проведення екскурсій визначними місцями України, відвідини духовно-релігійних центрів. Організація екскурсій у природничі заповідники; Відвідини місць бойової слави нашого народу; Культпоходи в кінотеатри і відвідини вистав; Читацькі зустрічі в училищній та районній бібліотеці

Будьмо уважні до своїх дітей, поважаймо їхні інтереси, створюймо всі можливості для розвитку прихованих талантів. І якщо у нас не виросте маленький геній або великий талант, нехай у нас просто буде щаслива дитина.