Презентація "Нації України"

Національний склад населення України

Україна – багатонаціональна країна, в ній проживають представники 134національностей. Найбільш численну долю становлять саме українці - 77,8%.

Росіяни - найчисленніша національна меншина в Україні. Вони проживають переважно у східних та південних областях України

Білоруси – друга за чисельністю в Україні після росіян національна меншина. Проживають переважно в Поліссі.

Молдовани проживають переважно в Чернівецькій та Одеській областях

Кримські татари становлять 0,5% населення України .

Болгари проживають у сільській місцевості Донецької, Одеської та Запорізької областей.

Угорці проживають у Закарпатській області

Румуни проживають в Чернівецькій, Закарпатській та Одеській областях

Поляки проживають в Житомирській, Хмельницькій, Львівській та Волинській областях.

Євреї становлять 0,2% населення України. Проживають в Київській, Одеській, Чернівецькій областях

Етнографічні групи в Україні: гуцули, бойки, лемки, поліщуки, литвини, русини.

Гуцули

Гуцу́ли — етнографічна група українців, живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України. Залежно від природних умов, малої кількості придатної для рільництва землі,головну роль у господарському укладі й виробничому побуті гуцулів відігравало тваринництво, зокрема відгінне, з перевагою вівчарства в його структурі. Гуцули жили із скотарства і займалися лісосплавом. Основним матеріалом для одягу гуцулів були домоткане вовняне сукно, овече хутро та саморобна шкіра. Але компоненти традиційного вбрання, зокрема святкового і обрядового, відзначалися багатою орнаментацією, прикрасами, вишивкою, аплікацією, тисненням на шкірі, металічними виробами. Значна питома вага у господарсько-виробничій діяльності гуцулів належала різним допоміжним заняттям: збиральництву (ягід, грибів, горіхів, лікувальних рослин),лісорубству, сплаву лісоматеріалів. З ремесел і домашніх промислів найпоширенішими і вагомими були обробка вовни, шкіри, ткацтво, гончарство,обробка дерева, лозо- й коренеплетіння. Відомі на Гуцульщині й такі давні види промислів, як солеваріння, виготовлення поташу, вугілля і смоли.

Бойки. Бо́йки — етнографічна група українців, що живуть на північних і південних схилах Карпат («Бойківщина»)  Бойки зберегли багато старовинних звичаїв і обрядів. Основні галузі традиційного господарства бойків — гірське скотарство та землеробство, лісові промисли та солеваріння, ремесла та художні промисли. У сучасних умовах бойки займаються переважно землеробством і тваринництвом, працюють на лісо- і нафторозробках, розвинені художні промисли, існує курортна галузь.

Ле́мки — етнографічна група українців, що мешкає або походить із Лемківщини (Лемковини), розташованої в карпатських Бескидах на території сучасних України, Польщі та Словаччини. Назву «лемки» виводять від часто використовуваного ними в розмові слова «лем», що значить «тільки» (лише) і цей термін з'явився лише на початку 19 ст.; самі ж лемки (як і інші етнографічні групи українського народу)[1] історично називали себе русинами або руснаками[2]. Культурна особливість лемків проявляється передусім у мовленні, архітектурі, одязі та фольклорі. Релігійно на поч. 20 ст. більшість лемків були греко-католиками, проте в 1930-их відбулися зміни і частина з них перейшла в православ'я. Більшість лемків ідентифікують себе як українців, втім частина відстоює ідею окремішності.

Поліщуки́ — етнографічна група українців та білорусів, яка розташована в районі українсько-білоруського міжетнічного порубіжжя Полісся і містить у собі риси як української, так і частково білоруської культур[1], також назва всього населення Полісся[2]. Архаїчними особливостями визначалася і матеріальна культура, зокрема житло. З планування воно було типово, але регіонально-архаїчним за конструкцією та матеріалом. Робили житло з масивних колод, не білили, покривали двосхилим дахом «накатом», опалювали нерідко «по-чорному». Відгомони культури Київської Русі відчуваються і в елементах одягу (обруси, плати, зав'язки, серпанки), і в обрядовості («викликання померлих на розмову», «водіння куща» тощо

Поширена в Україні стародавня назва слов'ян ВКЛ (білорусів і українців) — «литвини». Досі ми можемо зустріти багато вихідців з українського Полісся та Білорусі з прізвищами: Литвин, Литвиненко, Литвинов, Литвинчук, Литвиник, Литвинюк. Литвини

Руси́ни  — назва українців до XIX століття, етнонім українського народу; на Поділлі до ХХ століття, на західноукраїнських землях — до другої половини ХХ століття. Донині зберіглася на Закарпатті і серед емігрантів-закарпатців у США.