Презентація "Народна іграшка"

НАРОДНА ІГРАШКА

Пригадайте, якими іграшками ви гралися у дитинстві?

Яка з них була вашою улюбленою? А можливо, ще й досі нею залишається?

Чи цікавилися ви у своїх батьків, бубусь, дідусів, якими іграшками гралися вони в дитинстві?

Українська іграшка, як і саме життя нашої нації, сягає глибокої давнини. Люблячі руки мам і бабусь завжди творили для своїх малюків забавки з того, що було в домі: з клаптика тканини, рослинки чи овочу.

Народна іграшка розвивала дитину, давала простір фантазії. Через такі забавки маля пізнавало світ. Вони були теплі, затишні, неагресивні, як більшість сучасних конвеєрних іграшок (до того ж - зроблених зі шкідливих для здоров`я дітей матеріалів).

З ІСТОРІЇ ІГРАШКИ На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезин Коропського району Чернігівської області. Це були фігурки пташок, вовка чи собаки, виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому.

Дитячі іграшки давніх слов’ян (дерев’яні коники, качечки) знайдено під час розкопок на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно Х-ХІІ ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо. Розвиток іграшкового промислу припадає на середину ХІХ ст. Саме у цей період в Україні сформувались три найбільші регіони виготовлення забавок: Подніпров’я, Поділля і Прикарпаття, а в їх межах утворилися провідні осередки. Протягом тривалого часу тут формувалися місцеві стильові особливості.

Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні. Хоча не було заводів і фабрик, проте було багато майстрів, які прагнули подарувати радість малечі. Іграшки відрізняються кольором, формою, візерунком, оздобленням і технікою виготовлення.

Найвідоміші місця виготовлення народних іграшок в Україні: Івано-Франківщина (Косів) Львівщина (Яворів) Полтавщина (Опішня) Дніпропетровщина (Петриківка) Київщина (Васильків) Вінниччина (Бар, Бубнівка) Житомирщина(Баранівка) Волинь(Ковель) Одещина.

Усі українські іграшки навіть складно перерахувати: це свищики, мотанки, іграшковий посуд, човники, візочки, коники з вершниками, дзиги, вітрячки, деркачі, фуркала тощо. Здебільшого діти виготовляли їх самі (для себе або молодших братів і сестер).

Однією з класифікацій є поділ за матеріалом: іграшки з дерева; іграшки глини; іграшки з сиру іграшки з тканини - іграшки з природніх матеріалів. Українська народна "іграшкова культура" складна й розмаїта. Для того щоб її вивчати, потрібно розділити іграшки на групи. Циба О.Ю.

Перш ніж ми почнемо розглядати види українських народних іграшок, хочу вас запитати. На вашу думку, коли іграшки були кращими – у давнину чи зараз?

Іграшки з глини Виготовляли іграшки майже на всій українській землі з глини, частіше всього у містах та селах, де жило поселення гончарів. Гончарі полюбляли робити творіння у вигляді пташок, звірів, образів людей та дарувати їх маленьким дітям. Коні-свищуни і подібні з ними скульптурні іграшки (цапи, півники, лосі, корови, пташки, лебеді, гуси, собаки, коти тощо) – в своїй основі досить примітивні та водночас мають певну оригінальність.

Але глина - матеріал ламкий і недовговічний, тому іграшки довго не зберігалися. Майстрів, які виготовляли іграшки та посуд з глини – називали гончарами.

Одна із найпопулярніших керамічних іграшок – це свистунці у вигляді фігурок коня, півника, зозульки, козлика, барана. Дітям за всіх часів хотілося, щоб іграшка говорила, і тому свистунець саме така забавка. Її мова – це мова пташок, радісна і весела.

„Ліпленням іграшок займалися навіть діти, настільки простими й традиційними вони були. Головне у цій справі було навчитися ліпити порожнистий тулуб (однаковий як для тварин, так і для птахів). ” О.С. Данченко, дослідниця української народної кераміки

Також з глини виготовляли іграшки - коники та іграшки- баранці, які прикрашали кольоровим візерунком: лініями, крапками, кружечками, квітами, листям тощо.

Найбільш відомі гончарські центри, вироби яких позначені стильовою та образною своєрідністю, певними сюжетними й орнаментальними уподобаннями, це - Опішне (Полтавщина), Косів (Івано-Франківщина), Ічня (Чернігівщина), Громи (Черкащина), Дибинці, Васильків (Київщина), Бар, Бубнівка, Адамівка (Поділля), Миколаїв, Стара Сіль (Львівщина), Валки (Харківщина), Цвітна (Кіровоградщина), Вишнівець, Гончарівка (Тернопільщина). Циба О.Ю.

Для Опішнянської іграшки характерні рослинні орнаменти, хвилясті, прямі, ламані лінії, крапки, кружечки, мазки. В Опішні виготовляли іграшки подібні до знарядь праці і посуду („монетки”); свистунці: коники, баранці, гуски, курки, півники, качки; вершники на коні, мама з дитиною, жінка з куркою, ведмідь; сюжетні іграшки.

“Монетки” – це мініатюрні зразки всіх видів гончарного посуду – горщиків, глечиків, макітерок, мисочок, тарілочок, вазочок, куманців, чашечок, горняток, чайничків, риночок тощо. Ці маленькі посудинки правили за дитячі іграшки. У XIX ст. така іграшка на ярмарку коштувала одну копійку, тобто за неї давали одну монетку. Звідси і назва іграшкових виробів.

Народні іграшки з ДЕРЕВА

Не менш улюбленою в народі завжди була й дерев'яна іграшка. Вважалося, особливо в Правобережній Україні, що найкращі дерев'яні іграшки народжуються в Яворові на Львівщині. Чого тільки тут не створюють для малечі: дитячі меблі, дерев'яний ляльковий посуд, маленькі музичні інструменти...

Столяр (а саме так називавли людину, яка вміла гарно майструвати з дерева) рубав сокирою дім, робив різні знаряддя праці, а з шматків дерева, які лишалися, виготовляв іграшкові меблі, коней, качок та інші іграшки . Потім їх фарбували та прикрашали орнаментом. Залишки таких іграшок знайдено у східній частині сучасної України, на Запоріжжі. Вік знахідок приблизно 1000 років. Залишки таких іграшок знайдено у східній частині сучасної України, на Запоріжжі, Наддніпряншині. Вік знахідок приблизно 1000 років.

Найціннішим з мистецької точки зору в яворівскій іграшці є розпис. Саме він робить прості столярні вироби (дитячі меблі, музичні інструменти візки, коники, коники з вершниками тощо) витворами мистецтва. Циба О.Ю.

Найбільше цінуються коники-гойдалки та коники на коліщатах.

Іграшки із соломи, лози і трави - типові екологічні іграшки. Виробництво солом'яних іграшок мало сезонний і подекуди епізодичний характер. Авторами цих іграшок зазвичай були сільські умільці-хлібороби.

Вони приступали до роботи, коли закінчувалися жнива. Спочатку солому замочували у воді, щоб вона стала гнучкою і з неї можна було плести іграшки. Найпоширенішими іграшками були солом’яні ляльки, коники.

Іграшки із соломи мають золотисто-теплі та холоднуваті сріблясті кольори. Циба О.Ю. Циба О.Ю.

Дуже часто з соломи робили прикраси для новорічної ялинки – зірки, янголят, сніжинки та інші.

Були і «їстівні» іграшки. їх робили до певних календарних свят. До Благовіщення випікали жайворонків. Печивом у вигляді «зірочок», «коників» і «бичків» обдаровували колядників і щедрувальників на Різдво і Новий рік.

Іграшками такі творіння можна лише умовно назвати, тому що у них обрядове завдання об’єднується із ігровим.

На свято зустрічі весни, яке святкували 22 березня, господиня випікала 40 жайворонків та роздавала дітям. Діти брали цю іграшку та промовляли заклички: “Пташок викликаю із теплого краю, Летіть, соловейки, на нашу земельку”. Дитина спочатку гралася, а потім з'їдала цю іграшку.

Нині їх роблять винятково жінки. Іграшки із сиру виготовляють особливим способом - витягуванням, викручуванням та обв'язуванням сирним мотуззям. Іграшки із сиру виготовляють тільки в Карпатах.

Іграшки з сиру Сир з молока корови був більш підходящим матеріалом для роботи з іграшками. Зараз у селах Карпат створюють із сиру коней, баранців, півників, курей і курчат, козаків на конях тощо. Такі іграшки не оздоблюють фарбою, лише ставлять крапочки чи вирізають певний орнамент.

Народна іграшка лялька-мотанка Етнографи зацікавилися саморобними ляльками наприкінці 19 ст. Цікаво, що для створення такої ляльки не можна було використовувати ножиці та голки – тканину рвали руками, а потім змотували за допомогою ниток. Така лялька не мала обличчя – замість нього був хрест або просто біле полотно.

Лялька-мотанка здавна була улюбленою в українській родині. Кожна матір робила для своєї дитини ляльку, щоб та гралась. Лялька буває різної форми – великою і маленькою. Лялька-мотанка ні в якому разі не шиється, не проколюється голками чи шпильками – тільки мотається. Звідси і назва походить.

Зразки мотанок

Народні іграшки з паперу В українських селах паперовими витинанками прикрашали печі,стіни хат, шибки вікон. Витинанки символізували єдність людини з природою, її прагнення до краси та довершеності.

Зайдіть за посиланням та виконайте завдання https://learningapps.org/display?v=paxsv1mc322

Тож хочу знову вас запитати. На вашу думку, коли іграшки були кращими – у давнину чи зараз?

Народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну. Отже, іграшка - це не лише предмет гри, вона дуже багато може розповісти про історію своєї країни, про звичаї і традиції народу, про традиційний одяг наших предків та їх спосіб життя. Циба О.Ю.

Циба О.Ю.