Михайло Завістний , сотник, високий, широкоплечий, з сивими довгими вусами, з шрамом на лівому виску. Він подібен до могучого дуба. ,, Боронитися нам більше несила, так не давайтеся, братці, живцем у руки, а краще рубайте, братці, один одного”. ,, Куля добре влучила і заспокоїла сотникову турботу на віки вічні”.
Її струнка постава здавалась легесенькою, прозорою. Риси обличчя елегантні й шляхетні. Карі очі палають вогнем. ,, Так, постраждати за віру, за правду, за своїх друзів , - дума вона , - непомірна втіха”. ,, Та це ж не святого мученика очі, а очі її коханка, властителя радісних мрій, очі вродливого юнака Антося Корецького”.
,,Я нащадок вельможного роду Корецьких, котрі стояли близько трону і володіли незліченними багатствами.” ,,Я з роду католик.” ,,Я став козаком. Я загартувався в їхньому безмежному завзятті, я неабияким став і між запорожців.” ,,Сестро моя, життя моє і весь світе мій, Орисю! Чом доля не дала мені вмерти від твоєї руки?”
Повість наснажена могутнім пафосом справжнього народного патріотизму, любові до своєї вітчизни: усі знають, що йдуть на вірну загибель, але ніхто не вагається, бо треба допомогти з'єднатися силам Хмельницького і Богуна. Звертаючись до складних і драматичних періодів історії українського народу, Михайло Старицький виявив віру в краще майбутнє України.