Презентація ''Охорона праці підприємств"

Охорона праці підприємств. Презентацію підготувала: Горшкова Наталія Михайлівна

Згідно зі ст. 15 Закону України від 14.10.1992 р. № 2694-XII «Про охорону праці» (далі – Закон № 2694) така служба обов’язково повинна бути створена на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб відповідно до Типового положення про службу охорони праці. Також має бути розроблено Положення про службу охорони праці цього підприємства, визначено структуру такої служби, її чисельність, основні завдання, функції та права її працівників.

Обов’язок роботодавця – затвердити документи, передбачені ст. 13 Закону № 2694. Вони повинні встановлювати правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках і робочих місцях. Інструкції та інша документація з охорони праці розробляються керівниками структурних підрозділів на підставі положень законодавства з охорони праці, типових інструкцій та технологічної документації підприємства з урахуванням виду діяльності підприємства і конкретних умов праці на ньому.

Перед початком роботи нового працівника роботодавець згідно зі ст. 29 Кодексу законів про працю України (далі – КЗп. П) зобов’язаний проінформувати його під розписку про умови праці, наявні на його робочому місці. У тому числі, про всі небезпечні чи шкідливі виробничі фактори, які ще не усунуто, та про можливі наслідки їх впливу на здоров’я працівника, а також про можливі пільги та компенсації за роботу в таких умовах.

Крім того, при прийнятті на роботу всі працівники повинні за рахунок роботодавця пройти вступний інструктаж, навчання, перевірку знань, первинний інструктаж на робочому місці, стажування і набуття навичок безпечних методів праці. Тільки після цього працівники допускаються до самостійної роботи.

Зверніть увагу, що роботодавець зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медоглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі. Також він зобов’язаний проводити щорічний обов’язковий медогляд осіб віком до 21 року (ст. 169 КЗп. П).

Результати профмедогляду працівників у вигляді заключення фахівців про можливість допуску працівника до роботи заносяться в їх медичні довідки, які повинні зберігатися у роботодавця.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими температурними умовами, працівникам згідно зі ст. 163 КЗп. П має безкоштовно видаватися спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Згідно зі ст. 22 Закону № 2694 роботодавець зобов’язаний організувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у порядку, встановленому постановою КМУ від 30.11.2011 р. № 1232. За результатами такого розслідування роботодавець має затвердити акт за формою Н-5 та Н-1 (якщо нещасний випадок буде визнаний пов’язаним з виробництвом). Це роз'яснило Управління Держпраці у Тернопільській області.

На підприємствах, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та /або матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, які можуть негативно впливати на стан здоров’я працюючих, повинна проводитись атестація робочих місць за умовами праці.

Така атестація повинна проводитися атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Порядок проведення такої атестації передбачений постановою КМУ від 01.08.1992 р. № 442. Відомості про результати атестації заносяться в картку умов праці.

У сорокових роках існував такий термін, як загальна трудова повинність. Означав він те, що кожна людина була зобов’язана працювати. Ледарів і нероб радянська система не шкодувала. Це в наші дні будь-хто може залишити роботу, мотивуючи це бажанням перевести дух, набратися сил за місяць-другий, або ж зайнятися домашнім господарством, а може фрілансом. Раніше такої свободи вибору не було. Не працювати було дозволено лише тим, що вважався непрацездатним, а саме: дітям, вагітним жінкам та інвалідам. Більше того, сьогоднішня можливість вибору між, скажімо, менеджером або продавцем у ті роки була неприпустимою річчю. А про те, щоб змінити кваліфікацію не могло йти і мови. Все це було заборонено ще у першому Кодексі законів про працю, який був виданий у 1918 році.

Зате в ті часи ніхто не скаржився на те, чому один отримує більше, а інший — менше, тому що всім діставалося відносно порівну. За кодексом, винагорода за працю розраховувалася згідно з визначеними тарифами, які застосовувалися для кожної групи фахівців окремо. Всі професії були розділені державою на категорії. Для кожної категорії була встановлена своя максимальна сума оплати, тому як би не старався один інженер, він ніяк не міг отримувати більше іншого. Такі поняття, як індивідуальні надбавки чи винагороди в конвертах не існувало.