Презентація: Особливості соціально-економічного розвитку. Індустріальна модернізація

Особливості соціально-економічного розвитку. Індустріальна модернізація

Індустріальна модернізація. Монополізація. На початку XX ст. Наддніпрянська Україна була одним з індустріальних регіонів Російської імперії. Проте господарський розвиток стримували економічна криза 1900—1903 рр. та депресія 1904—1908 рр., котру пережила Російська імперія, як і більшість країн світу. Лише в 1909—1913 рр. почалося промислове піднесення. Усталилася спеціалізація промислових районів. Кам’яновугільна і залізорудна промисловість розвивались у Донецько-Криворізькому басейні, машинобудівна — в містах Південної України, Києві й Харкові, суднобудівна галузь — у Миколаєві та цукрова — у центральних і північних районах.

На початку XX ст. в Україні посилилася концентрація виробництва, за рівнем якої вона посіла одне з перших місць у світі. Так, п’ять найбільших південних металургійних заводів виробляли майже 25% загальноросійського чавуну. На великих підприємствах України працювало понад 44% робітників, тоді як у США — 33%. Концентрація виробництва сприяла утворенню монополій — об’єднань більшості підприємств якоїсь із галузей промисловості, котрі за рахунок цього могли витісняти з ринку конкурентів і нав’язувати покупцям вигідні для монополістів ціни на свою продукцію. В Україні сформувалися такі монополії: синдикати «Продвагон» (1901 р.), «Продамет» (1902 р.), «Трубопродаж» (1902 р.), «Продвугілля» (1904 р.). Останній контролював 75% видобутку кам’яного вугілля в Донецькому басейні. У розвиток виробництва активно інвестувався іноземний капітал.

Районування сільського господарства. Кооперативний рух. На початку XX ст. у Наддніпрянщині тривали процеси, започатковані селянською реформою 1861 року. Відбувався перерозподіл земель на користь власників, які краще пристосувалися до ринкових умов. Тому, з одного боку, зросла чисельність малоземельних і безземельних селян, а з іншого — близько 20% селян (4-5 млн осіб) завдяки поєднанню впертої праці, ініціативності, землеробського та підприємницького таланту до початку XX ст. збільшили свої земельні ділянки і нагромадили певні статки. У господарствах середняків і заможних селян зросло використання сільськогосподарської техніки та передової агрокультури. Негативний вплив на сільське господарство мали викупні платежі й натуральні повинності селян і залежність селянина від згоди сільської громади щодо його відходу на заробітки.

Допомогти малозаможним селянам міг кооперативний рух. Одним з його організаторів у Наддніпрянській Україні став Микола Левитський, син сільського священика з Херсонщини, якого за це називали «артільним батьком». Поширилися такі форми кооперації, як артілі, кредитні каси, крамниці. Проте в Наддніпрянщині уряд перешкоджав діяльності кооперативів, вбачаючи у них організації, навколо яких гуртувались українські національні сили. Ватажки кооперативного руху перебували під постійним наглядом поліції, тож артілі часто закривали, а нових відкривали мало. На початку XX ст. посилилася регіональна спеціалізація сільського господарства, що визначилася ще у попередній період. На Півдні України поміщики і заможні селяни розширювали посіви зернових, на Правобережжі і частково Лівобережжі — технічних культур, зокрема цукрових буряків для цукроваріння, льону та конопель для виготовлення волокна. Провідну роль відігравало культивування озимої пшениці. На початку XX ст. на українських землях збирали 75% від загальноімперського врожаю цієї культури. Порівняно незначне місце у сільському господарстві належало тваринництву.

Українські промисловці — меценати. Українське підприємництво формувалось із середовища поміщиків, заможних селян, торгівців. Найчисленнішою групою були заможні селяни, які займалися хліборобством, торгівлею, промислами. Найвідоміші родини українських підприємців: Симиренки, Терещенки, Харитоненки, Яхненки,поряд з єврейською родиною Бродських, польською Браницьких, російською Бобринських, займали провідні позиції у цукроварінні. Основними рисами підприємців були: висока культура господарювання, дух підприємництва, готовність до ризику, поєднаного з комерційним розрахунком, освіченість, відкритість до нового у науці, техніці, духовно-культурній сфері. Складовою нової підприємницької етики стали благодійність і меценатство.

Перші приклади соціальної допомоги подали цукрозаводчики. Вони фінансували будівництво шкіл, видання газет і журналів, діяльність театрів, наукові дослідження. У Млієві поблизу цукрового заводу компанія братів Яхненків та Симиренка побудувала містечко для робітників і службовців на 150 будинків з гуртожитком для одиноких чоловіків та жінок, із 6-класною школою, лікарнею, бібліотекою, церквою. Їхньою фінансовою підтримкою користувалися українські вчені та письменники. Терещенки виділили кошти на спорудження в Києві приміщення Політехнічного інституту, Музею старовини і мистецтв, а також лікарні для чорноробочих, нічліжок. Херсонський землевласник Євген Чикаленко був меценатом різних починів, зокрема заохочував та фінансував видання наукових праць з історії України, підтримував коштами українські газети і журнали, брав участь в українському національному русі.

Євген Харлампійович Чикаленко. Народження. 21 грудня 1861 р. в с. Перешори Херсонської губернії (нині — Одеської обл.). Походження. Батько був заможним господарем з козацького роду. Освіта. Одеський пансіон, Єлисаветградське реальне училище, природничий факультет Харківського університету. Початкові умови формування особистості. Ріс у заможній родині, але не цурався українського народу. Загалом любив усе українське. Особистість і українське національне відродження. Під час навчання в Харківському університеті вступив до Харківської Громади. Через це потрапив під жандармський контроль і був змушений проживати у власному маєтку без права виїзду. Знання, отримані в університеті, використав для покращення ведення сільського господарства: запровадив найсучаснішу агрокультуру, машини, селекцію худоби. Популяризував свої агрономічні знання серед селян, видав книгу «Розмова про сільське господарство». Записав і видав своїм коштом «300 найкращих українських пісень».

Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:1900—1903 рр. — період економічної кризи1904—1908 рр. — період депресії 1909—1913 рр. — період промислового піднесення

Підготуйте історичну довідку на тему: «Вклад українських підприємців у розвиток української культури»