Презентація "П’ЯТЬ НАЙБІЛЬШИХ ЗЛОЧИНІВ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ПРОТИ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ"

Про матеріал
Матеріал презентації розкриває ті сторінки історії України, які тривали час замовчувались і досі є болючими спогадами...
Зміст слайдів
Номер слайду 1

П’ять найбільших злочинів радянської влади проти мирного населення України в роки Другої світової війни

Номер слайду 2

Діяльність радянської влади як до початку Другої світової, так і в її період була позначена низкою жорстоких акцій проти мирного населення. Часто згадки про більшовицькі злодіяння 1939–1941 років тонуть у потоках пафосних промов про “Перемогу радянського народу у Великій Вітчизняній війні”. Ми поговоримо про найрезонансніші злочини того часу.

Номер слайду 3

Злочин №1: МАСОВІ ВБИВСТВА ЗААРЕШТОВАНИХ У ТЮРМАХ Стрімкий наступ німців улітку 1941 року викликав паніку майже в усіх органах влади СРСР, які зазвичай першими тікали з міст, боячись народної помсти навіть дужче, ніж нацистів. Однак НКВД, головний каральний орган більшовицької держави, не переставало і в умовах хаотичного відступу виконувати свої страшні функції. Коли радянські війська відходили з міст Західної України, вони часто залишали майно, устаткування, навіть документи партійців. Але завжди встигали вбити всіх в’язнів, які тоді на своє нещастя були в тюрмах.

Номер слайду 4

Без будь-якого вироку й розбору ліквідаційні команди страчували всіх, навіть підозрюваних та випадково затриманих, часто після страшних тортур. Найвідомішим епізодом виявися розстріл у Львові, де в трьох в’язницях, згідно зі свідченнями начальника тюремного відділу НКВД по Львівській області лейтенанта Лермана, було розстріляно 924 особи.

Номер слайду 5

Загалом у Західній Україні за кілька днів червня вбили понад 5 тис. осіб у кільканадцяти тюрмах. Але були й узагалі епізоди поза межами добра і зла. Як не згадати страшної Заліщицької трагедії на Тернопільщині, коли НКВД спалило два ешелони із в’язнями (14 вагонів, у кожному 50–70 людей), а потім скинуло їх у воду, адже відступаючи радянські війська зруйнували залізничний міст через Дністер.

Номер слайду 6

Злочин №2: ПРИХОВУВАННЯ НЕБЕЗПЕКИ ДЛЯ ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В ПЕРШІ МІСЯЦІ ВІЙНИ Радянська влада намагалася боротися з панікою під час німецького бліцкригу лише двома відомими їй способами: розстрілами та замовчуванням. Одним із найбільших злочинів комуністів виявилося повне приховування від євреїв фактів геноциду проти них із боку німців у перших-таки містах Західної України, захоплених Третім Рейхом. Більшість єврейського населення була не в курсі ставлення нацистів до нього. Так само не йшлося ні про яку централізовану евакуацію людей, що були у смертельній небезпеці.

Номер слайду 7

Понад те, в перші, вирішальні для долі єврейського населення західних областей, дні на так званому старому кордоні (радянсько-польському 1939 року) все ще діяли застави, які затримували кожного, в кого не було спеціального дозволу на виїзд. Радянська пропаганда до середини серпня взагалі нічого не казала про масові розстріли єврейського населення. А коли почала визнавати такі акції, то подавала їх виключно під тим соусом, що, мовляв, відбуваються страти комсомольського та комуністичного активу.

Номер слайду 8

Найяскравішим із жахливих свідчень цього злочину більшовиків став абсолютно добровільний прихід 27 вересня 1941 року до Бабиного Яру на розстріл майже всього єврейського населення Києва, яке, не очікуючи нічого поганого, саме з’явилося на перший виклик окупантів. Із приблизно 1,5 млн євреїв, що залишилися на окупованій німцями території України, не вижив майже ніхто.

Номер слайду 9

Злочин №3: ПІДРИВ ГРЕБЛІ ДНІПРОГЕС У ЗАПОРІЖЖІ Із перших місяців війни радянське керівництво під час відступу намагалося застосовувати тактику «випаленої землі», тобто знищувати всю інфраструктуру без будь-якої турботи про майбутню долю населення, що не могло евакуюватися. Одним із найжорстокіших проявів цієї тактики стало замінування греблі Дніпровської гідроелектростанції в Запоріжжі. 18 серпня 1941 року близько 20:00 після прориву німецьких військ у цьому районі її висадили в повітря працівники НКВД.

Номер слайду 10

Унаслідок вибуху 20 т толу виникла пробоїна завдовжки близько 150 м, крізь яку ринула вниз багатометрова хвиля води, спричиняючи руйнування й загибель людей, що перебували в береговій зоні. В районі її удару опинилися не так німецькі війська, як радянські солдати, що саме намагалися переправитися на лівий берег Дніпра, а також цивільні мешканці найближчої території. Німецьке командування стверджувало, що втратило тоді 1,5 тис. своїх бійців. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються від 20 тис. до 80–120 тис. осіб. Точних даних і досі немає.

Номер слайду 11

У СРСР замовчували інформацію про трагічні події в Запоріжжі, пов'язані з вибухом Дніпрогесу. Пізніше стало відомо, що вибух влаштували Борис Епов та Олексій Петровський за наказом Йосипа Сталіна. Про майбутній вибух підривники не повідомили ані місцеве населення, ані військове керівництво. Варто підкреслити, що російські спецслужби поширювали інформацію, що саме німці підірвали дамбу.

Номер слайду 12

Злочин №4: “ЧОРНОПІДЖАЧНИКИ” Восени 1943 року, коли після перемоги в Курській битві радянські війська зайшли на територію України, ставлення більшовицького керівництва до місцевого населення, що два роки прожило в окупації, було, м’яко кажучи, недовірливим. Мовляв, усі вони, особливо чоловіки, – це потенційні зрадники та колабораціоністи. Тому, за логікою кремлівських керманичів, ці люди мали «змити кров’ю» свій «злочин».

Номер слайду 13

Коли радянські війська заходили в черговий звільнений від нацистів український населений пункт, за ними слідом туди прибував польовий військкомат. Він проводив повну мобілізацію усіх чоловіків, які могли тримати зброю в руках. Після цього їх майже відразу кидали в атаку на німецькі позиції, не встигаючи видати військового одягу: так, власне, і з’явилася назва «чорнопіджачники», або ж «чорносвитники».

Номер слайду 14

Зброї їм також часто не давали: здобудете в бою! Селяни своїми трупами вистеляли шлях регулярним військам. Особливо моторошним виявився штурм Києва в жовтні 1943 року, коли радянська влада кинула десятки тисяч «чорнопіджачників» на Букринський плацдарм нижче української столиці для відволікання основних німецьких сил, а регулярні підрозділи переправлялися тим часом, використовуючи Лютізький плацдарм вище міста. На шестикілометровому клаптику землі загинуло понад 250 тис. солдатів, із яких значну частину становили щойно мобілізовані селяни в домотканих свитках.

Номер слайду 15

Тоді з 10 бійців тільки один опинявся на протилежному березі, а боєприпасів та іншої амуніції там практично не було, бо доплисти можна було тільки з тим, що тебе не потягне на дно. Практично безвідповідальність і готовність догодити Сталіну показують усе спотворення радянської історії про геніальних командирів і полководців. Відомо, що через місяць після цієї трагедії річка замерзла. Почекало б командування армії трохи часу, й німці пішли б самі, тому що вся стратегія використання водної перешкоди зникла б. Вермахт не мав би можливості утримувати оборону без річки.

Номер слайду 16

Злочин №5: ДЕПОРТАЦІЇ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ Цілі народи були визнані в Кремлі «зрадниками», яких потрібно щонайменше переселити з місць їхнього проживання для дальшої асиміляції та знищення протестного потенціалу. Почалося з 1941 року й примусового виселення за Волгу приазовських німців. Але по-справжньому маховик депортацій запрацював наприкінці війни, коли кремлівське керівництво звинуватило в колабораціонізмі чимало етносів. Найвідомішим прикладом такої практики стали кримські татари.

Номер слайду 17

З очищеного від німців Криму радянська влада навесні-влітку 1944 року вивезла майже в повному складі корінне населення, зокрема 180 тис. кримських татар – до Середньої Азії. Згодом, у другій хвилі депортації, були виселені кримські вірмени, болгари та греки.

Номер слайду 18

Титульна нація – українці – зазнала кількох хвиль переселення, перших двох – іще до війни. А протягом 1945–1947 років понад 80 тис. людей із Західної України було депортовано на Донбас та в Сибір через звинувачення в націоналізмі та «пособництві УПА».І ще близько 500 тис. були вивезені із західноукраїнських земель, які згідно з рішенням Сталіна передали Польщі.

Номер слайду 19

Угода від 9 вересня 1944 року в Любліні між СРСР та Польщею називалася про "взаємний обмін населенням". Виганяли українців з Польщі, а поляків з України. Але "добровільне переселення" з "рівноцінним відшкодуванням майна" обернулося колгоспним рабством, голодом та злиднями, роками принижень та поневірянь без права повернення на рідні землі. Співорганізатором виселення західних українців став польський комуністичний режим. Таким чином Кремль робив його співпричетним до злочину і залежним.

Номер слайду 20

ПАМ’ЯТАЙТЕ! «Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього» (М. Рильський) Дякую за увагу ©Світлана МАЄВСЬКА

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Паславська Тамара
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
pptx
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 10 клас (Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г.)
Додано
19 лютого 2021
Переглядів
1540
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку