Презентація: "Педагогічна концепція Софії Русової"

Педагогічна концепція Софії Федорівни Русової

у 1856 році у с. Олешня на Чернігівщині в аристократичній сім’ї. Її батьки були іноземного походження. Софія, зростаючи в українському середовищі, серцем і душею прийняла біль України і віддала всі свої сили на визволення її народу з темряви. Педагогічну діяльність С. Русова розпочала у 1871 році. П’ятнадцяти річною дівчиною разом із сестрою Марією організувала перший у Києві дитячий садок. Народилась Софія Русова (Ліндрос)

Ким тільки не доводилось працювати Софії Русовій: вихователем дитячого садка, вчителем школи, викладачем і професором на Вищих жіночих курсах, у Фребелівському педагогічному інституті в Києві, у Кам’янець-Подільському університеті (лектором педагогіки), професором педагогіки Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі. Вона була членом Української Центральної Ради, головою Департаменту дошкільної та позашкільної освіти в уряді УНР, фундатором жіночого руху в Україні.

Проблеми виховання і освіти української молоді у неї завжди були на першому плані. Дітей вона вважала найдорожчім скарбом і постійно піклувалася про зростання майбутнього народу.

Перу Софії Русової належать фундаментальні праці з педагогіки: «Дошкільне виховання», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дидактика», «Роль жінки в дошкільному вихованні». Багато педагогічних творів С. Русової досі не опубліковано. Серед них найбільш фундаментальними є «Соціальне виховання, його значення в громадському житті», «Практичні поради до виховання дітей», «Національна школа у різних народів», «Середньовічні університети»

Русова наполягала щоб виховання розпочиналося з народження дитини. Засобами колискової, забавлянок, народних казок, ігор, пісень, лічилок, загадок. Педагог стверджує: «Нація народжується коло дитячої колиски, лише на рідному грунті, серед рідного слова, пісні, здатна вирости національно свідома дитина»

Русова виключне значення у зрощуванні дітей надає матері, називаючи її найкращім керманичем, природною вихователькою.

Вчитель має бути розкутим і самостійним у складанні навчальної програми, у використанні форм та методів навчальної діяльності. Головним завданням педагога є розвиток самостійності дитини. Треба «не вчити дитину, не давати їй готове знання, а більш усього збудити в дитини її духовні сили, розворушити зацікавленість.

Русова категорично засуджує бездумну сувору шкільну дисципліну,виступає за панування в навчальному закладі жвавого настрою, веселості, поваги, уваги і любові до дітей. Гармонійний розвиток дітей можливий за умов, якщо виховання буде індивідуальним, пристосованим до природи, національним, буде вільним, незалежним від певних вимог на грунті громадської організації.

Дитина має зростати не пасивним спостерігачем довкілля, а усвідомлювати свої і чужі вчинки шляхом обмірковування та самоаналізу. Вчитель повинен використовувати кожний випадок боротьби між добром і злом, аби виробити в дітях власні судження.

Педагог постійно нагадує вчителям про необхідність врахування індивідуальних особливостей дітей. Образно порівнюючи дітей із кущами в саду, вона підкреслює, що я серед розмаїття кущів немає двох однакових, так і все діти різняться між собою.

Провідним методом виховання Русова вважає гідний для наслідування приклад дорослих, і тих с ким спілкується дитина. Треба аби вихованці у своєму оточенні бачили якнайбільше добра і краси. На її думку моральним вихованням має бути перейняте все навчання, все життя.

Русова рішуче відкидає твердження шовіністів про те, що національне виховання приведе український народ до самоізоляції від європейського і світового культурного процесу. Виховання через пошану і любов до свого народу виховує в дітях пошану і любов до інших народів і тим приведе нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання й світового порозуміння між народами і націями.

Мов заповіт звучить звернення Русової: « Народ, що не має своєї школи, попасає задніх, йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на постійне вживання чужого хлібу».

Дякую за увагу