Презентація "Перший український професійний театр. Театр «корифеїв»".

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ТЕАТР. ТЕАТР «КОРИФЕЇВ»41 урок

Перший український професійний театр був створений 1864 року у Львові при товаристві «Руська бесіда» і називався «Руський народний театр». ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ТЕАТР

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ТЕАТР«Руська бесіда» була касиновим (клубним) товариством, яке влаштовувало літературні, музичні та танцювальні вечори, концерти, бали та забави, лекції й урочисті академії. Одним із завдань стала організація театру. У січні 1864 року директором нового театру став галичанин Омелян Бачинський, який тоді працював у театрі в Житомирі. Жіночою частиною трупи керувала Теофілія Бачинська – дружина директора.

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ТЕАТРУ своїй статті про театр (в "Історії української культури", виданій 1937 року під редакцією Івана Крип’якевича) Стефан Чарнецький писав: "Святкове відкриття театру було призначене на 29 березня 1864 р. Свято почалося Службою Божою в Успенській церкві. Відслужив її крилошанин Михайло Куземський, пізніший холмський єпископ; співав хор вихованців. Успенська церква була повна народу, особливо львівської та замісцевої інтелігенції. Після 7-ї години вечора зал "Народного дому" заповнився по береги. Публіка сиділа у святковому настрої. О годині пів до восьмої з’явилися намісник Галичини, доктор Менсдорф, та чимало військових, світських і духовних достойників, котрі позаймали перші ряди канап. За хвилину заграв оркестр під батутою Лейбольда-Шмацяжинського, а коли завіса піднеслася вгору, на сцені стояв гурт святково прибраних дівчат і хлопців, а посеред них вийшов наперед академік Лонгін Бучацький (пізніший радник Найвищого трибуналу у Відні й добродій "Рідної школи") та виголосив пролог, написаний спеціально на відкриття театру Омеляном Огоновським.

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ТЕАТРВід цього вірша ще сьогодні віє духом відродження, свіжості, молодої непохитної віри, а в той день він мусив ще сильніше промовляти до сердець приявних. Згадуючи у вступі про наше пробудження, про перебуті злидні, автор переходив до заснування театру на те,"Щоб до життя, то єсть до спільних діл,При цім огниську дух наш ся загрів!"А ось що думав Огоновський про завдання і значення народної сцени:"Най, отже, буде ся народна сцена. Науці і забаві посвячена!Най тая Муз святиня сповіщає,Що нарід руський сили розвиває,Щоб оказалась слів сих лож сама,Що в руськім місті русинів нема!"

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ТЕАТРПролог зробив незвичайно глибоке враження. Оркестр заграв державний гімн. Намісник підвівся, а тоді в глибині піднеслася друга завіса, й на екрані з’явився відбитий образ цісаря Франца Йосифа І укладу Корнила Устияновича. Діти, перебрані за янголів, вітали цісаря. Завіса спадала при невмовкаючих оплесках. Оркестр заграв "Симфонію" Михайла Вербицького, й почалася вистава 3-дієвої мелодрами "Маруся". Була це перерібка Ол. Голембійовського з повісті Квітки-Основ’яненка, з музикою В. Квятковського — директора оркестру Волинського дворянського театру. Між окремими діями оркестр виконав увертюру з "Гальки", увертюру Тітля, коломийку Тимольського та арію з опери "Аттіла" Верді. Вистава "Марусі" перевищила всякі сподівання. Гра акторів випала прегарно. Королевою вечора була Теофілія Бачинська в ролі Марусі. Була це артистка великої міри, — на це годилися сучасні українські, польські й німецькі критики. В першій виставі брали ще участь Омелян Бачинський, Юрчакевич, Ю. Нижанківський, Сероічковський, Кобилянський і ще дехто. Тому, що квитки на першу виставу було розхоплено за один день, театр за кілька днів повторив виставу "Марусі"".

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ТЕАТР Колектив, очолюваний Омеляном Бачинським, гастролював містами Галичини і Буковини з постановками п’єс українською мовою. З оригінальних українських творів грали "Марусю" та "Сватання на Гончарівці" Квітки-Основ’яненка, "Наталку Полтавку" та "Москаля-чарівника" І. Котляревського, "Назара Стодолю" Т. Шевченка, "Покійника Опанаса" А. Янковського, "Бувальщину" А. Вельсовського, "Кум-мірошник або Сатана в бочці" В. Дмитренка. З галицьких авторів поставили лише п’єсу "Опікунство" Рудольфа Моха. У перекладах з польських авторів грали драми "Верховинці" та "Майстер і челядник" Юзефа Коженьовського, "Козак і мисливець" І. Вітошинського із музикою М. Вербицького, "Сватання на вечорницях". З французької переробили оперетку "Адам і Єва". Пам'ятна дошка театру Руська бесіда, Львів, 2014

ТЕАТР «КОРИФЕЇВ»

ІСТОРИЧНА ДОВІДКАУ Єлисаветграді завжди любили театр. Ще з 1760 років, коли офіцери фортеці святої Єлисавети поставили тут перший спектакль – «Кавовий дім» Руссо. А перший стаціонарний театр у Єлисаветграді знаходився на розі Петровської (Шевченкка) та Великої Перспективної. В «Історичному нарисі м.Єлисаветграда» читаємо: «Купець Плотников збудував великого розміру дерев'яний театр на пустопорожньому місці (…), але театр той недовго існував і на початку 1850-х років згорів з усім театральним приладдям». На фасаді будинку №25 з боку вулиці Шевченка встановлена пам'ятна дошка, що на цьому місці був «больших размеров деревянный театр», побудований купцем Плотниковим, і що у цьому театрі у 1947 році виступав Ференц Ліст.

Після того, як згорів театр Плотнікова, вистави влаштовували у приміщенні манежу Єлисаветградського юнкерського кавалерійського училища. А у 1865 році полковник Георгій Трамбицький, піддавшись на вмовляння дружин офіцерів, вирішив побудувати у Єлисаветграді справжній зимовий театр. Трамбицький не був архітектором, він був інженером. Тим більше дивно, що всього за два роки (!) він збудував приміщення, в якому театр знаходиться і сьогодні. У 1865 році полковник отримав дозвіл на побудову театру, а вже у 1867-му там відбулася перша вистава відомої на той час мандрівної трупи Григорія Виходцева. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

У будівництво театру Трамбицький вклав душу. У підлогу оркестрової ями від вмонтував тисячі скляних пляшок, які підсилювали звук. У стіни залу з цією ж метою були вбудовані глиняні амфори горловинами до сцени та солом'яні «струни». Усе це забезпечувало надзвичайний акустичний ефект: будь-яке шурхотіння на сцені було чути навіть в останніх рядах партеру, а глядачі при цьому могли перемовлятися між собою, не заважаючи сусідам.

Цей акустичний ефект вражав єлисаветградців-кіроворадців багато років. Аж доки під час реконструкції театру у 70-х роках минулого століття пляшки та амфори прибрали, а стіни оббили фанерою. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Театр було відкрито 1882 року в Єлисаветграді (тепер місто Кропивницький). У цей рік український театр відокремився від польського та російського. ТЕАТР КОРИФЕЇВТож під час реконструкції театру у 2011-2012 році йому повернули той вигляд, якій він мав до революції. Для того, щоб зробити приміщення театру максимально схожим на витвір Трамбицького, архітектори використовували фотографії, малюнки, спогади тих часів. Хоча акустичну систему, звичайно, встановили сучасну і гасові лампи замінили на електричні.

10 січня 1882 року Марком Кропивницьким здійснено постановку п'єси Т. Шевченка “Назар Стодоля”МАРКО КРОПИВНИЦЬКИЙЗапочатковано український реалістичний професійний театр 27 жовтня 1882 року виставою Івана Котляревського «Наталка Полтавка» «Товариством українських артистів під орудою М. Л. Кропивницького»

Якщо досі кожен актор грав відокремлено, то Кропивницькому вдалося створити колектив, де творча індивідуальність кожного артиста одночасно й зберігала себе як високоталановиту особистість, і доповнювала своєю грою гру інших акторів. Марко Кропивницький заклав підвалини нового українського театру. Він створив прекрасну трупу акторів і особливу увагу приділив режисурі.

Цей театр прийнято називати театром корифеїв. Слово «корифей» — грецьке. У давньогрецькій трагедії корифеєм називали керівника хору або заспівувача, іншими словами — ватажка митців. У сучасному розумінні слово «корифей» означає людину, яка є найвизначнішим діячем у певній сфері мистецтва.

Керівником став Михайло Петрович Старицький. На утримання трупи він використав гроші з продажу свого маєтку. Розширив персонал трупи. Створив власний оркестр. Підвищив платню акторам. МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ

"Зложилася трупа, - писав І. Франко,- якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, яка робила фурор не тільки по українських містах, але також у Москві і Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави".style.colorfillcolorfill.type

Фото початку ХХ ст. БРАТИ ТОБІЛЕВИЧІКорифеї українського театру прагнули донести глядачеві узагальнений образ хоч і пригнобленого й убогого, але живого й нескореного народу. Стало зрозумілим, що театру потрібні нові твори, в яких відчувався би подих сучасності. Їхніми авторами стали М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, які одночасно були й драматургами, й режисерами, й акторами.

«Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене!»Акторська майстерність Карпенко-Карого була відзначена в численних театральних рецензіях.Іван Карпенко-Карий – талановитий актор, батько української комедії та трагедії ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

Калитка (“Сто тисяч” ) Іван (“Безталанна”) РОЛІ КАРПЕНКА-КАРОГО

Після Марка Кропивницького найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. МИКОЛА САДОВСЬКИЙ

Панас Саксаганський – керівник «Товариства російсько-малоросійських артистів», яке діяло з 1895 року. ПАНАС САКСАГАНСЬКИЙ

Ролі Панаса Саксаганського – «актора великої правди» (за словами В. Немировича-Данченка)

За роки, віддані сцені, Марія зіграла майже всі жіночі ролі в театральному репертуарі 70—80-х років XIX століття. Вона завжди уміла бути оригінальною, знаходила нові барви образу, прагнула якнайглибше розкрити найістотніші риси характеру кожної героїні.(1855 – 1895)МАРІЯ САДОВСЬКА-БАРІЛОТТІ

Краса сестри братів Тобілевичів слугувала еталоном української вроди

Віртуозне виконання ролі Наталки Полтавки з однойменної п'єси І. Котляревського

«У грі її відчувалося глибоке, правдиве чуття, котрому ще більше сили додавав її чарівний голос, що мимоволі закрадається в душу глядача, а реалізм і простота гри доводили враження часом до повної ілюзії». (Львів//Зоря. –1891р.)

Марія Костянтинівна Заньковецька – “родзинка” українського театру корифеїв Народилася в селі Заньки Ніжинського повіту на Чернігівщині в збіднілій дворянській сімʼї 3 серпня 1860 року. Акторка за покликанням, вона навчалася співу у професора Гельсингфорського відділення Петербурзької консерваторії Гржималі. МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКАppt_xxshearppt_x

Першу свою роль — роль Наталки Полтавки — Марія зіграла після закінчення пансіонату в ніжинському аматорському гуртку. Ця вистава стала для неї хрещенням у нелегкій, але подвижницькій і видатній своїй долі в історії українського театрального мистецтва. Вона прагнула вступити до консерваторії аби професійно вчитися співу. Але батьки й слухати не хотіли про майбутню карʼєру дочки як співачки. Псевдонім Марія Заньковецька вона взяла на згадку про минуле і щасливе дитинство в улюблених Заньках. МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА

Заньковецька була першою українською актрисою, котра завоювала визнання широких демократичних кіл усієї Росії. У складі українських труп вона гастролювала в Петербурзі, Москві та інших містах. Під час гастролей у Москві Заньковецьку побачив К. Станіславський і дав її грі найвищу оцінку: «Талант винятковий, свій, національний. Я сказав би — істинно народний». Великий талант, надзвичайна працьовитість дали змогу Марії Заньковецькій створити понад 30 неповторних ролей, які після неї вже ніхто не міг так майстерно зіграти. Акторка мала гарний голос — драматичне сопрано, бездоганно виконувала найскладніші вокальні партії. МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА

Музичне оформлення вистав здійснювали неперевершені Микола Лисенко, Петро Ніщинський, Кирило Стеценко.

Група єлисаветградських аматорів, яка вперше виконала славнозвісні «Вечорниці» П. Ніщинськогодо драми Т. Шевченка «Назар Стодоля». Виступ відбувся 1875 року.

Царський уряд не раз обмежував творчі можливості українського театру, забороняв вистави, намагався не допускати на сцену серйозних творів, дозволяв винятково розважально-комічні. Репертуар на час виникнення театру корифеїв складався з таких творів, як «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основʼяненка, «Назар Стодоля» Т. Шевченка.

Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, у тому числі з хоровими й танцювальними ансамблями, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру. Вистава «По ревізії» 1885 року.

У 1881 році після довгих років боротьби корифеїв українці одержали можливість ставити вистави українською мовою. У 1885 році єдина досі театральна трупа розділилася: Марко Кропивницький зі своїми акторами відокремився від Михайла Старицького і його прихильників. Обидва колективи відразу ж почали самостійне творче життя.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!abc@example.com