презентація "Пластунівський куріньна Запорізькій Січі"

Вчителька історії ЗЗОШ «ОСНОВА» М.Запоріжжя 2019

Виконано вчителькою історії ЗЗОШ «ОСНОВА» для уроків історії України у 8 класі. За матеріалами монографії Т .Каляндрука «Загадки козацьких характерників»: - Львів ЛА «Піраміда» 2007 .

На Запорізькій Січі школою характерництва був славнозвісний Пластунівський курінь, в якому характерники вишколювали знаменитих козацьких розвідників-пластунів, вчили їх характерництву та унікальним бойовим мистецтвам „Спас" та „Бойовий гопак", які дозволяли їм виживати та виходити переможцями з будь-яких ситуацій.

На жаль, збереглося небагато даних про діяльність пластунів на Запорожжі, і цьому є об'єктивні причини: окупаційна історіографія, тенденціозно зображувала Запорізьке військо; самі пластуни намагалися оберігати свої таємниці від сторонніх очей. Адже вони були, в першу чергу, розвідниками.

Так, навіть про Пластунівський курінь маємо дуже мало документальних даних, основні ж бази пластунів були сховані від стороннього ока в плавнях, так званому „Великому Лузі", який для чужинців і непосвячених, був забороненою зоною.

Саме там, заховані серед непрохідних плавнів, пластуни вишколювали свої кадри, приховуючи свою діяльність, як і кожна розвідувальна організація, під якоюсь невинною вивіскою, у даному випадку під маркою мисливського товариства. Основні свої знання, із конспіративних міркувань, пластуни, як і зрештою всі січовики, передавали лише усно, не довіряючи їх паперу.

Характерним прикладом січової конспірації була так звана система „печаток", тобто наказів по війську, котрі складалися з однієї, наклеєної на віск або папір військової печатки, а сам зміст наказу передавався усно. Така усна традиція передачі своїх таємниць була характерна і для пластунів.

Після переселення частини запорожців на Кубань ширше висвітлення діяльності пластунів сталося через те, що разом із знищенням Січі була розвалена робота її розвідувальної організації. Крім того, кубанські плавні, на відміну від запорізьких, були доступні для московської адміністрації, котра почала тепер безпосередньо стикатися з пластунами та їх діяльністю. Та навіть тут пластунів виявили не одразу.

„Але про пластуна, котрий існував з перших днів козацтва, крім козаків, ніхто не знав. Ці люди, роблячи серйозні справи для товариства і батьківщини, не кричали про себе і не розповідали про свої, інколи неймовірні подвиги.

Плоскоріз Позена

„Початкове їх збіговисько виникло від невеликого числа людей, котрі припливли від Азова на плавках (човни вони називали плавками) і заснували своє житло на лівому березі Дніпра, навпроти теперішнього Херсона, назвавши його Олешками (Олешки тепер повітове місто Таврійської губ.), від імені Олексія, ними над собою поставленого начальника.

Ці Олешківські жителі з плином часу розділилися на два іменування, хоча й складали одну спільноту: ті, що жили в Олешках називались „плавниками" і вправлялися у рибальстві, а ті, що жили по дніпровських плавнях і островах, лісами вкритих, йменувались „пластунами".

Ці пластуни займалися стрільбою звірів, які тоді були в плавнях у великій кількості. На тому місці, де тепер Херсон, володарювала якась дівиця Харсія, над якимось народом і мала війну з якимось царем, котрий її підкорив і полонив її народ, після чого володіння Харсії зникли. Всього цього ми не знаходимо ні в якій історії, і тому потрібно вважати за байку, ними видуману або бувальщину, розповідями спотворену.

Тут їх кількість почала примножуватися людьми, що приходили з різних місць. Січ поділилася на чотири частини, які називались „пиріями". Кожна пирія складалась з 10-ти куренів, і кожен курінь вміщав в собі тисячу чоловік. Курінь був просторою будовою. Все місто обнесене було валом; коло „брами" або воріт сторожа впускала лише відомих людей.

У всякому курені залишалося до 200 чоловік, які ставали регулярними воїнами. Решта жили хуторами, які називалися зимівниками. Самі запорожці вважали пластунів, поряд з рибалками-„плавниками", самобутньою споконвічною формацією, яка виникла ще до створення Запорізької Січі.

Пластуни жили в симбіозі з природою, займалися тваринництвом і полюванням, що було чудовим прикриттям для ведення таємної діяльності, а також важливим елементом тренування. Адже полювання, як стрільба по рухомих мішенях, є надзвичайно ефективним тренуванням козацьких стрільців. Крім того, полювання вчить маскуватися, орієнтуватися на місцевості, знатися на слідах тварин і людей та ще багато іншого.

Полювання ж на великого звіра або хижаків, особливо без вогнепальної зброї, розвиває сміливість, спритність та холоднокровність. Недаремно ж і київський князь Володимир Мономах у своєму „Повчанні" включає полювання в число найважливіших занять для воїна.

Із сучасного малюнка

Софія Київська. XI ст.

Із старовинного малюнка

Багато пластунів було учасниками гайдамацьких загонів, про що свідчать численні документи. Так, пластуни Семен Голомозий і Василь Сараджик 1734 року, у складі гайдамацького загону розгромили поляків у Могилеві. Харко з Пластунівського куреня згадується при нападі гайдамаків на Паволоч та Погребища. Пластун Трохим Сірий згадується серед 32 гайдамаків, які 1750 року здійснили втечу з Крилівської в'язниці. Пластун Василь Швець — учасник нападу загону гайдамаків на місто Радомишль 1750 року.

Гаврило Пластун — учасник загону Гната Марущака, який спільно з загоном опришківського ватажка Івана Бойчука, що прийшов на Січ з Карпат, діяли на Правобережній Україні в 1759 році. Того ж року пластун Андрій Твердоступ заарештований царською адміністрацією разом з іншими гайдамаками у Новій Сербії. Яким Пластун згадується серед заарештованих в 1768 році учасників Коліївщини. Але найцікавіше те, що й сам вождь цього знаменитого повстання Максим Залізняк, як свідчить протокол допиту запорожця Дмитра Чернявщенка, був козаком куреня Пластунівського.

Гаврило Пластун — учасник загону Гната Марущака, який спільно з загоном опришківського ватажка Івана Бойчука, що прийшов на Січ з Карпат, діяли на Правобережній Україні в 1759 році. Того ж року пластун Андрій Твердоступ заарештований царською адміністрацією разом з іншими гайдамаками у Новій Сербії. Яким Пластун згадується серед заарештованих в 1768 році учасників Коліївщини. Але найцікавіше те, що й сам вождь цього знаменитого повстання Максим Залізняк, як свідчить протокол допиту запорожця Дмитра Чернявщенка, був козаком куреня Пластунівського.

Малюнок XIX ст.

Пластуни ж існували давно. Як тільки почав існувати козак, тут же з'явився і пластун, і починаючи від перших днів Запорожжя і до наших днів, частина козаків виконувала роль пластунів. У Запорізькій Січі був навіть окремий курінь Пластунівський. Слово пластун виникло від слова „пласт" і означало людину, котрій доводилось в більшості випадків працювати повзком, лежати пластом.

Того ж року пластун Андрій Твердоступ заарештований царською адміністрацією разом з іншими гайдамаками у Новій Сербії. Яким Пластун згадується серед заарештованих в 1768 році учасників Коліївщини. Але найцікавіше те, що й сам вождь цього знаменитого повстання Максим Залізняк, як свідчить протокол допиту запорожця Дмитра Чернявщенка, був козаком куреня Пластунівського.

Цю назву і призначення отримували найвідважніші і найспритніші козаки; вони були вухами і очима решти козацького товариства і під їх охороною козаки могли вільно займатися справою або бенкетувати, не побоюючись бути зненацька заскоченими ворогами. Гаврило Пластун — учасник загону Гната Марущака, який спільно з загоном опришківського ватажка Івана Бойчука, що прийшов на Січ з Карпат, діяли на Правобережній Україні в 1759 році.

По кілька годин лежав він ницьма, сховавшись за купиною або кущем, причікуючи непроханого гостя. У пластуни на Запорожжі йшли по охоті, або за наказом Ради. Як тільки Запорожжя закінчило своє існування і воскресло військо вірних козаків, на місце запорізьких пластунів з'явилися пластуни вірних козаків, котрі працювали на березі Бугу, Дунаю, а пізніше, коли перейменовані в Чорноморське військо і переселені на Кавказ, козаки поселилися на берегах Кубані, пластуни почали влаштовувати свої залоги на березі Кубані. Умови їх діяльності ніскільки не змінилися.

Малюнок І. Рєпіна

Малюнок XVII ст

Цікавий історичний матеріал міститься і в атестаті, виданому запорізькому осавулу Григорію Пластуну, сину Якима Пластуна. Зокрема в ньому йдеться про те, що під час спільного походу козацько-московських військ на турків 1739 року, більше відомого як Хотинський похід, Григорій Пластун „згідно виявленої хоробрості та спритності" був призначений командиром загону вибраних козаків — своєрідного загону спецпризначення, з яким зробив безпрецедентний розвідувальний рейд у тил ворога, дійшовши аж до турецької столиці Царгороду, де захопив у полон турецьких сановників найвищого рангу — „двох візирів і трьох султанів (урядовців кримського хана)" і щасливо повернувся з полоненими назад.

Безумовно, цей дивовижний рейд є унікальним в історії розвідувальних операцій. Подолати тисячі кілометрів в особливо складних умовах, в оточенні ворогів, на незнайомих та малопрохідних теренах блискуче провести операцію і непоміченими повернутися назад, лише це вже свідчить про надзвичайно високий рівень військової підготовки наших козаків-розвідників, до якого і зараз не можуть дорівнятися кращі розвідки світу.

Про те, що на самій Запорізькій Січі пластуни виконували функції своєрідної „служби безпеки", вишуковуючи підозрілий елемент та виловлюючи різного роду шпигунів, які засилалися на Січ із різних держав, засвідчує і письмовий наказ кошового отамана Петра Калнишевського від 9 серпня1770 року, який приписував курінному отаману Пластунівського куреня Федору Третяку: „Про волоцюг та інших, що без паспортів вештаються, сумнівних людей... всіма силами намагатися переглядати і ловити".

Наказний отаман Чорноморського війська

Літографія Р. Штейна. 1885 р.

Початок ХІХ століття

Основним же завданням пластунів була розвідка і охорона кордонів Запорожжя від несподіваних нападів ворога. Особливо складно було боротися з ворогами, які через плавні непомітно прокрадалися на козацькі землі . Для отримання необхідних відомостей чи проведення диверсій, пластуни нерідко самі прокрадалися у тил ворога, роблячи інколи рейди по 160 км і більше.

Літографія Н. Брезе. 1858 р.

У таких рейдах пластуни мусили розраховувати виключно на власні сили, на власне воєнне мистецтво, адже допомоги чекати було нізвідки, оскільки інколи навіть січова старшина не мала уявлення про їхні походи. Причому боротися їм треба було, як правило, проти переважаючого в кілька разів числа ворогів, добре вишколених і підготовлених.

Якості пластунів Факти свідчать, що пластуни були високоосвіченими на той час вояками. У той час, коли в Московщині навіть царі не вміли писати і читати, на Січі існувала система освіти (січова і паланкові школи), козаки знали по кілька мов і володіли науковою мовою того часу — латиною, мали канцелярію і свою бібліотеку..

Пластуни постійно розвивали і удосконалювали свою надзвичайну потужну систему бойового мистецтва, яка давала їм змогу ефективно перемагати будь-яку кількість ворогів: „... вони відзначаються неймовірною спритністю, швидкістю у своїх рухах і діях. Рушниця і підсох (короткий спис, котрий можна підлаштувати під рушницю при стрільбі) єдине їх озброєння, а майстерність у стрільбі, складає всю їхню славу. Вірне око і тверда рука пластуна завжди згубні для неприятеля".

Саме життя виробляло у пластунів надзвичайну пильність, спостережливість, кмітливість, вміння добре пристосувуватися до місцевості та досконале оволодіння прийомами прихованих, зовні ніким не помітних рухів. Щоб вижити, пластун мусив постійно думати головою, розмірковувати, як знайти найкращий вихід з будь-якої ситуації. Пластун не мав права на помилку, він мав або випередити ворога і блискавично перемогти його, або загинути сам.

Із старовинного малюнка

Малюнок А. Базилевича

Найбільш відмінними їхніми рисами було військове мистецтво і побратимство. Побратимство було зумовлене самим способом життя пластуна, який часто мусив жити і боротися на чужій ворожій території з переважаючою силою ворога і надіятися міг лише на себе та лікоть товариша, який був поруч. Тому серед пластунів побратимство було надзвичайно поширеним явищем. Серед козацтва пластуни користувались незвичайною пошаною та авторитетом.