Презентація : " Поет - пісняр Черкащини Петро Іванович Власюк"

Поет – пісняр Черкащини. Петро Іванович ВЛАСЮКВикладач. ДНЗ «Жашківський АТПЛ»Ірина Бойко

Дитинство. Народився 19 грудня 1923 року в селі Сабадаш, Жашківського району, в селянській родині. Був шостою дитиною у своїх батьків. Мати — Ганна Тимофіївна, співала у відомому Охматівському хорі Порфирія Демуцького, батько — Іван Федорович, — грав у духовому оркестрі на кларнеті. Спочатку не поталанило Петру Івановичу із ім’ям – сільський батюшка назвав Сувустияном. Взяла мати кусок сала, яйця та й пішла до церкви: «Пожалійте, Святий Отче, дайте інше ім’я». Назвали Петром. Старша сестра ходила до школи, він від неї навчився читати та писати. Семирічним хлопчиком Петро почав складати вірші. Його вірші друкували на сторінках дитячих газет «На зміну», «Піонерська правда».

Юність До початку нацистсько-радянської війни встиг закінчити 9 класів у школі села Бузівка. Під час війни його разом із сотнями тисяч інших остарбайтерів було вивезено на примусові роботи до Німеччини, де потрапив до німецького табору Айхенгольц, що в Ганновері. Тут він працював на паровозоремонтному заводі.

У лагеріОдного разу німець- наглядач нізащо вдарив Петра Івановича, а він не стримався і вдарив того у відповідь. Думав, розстріляють. Але на ранок німець приніс бутерброд і мовчки простягнув йому. Петро одкинув руку з бутербродом : «Вдавись ти ним!». Німець розлютився і в покарання відправив його в бригаду до поляків. Тут він підслухав,що його хочуть задушити. Не спав цілу ніч. Так пройшов тиждень. Познайомилися ближче, а згодом заприятелювали, так до душі прийшовся їм цей український хлопець. Бачив він тут знущання і приниження, каторжну роботу і плату за неї – нагаї по спинах.

Після війни. Визволили в 1945 році американці, пропонували їхати до Америки, бо Сталін при поверненні відішле в табори… Тільки двоє зголосилися, решта – додому. Вдома на них чекала фільтрація і служба в армії. Відслужив, повернувся, сів за парту .

Після війни В 1948 році, в 25-річному віці, Петро Власюк отримав атестат про здобуття середньої освіти. Подав у 1948 році документи до Київського державного університету; але те, що був у Німеччині зіграло свою роль і 31 серпня йому повернули документи без всяких пояснень.

Після війни. Переїхав до Києва, працював слюсарем на шовковому комбінаті. Навчався на вечірньому факультеті в Київському технологічному інституті лекгої промисловості. Вдень робота, увечері – конспекти, підручники. Поєднуючи навчання з працею , не полишав поезії, продовжував писати вірші.

Минали місяці навчання, та відчував юнак, що ні слюсарювання,ні навчання в текстильному його не приваблюють, і він вступає до Київського педагогічного інституту ім. М. П. Драгоманова на філологічний факультет. Успішно закінчив педінститут і отримав призначення в столичну школу робітничої молоді. Проте столичне життя не спокушало молодого спеціаліста. Він повернувся до рідного села Сабадаш. Працював вчителем в селі Сорокотяга, директором школи в селі Тетерівка (1959—1973),а згодом вчителем у рідному Сабадаші.

Кохання. В 1950 році Петро Іванович зустрів своє кохання: Антоніну Фотіївну. В 1951 році народився син Анатолій. В 1955 році народилася донька Людмила.

Творчість. Про закоханість Петра Власюка у рідний край свідчить не тільки переїзд із столиці. Його поетичне слово говорить – співає про золоті пшеничні лани, шелест дібров і гаїв, плескіт хвиль Гірського Тікича. Його сповнена поезії душа тягнеться до рідної домівки,туди, де«Прокукурікав ранок над селом- І розбудив усе від супокою.І сонце, вмивши росами чоло,В рушник хмарини ткнулося щокою.»

Його вірші «Горобина», «Барви осіннього лісу», « Жайворонок», « Гірський Тікич» зачаровують пісенною мажорністю, захоплюють красою природи.« Мене осінній ліс зачарував. Заполонили хвилювання й подив: Яке казкове розмаїття барв!Яке багатство пишне у природи!Люблю чарівність мудрої пори,Як ліс багриться в мрійнім супокої,Та жаль, що студеніючі вітри. Не заніміють від краси такої.»

Глибоку шану і повагу до хлібороба висловлює поет у віршах «Пісня і хліб», «Ростити хліб», «Монолог хлібороба», «Дарма,що я не агроном» в яких праця хлібороба і поезія поета вливається в єдине русло:«- І я сіяч, і ти – сіяч,Хоч зерна сієм різні... По степовому путівціВ ввечірню пору пізню. Він ніс колосся у руці,А я – у серці пісню.»

А ще Петро Іванович дуже пишався, що він українець. Він кохав неньку - Україну і був впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж на рідній землі. Про це свідчать його твори «Є правда вічна і єдина», « Не забудьмо», « Смак джерельної води», «Чим тобі віддячу», «Що внукам у спадок подаруєм», «Черкащині», «Уклін тобі Тарасова Гора», «Монолог старого кобзаря», «Як танцюють козаки».

«Є правда вічна і єдина,Не відібрать її у нас,Що наша мати – Україна,А батько – славний наш Тарас.»« У світання і вечоріння. Коли радощі, коли біль,Пам’ятаймо своє коріння,Пам’ятаймо,Хто ми. Й відкіль.»

У 1978 році вийшла в світ перша збірка «Хлібодарський рід», а друга «Пісні над Тікичем» - 1991році. Його рукописна спадщина навряд чи помістилася б у кілька грубих томів. І вона ще чекає як на своїх дослідників, так і на видавців.

Вірші Петра Івановича друкувала не тільки районна газета «Жашківщина», а й обласні «Черкаський край», «Село і люди», «Учительська газета», «Сільські вісті», журнали «Україна», «Хлібороб України» та багато інших видань.

Твори Петра Власюка вирізняються винятковою пісенністю, тож не дивно, що композитори охоче клали їх на музику. Особливо тісна співпраця склалася між поетом і композитором Володимиром Конощенком, який написав сорок пісень за словами Петра Івановича. Ще понад тридцять композиторів, таких як Анатолій Кос-Анатольський, Степан Сабадаш, Ігор Ковач, Іван Сльота , О. Стадник та інші , зверталися до творчості поета - пісняра. Його пісні співали Заслужена артистка України Раїса Кириченко, Ольга Павловська, Черкаський державний і Закарпатський народний хори, хор ім. Г. Верьовки. Вони звучали у рідному краї і далеко за межами України - Німеччині, Польщі, Латинській Америці, Мексиці, несучи духовне тепло, блиск сріблястого Тікича, шелестіння стиглого колосся.

Деякі пісні з його текстом стали народними. Завжди дивувало, коли чув «В мого Гриця брови чорні», відомого під назвою «Виспівує соловейко», чи «Не лай мене, моя мати», або « Понад Тікичем ходила», яку переінакшили на «Понад річкою ходила» чи «Ой ходила бережком», «Ой у полі два дубки», чому хтось легким розчерком закреслив його авторство. З цього приводу один поет писав Петру Івановичу: «Оголошувати, очевидно, годилося б так: така-то пісня, таких-то авторів, що стала народною».

Всесоюзна фірма грампластинок «Мелодія» випустила пластинки з творами на слова П.І. Власюка «Пісня з серця проситься». Озвучено піснями на слова П. Власюка короткометражні фільми «Закарпатський хоровод» та «Шовкова косиця».

1985 року пішов на пенсію. Радість в життя поета вносили діти, внуки, кохана дружина.

Втрата Черкащини Поет відійшов у інший світ 4 жовтня 1993 року. Рідним прийшла телеграма із співчуттями: «Родині Петра Власюка. Розділяємо біль утрати, кладемо квіти, калину на могилу Петра. Микола Негода. Олександр Стадник»

Про поетове серце« Смерть поета взяла в пазурі невблаганні. Лікарі йому груди навпіл розтяли –І злетіли їх брови в жахнім здивуванні: Замість серця. Лиш попелу жменьку знайшли.І, прийшовши до тями,З величчям поважним. Сам професор – мудрець. Лікарям говорив: Безсумнівно одне:він поетом був справжнім: Для вогнистих пісень. Власним серцем горів.»«Балади пам’яті» П.І. Власюк