Презентація "Поезія Лесі Українки... Кохання..."

Поезія Лесі Українки… Кохання…

Громадянська лірика («І все-таки до тебе думка лине...»). Пейзажна та інтимна лірика («Стояла я і слухала весну…», «Хвиля», «Уста говорять: “Він навіки згинув!..”»).

А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий рідний краю! Л. Українка

Перша поетична книжка Лесі Українки «На крилах пісень» вийшла у Львові на початку 1893 року. Вона складалася із шести поетичних циклів. Найхарактернішим і найпотужнішим був цикл політичної лірики «Невольничі пісні» — один з найвищих злетів революційного слова поетеси. Цикл об’єднує наскрізна думка: «Що сльози там, де навіть крові мало», а також загальний героїчний пафос, вміщений у поезії «І все-таки до тебе думка лине» — справжній перлині циклу. Цей вірш — звернення до рідного «занапащеного, нещасного краю».

Громадянська лірика — це особиста позиція поета у суспільстві, його переконання, ідеали, ставлення до рідної мови, до національної культури, історії .

«І все таки до тебе думка лине» Жанр: громадянська лiрика Тема: вiдтворення картин рiдного краю, ностальгiя за Батькiвщиною Ідея: вболівання за долю рідного народу. Проблематика: туга за рiдним краєм; бiль вiд безсилля; готовнiсть цiною життя здобути свободу для Батькiвщини. Художнi засоби: метафори, інверсiя, риторичні звертання (Мій занепащений, нещасний краю!), епітети (занепащений, нещасний край), гіпербола (О, сліз таких вже вилито чимало, — Країна ціла може в них втопитись) Віршовий розмір: п’ятистопний ямб Римування: суміжне

Пейзажна лірика - умовна назва ліричного жанру, в якому йдеться про художні переживання природи, олюдненої та одухотвореної.

«Стояла я і слухала весну»

«Стояла я і слухала весну» Жанр: Пейзажна лірика Ідея: Віра в перемогу світла над темрявою, життя — над смертю. Тема: Любов до навколишнього світу. Художні засоби: уособлення, метафора; синтаксичні засоби; інверсія. Дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала, шепотіла передає мінливість світлих почуттів героїні. Особливо Леся Украпнка любила весну як пору вiдродження, оновлення, надiп. Тому лiрична геропня пп поезiп стояла i «слухала весну», яка пй «багато говорила», спiвала пiснi про любов, молодiсть, радощi й мрiп. Прекрасна пейзажно-iнтимна поезiя покладена на музику. Ця поезія сповнена виразними інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань. Вміння  ліричної героїні «слухати весну» дало їй змогу почути дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують любов, юну красу, радощі — все те, про що колись мріялось.

Приводом до написання цього твору стала поїздка до Євпаторії, де Леся Українка перебувала на лікуванні. «Хвиля» Жанр: Пейзажна лірика, мариністична (marinus — морський) Тема: опис морського пейзажу, роздуми над майбутньою долею. Головна ідея: в останній строфі: Чи полине межи сестри, межи милі, вільні хвилі, розтечеться, розпливеться, знову сили набереться, потім зрине і гучна, і бучна, переможно валом сплесне і воскресне? Ліричним героєм виступає хвиля, котра уособолює у собі мінливість, непостійність, щось приходить — щось відходить, баланс і гармонія. Художні засоби: епітети (хвиля смутна), порівняння (може, буде там покірно,мов рабиня, тихо, вірно), метафори (хвиля йде). У творі переважають почуття сумніву, але незаперечної надії у світле майбутнє, вся поезія пронизана вірою і сподіваннями. Вірш написаний хореем. До цієй теми автор звертається у творах «Спогад із Євпаторії», «Тиша морська». У зарубіжній літературі цю тематику можна простежити у віршах Пушкіна «До моря», Жуковського «Море».

То не любов, що присяги боїться…

Кохання у житті Лесі Українки

Інтимна лірика  — умовна назва ліричного твору, у якому панівний мотив — любовна пристрасть автора.

" Я не завжди тямлю, за що і через що я кого люблю… Не знаю і, скажу правду, знати не домагаюсь. Люблю і вже. Любов абсолютної справедливості не знає, але в тім її вища справедливість. У світі стільки несправедливо-прикрого, що якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливості безпосередньо, будем же поправляти її іншою несправедливістю - любов'ю!" - Леся Українка. 

МАКСИМ СЛАВІНСЬКИЙ побачив Ларису влітку 1886-го у волинському селі Колодяжному, де її батьки мали чималий маєток. Максимові було вісімнадцять, дівчині – п'ятнадцять років.

Збереглися десятки Ларисиних листів, у яких вона розповідає про подробиці затяжної спільної праці.

Коли вони зустрілися влітку 1892 року в Колодяжному, взаємні почуття спалахнули з новою силою. Деякі дослідники вважають, що то було перше – ще дівоче – кохання волинянки. На такий висновок, зокрема, наводять спогади Олександра Шульгіна, оприлюднені після смерті дружини Максима Антоновича: "Тепер можна сказати і про зворушливий його роман із великою українською поетесою, у душі якої він лишив глибокий слід".

Так чи не так, а з іменем Славінського пов'язано багато перлин Лесиної інтимної лірики: " Горить моє серце", "Стояла я і слухала весну", "Хотіла б я піснею стати", "Сон літньої ночі"… До "пана Максима" звернуті й такі слова: "Милий мій! Ти для мене зруйнований храм…"

НЕСТОР ГАМБАРАШВІЛІ Вивчаючи інтимну лірику Лесі Українки («Як я умру...», «Так прожила я цілу довгу зиму», «Не дорікати слово я дала...»), простежуємо стосунки Лесі з Нестором Гамбарашвілі, які, за твердженням деяких біографів, були більш ніж дружніми. Про це начебто свідчила й Ольга Петрівна, Лесина сестра, з якою її єднала особлива духовна близькість.

Леся давала Несторові уроки французької мови, він її вчив грузинської. Грузія викликала в дівчини щирий інтерес: її захоплювала сила духу народу, який усім лихоліттям протиставив свою мужність та доблесть і зумів зберегти себе.

У 1897 році різко загострилася хвороба Лесі. Боротися з недугою вона подалася до Ялти. Там, отримавши якось чергового листа від матері, письменниця дізналася про одруження Нестора Гамбарашвілі. Леся це коментувала іронічно: "Попався, жучку, в панську ручку!" Та для неї це була тяжка драма - мати навіть ховала подалі отой кинджал. 1958 року Нестор (тоді старший науковець Управління заповідників при уряді Грузинської РСР) побував у Києві й плакав над Лесиною могилою.

СЕРГІЙ МЕРЖИНСЬКИЙ Однак справжнім, великим, спалюючим і знищуючим коханням Лесі Українки був Сергій Мержинський. Познайомилися вони влітку 1897-го в Ялті. Лесю мучив туберкульоз кісток, Мержинського – туберкульоз легенів (сухоти). Він приїхав з Мінська, де служив на залізниці.

Вперше про Мержинського згадується в листі до матері 21 липня 1897 р. "Мій новий знайомий панич Мержинський (направленний до мене Тучапським)". З цьогож листа дізнаємося, що Мержинський живе в Ялті, в частині міста, де багато куряви і не видно моря. З листа стає зрозумілим, що знайомство було викликане зв`язками Лесі Українки з кримською соціал-демократичною організацією.

Будучи найбільш зворушливим і ніжним товаришем, він до себе викликав гаряче дружнє ставлення, але однак завжди почував себе самотнім, і його улюблений вислів був дуже песимістичний: "Sois malheureux et tu seras seul" (Будь нещасливий і ти будеш самотній)." "Тільки останні роки короткого життя Сергія Костянтиновича були осяяні світлом прекрасної дружби і ніжного піклування друга-поета…“ - Леся Українка.

Сергій закінчив Київський університет, був дуже освіченою й цікавою людиною, громадським діячем (соціал-демократом), шанувальником театру, робив переклади з англійської мови.  У Лесі з Сергієм було дуже багато спільного в поглядах на життя. Він подарував поетесі кольорову репродукцію «Мадонни» Рафаеля, з якою вона ніколи не розлучалася.

З Сергієм Леся піднімалася на Ай-Петрі, де побачила незвичайну квітку – гірський едельвейс. Її поетична душа назвала квітку «ломикаменем». Саме в Ялті розцвіло їхнє кохання.

Все, все покинуть, до тебе полинуть, Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! Все, все покинуть, з тобою загинуть, То було б щастя, мій згубленйй світе!

У листі до сестри Ольги Л.Українка пише: “Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно, їду”. Коли раптом запроменіла крихітна надія, Леся планує разом з Сергієм вирушити на лікування до Швейцарії: “Я поїду, хоч би там що. Коли не стане на се моїх грошей, я позичу, дістану ще яку роботу і все-таки поїду. Як тільки з початком зими С.К. поправиться (я таки маю на се надію), ми з ним рушимо”. Чотири рази за 1901 рік вона, перемагаючи власний біль, їздила до нього.

Мов на крилах, летіла вона до Сергія, бо знала, що потрібна йому, а він з егоїзмом помираючого просив Лесю написати листа іншій жінці про троянди його кохання, які ніколи не зів’януть. Цю чашу Леся випила до дна. Що може бути трагічніше: вмираючий знесилений чоловік і безнадійно любляча жінка все розуміють, але нічого не можуть змінити.

Сергій знав, що Леся кохає його, а Леся знала, що його серце належить іншій жінці. Це був час надзвичайного трагічного напруження. Леся намагалася підбадьорити хворого. У той час вона пише одну з найсильніших своїх драм — «Одержима». 

Уста говорять: "Він навік загинув!" А серце каже: "Ні, він не покинув!" Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, Тут в глибині і б`ється враз зі мною: "Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

«Уста говорять: Він навіки згинув!» Жанр: інтимна лірика Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси. Ідея: по при смерть, любов все таки залишається жити у серці. Головна думка: А серце каже: «Ні, він не покинув!». Художні засоби: епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії сновиддя; метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії; порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча; риторичні запитання: Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?; оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!»; епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»; символи: квіти — уособлення кохання. Поезія ніби утверджує відому тезу: «Людина жива, доки жива про неї пам’ять». Рефреном звучить у кінці кожної строфи «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» Сумує лірична героїня й про те, що так і не судилося цьому коханню стати взаємним, бо ЇЇ почуття — «квіти» — він так і не зміг за життя зірвати. Закінчується вірш словами: «Тебе нема, але я все з тобою!», бо «квіти» - почуття продовжують бриніти в серці люблячої жінки.

КЛИМЕНТ КВІТКА У листопаді 1898-го Леся Українка читала своє оповідання "Над морем" у літературно-артистичному гуртку Київського університету. На тих читаннях був і студент-першокурсник Климентій Квітка. Коли вона одружилася з Квіткою, їй було вже 37 років. Климент був молодший від Лесі на дев’ять років. Повідомлення про її заміжжя стало для близьких несподіванкою, адже вони вважали, що з її боку кохання не було. Хоча визнавали, що Квітка обожнював Лесю. Леся його називала Квіточка. А частіше - Кльоня.

Читайте вірші про любов. Хоч, кажуть, все придумали поети, - І почуття, в яких нуртує кров, І ніжність, і вірності тенета. Не вірте! Є любов така в житті, Що може навіть душу спопелити! Знайдіть для себе ці слова святі, Що змусять вас і плакати й радіти. Знайдіть найкращі на землі слова – І подаруйте їх своїм коханим. Читайте вірші – в них любов жива! Тож хай вона у вас в душі не в’яне!