Презентація "Політичний та соціально-економічний розвиток Франції в 1920-1930-х рр." "

Політичний та соціально-економічний розвиток Франції в 1920– 1930-х рр. Розділ 3. ПРОВІДНІ ДЕРЖАВИ СВІТУ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

У результаті навчально-пізнавальної діяльності учениці/учні зможуть: Знати:– хронологічні межі діяльності урядів Народного фронту у Франції;Розуміти:– поняття: «авторитаризм», «авторитарна модель модернізації», «антисемітизм», «державне регулювання економіки»,– характер економічного зростання у світі 1920- х рр.;Уміти:– встановити хронологічну послідовність і синхронність фактів, пов’язаних із економічною стабільністю та світовою кризою у провідних країнах міжвоєнного світу;– схарактеризувати діяльність Народного фронту у Франції;– порівняти стратегії подолання світової економічної кризи, обрані урядами США, Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії;– висловлювати аргументовані судження про політичну діяльність Едуарда Даладьє.

Наслідки Першої світової війни для ФранціїФранція більше від інших великих держав постраждала у Першій світовій війні. Під час боїв 1,4 млн осіб були убиті, 2 млн 800 тис. — поранені, 750 тис. залишилися інвалідами. Матеріальні збитки становили 200 млрд золотих франків. Революція в Росії і прихід до влади більшовиків позбавили Францію значної частки її капіталовкладень. З країни-кредитора Франція перетворилася на країну-боржника. За Версальським мирним договором 1919 р. було відновлено суверенітет Франції над Ельзасом і Лотарингією, багатими на залізну руду і вугілля. Франція одержала у власність вугільні копальні Саарського басейну, право на 52 % німецьких репарацій. Французька колоніальна імперія істотно розширилася за рахунок частини німецьких колоній, отриманих Францією безпосередньо чи у формі мандатів Ліги Націй. Зовнішньополітичні зусилля Франції після поразки Німеччини були спрямовані на встановлення гегемонії на європейському континенті. Під егідою Франції утворилася Мала Антанта у складі Чехословаччини, Румунії та Королівства сербів, хорватів і словенців (Югославії). Значний вплив мала Франція на Польщу, з якою у 1921 р. був укладений воєнний союз.

Політичний розвиток Франції у 1917–1923 рр. З листопада 1917 р. уряд Франції очолював лідер партії радикалів (Республіканської партії радикалів і радикал-соціалістів) Ж. Клемансо. Діяльність кабінету Клемансо в післявоєнний час розгорталася в обстановці небувалого патріотичного піднесення. День перемир’я з Німеччиною — 11 листопада 1918 р. — був оголошений національним святом. До інвалідів війни і колишніх фронтовиків ставились з підкресленою повагою: їм призначили особливі пенсії, які виплачували за рахунок репарацій з переможеної Німеччини. Переведення економіки на мирні рейки відбувалося болісно, зменшувалась кількість робочих місць, знижувалася заробітна плата. На цьому тлі посилився робітничий рух. Вимоги робітників мали економічний характер. За цих умов уряд Клемансо встановив 8-годинний робочий день на фабриках і заводах, дав дозвіл на укладення колективних договорів. Зарплата зросла на 20–25 %. Селянам надавали вигідні кредити. У країні встановили прогресивний податок на прибуток. Однак страйковий рух у країні тривав.

Політичний розвиток Франції у 1917–1923 рр. У цей час зріс вплив Французької соціалістичної партії (ФСП), що закликала до проведення соціально значущих реформ. Кількість членів Соціалістичної партії лише за два роки — з 1918 по 1920 — зросла більш ніж у п’ять разів. Інший шлях обрали ліві соціалісти. У грудні 1920 р. вони вийшли зі складу Соціалістичної партії й створили Французьку комуністичну партію (ФКП). Її створення було пов’язане з Комінтерном, який спрямовував її діяльність. У листопаді 1919 р. у Франції відбулися перші після війни парламентські вибори. Праві партії створили передвиборне об’єднання — Національний блок, за спиною якого стояв всемогутній «Коміте де форж». До складу цього блоку увійшла і партія радикалів. Виборча програма Національного блоку включала в себе вимоги забезпечення «соціального і релігійного миру», політичної стабільності в суспільстві, захисту республіканського ладу. Більшість виборців проголосувала за програму Національного блоку.

Політичний розвиток Франції у 1917–1923 рр. Новий уряд Франції, який одержав назву «Національний», спочатку очолив Ж. Клемансо, а із січня 1920 р. його змінив колишній соціаліст А. Мільєран. У центрі уваги діяльності Національного уряду була відбудова економіки, подолання соціально-економічної кризи. Для встановлення режиму економії кабінет Мільєрана припинив дію закону про 8-годинний робочий день, посилив податковий прес, заморозив підвищення заробітної плати.Із січня 1922 р. Національний уряд очолив Р. Пуанкаре. Р. Пуанкаре головну увагу зосередив на подальшому послабленні Німеччини — споконвічного супротивника Франції. У січні 1923 р. Франція (спільно з Бельгією) окупувала Рурську область — індустріальне серце Німеччини.

Франція в період стабілізації (1924–1929 рр.)Уряд Національної єдностіУ травні 1924 р. у Франції відбулися чергові парламентські вибори, на яких більшість голосів отримав так званий Лівий блок. Лівий блок (або «Картель лівих») являв собою об’єднання радикалів і соціалістів. Зазнавши поразки на виборах, уряд Пуанкаре пішов у відставку. До влади прийшов уряд, який очолив лідер радикалів Е. Ерріо. Уряд лівого блоку на чолі з Е. Ерріо оголосив політичну амністію. Значну частину залізничників, звільнених за участь у страйку з 1920 р., відновили на роботі. Було асигновано 300 млн франків на потреби житлового будівництва. З Рурської області евакуювалися французькі війська. Були розв’язані колоніальні війни в Сирії і Марокко, що значно підвищило непрямі податки з населення. Соціалісти виражали невдоволення політикою уряду. За цих обставин до влади повернувся Р. Пуанкаре, який сформував уряд Національної єдності (1926–1929 рр.), що спирався на широкий спектр політичних партій (від радикалів до правих). Парламент надав новому уряду фактично необмежені повноваження для проведення фінансової реформи. Були значно підвищені непрямі податки, а також тарифи на залізницях і водних шляхах. Уряд скоротив платню державним службовцям і пенсії інвалідам війни. У грудні 1926 р. провели девальвацію франка. За темпами промислового розвитку в роки стабілізації (1924–1929 рр.) Франція випереджала Німеччину і Велику Британію й поступалась лише США.

Економічна криза. Економічна криза у Франції почалася пізніше, ніж в інших країнах, — у 1930 р. Найсильніше постраждали легка промисловість і сільське господарство. Зросли інфляція та державний дефіцит. Збільшилося безробіття. Фаза депресії тривала до 1937 р., після якої почалося не піднесення, а нова криза, яку не подолали до початку Другої світової війни. Економічна криза 30-х рр. переросла в національну катастрофу. Економічні проблеми загострили й політичну боротьбу. За період з 1931 р. по 1932 р. змінилося сім урядів. У 1931 р. було вбито президента П. Думера. У травні 1932 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемогу одержали центристські та ліві партії (радикали й соціалісти). Уряд знову сформував Ерріо, який протримався при владі до кінця року, але суттєвих реформ так і не провів. Уряд Ерріо відмовився від репарацій з Німеччини і визнав її право на озброєння. У листопаді 1932 р. між Францією та СРСР було укладено пакт про ненапад.

Наростання фашистської загрози. Серед правлячих кіл Франції поширювались ідеї обмеження демократії та встановлення «сильної влади». Французькі правоекстремістські організації пропонували встановити відкриту диктатуру. Найстарішою з них була «Ліга французької дії», заснована письменником і журналістом Ш. Морассом ще в 1889 р. Разом зі своєю філією «Королівськими молодчиками» вона не приховувала своїх цілей — відновити монархію. У 1927 р., спираючись на підтримку промисловців, приватних магнатів і правих парламентарів, відставний полковник К. де ля Рок організував лігу «Вогненні хрести» (чи «Бойові хрести»). Виступаючи з туманним гаслом «Нехай усе зміниться!», «Вогненні хрести» вміло грали на націоналістичних і патріотичних почуттях французів. Чисельність ліги на 1934 р. становила 150 тис. осіб, вона володіла власними збройними загонами, системою зв’язку і навіть літаками.

Наростання фашистської загрози. Антипарламентську і антиреспубліканську діяльність розгорнула фашистська організація «Французька солідарність», що фінансувалася з Рима і Берліна. Вона виникла в 1930-ті роки. В умовах економічної кризи відбувалася консолідація французьких фашистів. Приводом для відкритого виступу проти парламенту й уряду став скандал у зв’язку з викриттям шахрайства якогось афериста Стависького, який від імені муніципального банку Байонни випустив фальшиві облігації.6 лютого 1934 р. близько 40 тис. колишніх фронтовиків і активістів з різних військових і фашистських ліг вийшли на вулиці Парижа і спробували захопити будинок французького парламенту. Однак спроба державного перевороту не мала успіху. На допомогу поліції прийшли рядові парижани.

Наростання фашистської загрози. Події в лютому показали, що у Франції було кому захищати ідеали свободи і демократії. У столиці під антифашистськими гаслами відбуалися масові демонстрації. 12–13 лютого 1934 р. по всій країні прокотився загальний політичний страйк, у якому взяли участь 4,5 млн. осіб. Уперше в демонстраціях і страйках разом брали участь соціалісти, комуністи, радикали, члени профспілок, інтелігенція, представники масових демократичних організацій, безпартійні. Найважливішим наслідком лютневих подій 1934 р. стало створення Народного фронту — об’єднання демократичних сил країни. У липні 1934 р. Соціалістична партія, очолювана Л. Блюмом, підписала з Комуністичною партією (її лідером був М. Торез) пакт «Про єдність дій проти фашизму». У 1935 р. до пакту долучилися радикали на чолі з Е. Даладьє, якого підтримували дрібні і середні підприємці, частина робітників, інтелігенція. На січень 1936 р. була вироблена програма Народного фронту.

Програма Народного фронтуІ. Політичні вимоги1. Захист свободи.§1. Загальна амністія.§2. Проти фашистських ліг: а) ефективне роззброєння та розпуск напіввійськових формувань відповідно до закону; б) застосування законом заходів, що передбачаються в разі провокації, вбивства чи замаху на безпеку держави.§5. Профспілкові свободи: а) застосування й дотримання права спілок; б) дотримання права жінок на працю.2. Захист миру.§1. Заклик до співпраці всього народу і особливо трудящих мас у справі збереження та організації миру.§2. Міжнародне співробітництво в межах Ліги Націй з метою гарантування колективної безпеки через визначення агресора та автоматичне й солідарне застосування санкцій у разі агресії.§4. Націоналізація військової промисловості та скасування приватної торгівлі зброєю.ІІ. Економічні вимоги§1. Відновлення купівельної спроможності, що була знищена чи послаблена кризою.§2. Проти безробіття та промислової кризи: а) скорочення робочого тижня без скорочень зарплати; б) залучення до трудового процесу молоді внаслідок створення системи переходу престарілих трудящих на пенсію у достатньому для прожиття розмірі. З’ясуйте основні положення програми Народного фронту. Які з них було виконано, а які ні, і чому?

Народний фронт і його уряди. Народний фронт виступив зі своєю програмою на парламентських виборах у травні 1936 р. і здобув блискучу перемогу. Уряд Народного фронту сформував соціаліст Л. Блюм. Комуністи не стали членами уряду, але заявили про його підтримку в парламенті. Прихід до влади уряду Народного фронту ознаменувався новою хвилею страйків. У травні–червні 1936 р. страйкували 2 млн осіб. 7 червня було укладено угоду між Загальною конфедерацією праці і Загальною конфедерацією підприємців. За цією угодою страйк припинявся, заробітна плата підвищувалася, підприємці зобов’язувалися укласти колективний договір із профспілками. Законодавчо був встановлений 40-годинний робочий тиждень, впроваджувалися оплачувані відпустки. Згодом ухвалили закони про великі кредити на громадські роботи, про соціальне страхування. Службовці одержали надбавку до заробітної плати і до пенсії, дрібні підприємці — кредити.

Народний фронт і його уряди. Проти фашистів був спрямований закон «Про розпуск військових ліг», проти монополій — «Про часткову націоналізацію воєнної промисловості і встановлення державного контролю над Французьким банком». Загалом уряд Народного фронту прийняв 133 закони. Представники великого капіталу чинили опір реформам уряду, бо бачили в них вияв небезпеки «червоної загрози». При цьому провину перекладали на робітників, які нібито «не хочуть працювати» і «люблять страйкувати», а також на Народний фронт, який «не вміє управляти». Фашистські елементи розгорнули кампанію наклепів і терору. З березня 1937 р. розпочалися відкриті збройні напади на робітничі мітинги. Зростання цін і інфляція, саботаж реформ різко погіршили економічне становище країни. Виникло масове розчарування в Народному фронті.

Народний фронт і його уряди. Різко загострилися всередині Народного фронту і суперечності з питань зовнішньої політики. Зростаюча загроза з боку нацистської Німеччини змушувала Францію інтенсивно шукати союзників на міжнародній арені. Комуністи головні надії покладали на СРСР, соціалісти і радикали за стратегічного союзника бажали мати Велику Британію. В умовах протиріч Л. Блюм у червні 1937 р. подав у відставку. Розпочалася швидка зміна кабінетів. У квітні 1938 р. уряд очолив Е. Даладьє. Його уряд одразу скасував низку соціальних програм: робочий тиждень збільшили до 48 годин, зросли податки з усіх верств суспільства, розпочався наступ на профспілки. У зовнішній політиці він цілком слідував у фарватері Англії. Підписання Мюнхенської угоди призвело до остаточного розпаду Народного фронту. У жовтні 1938 р. з нього офіційно вийшли радикали.

Франція напередодні національної катастрофи. Уряд Е. ДаладьєПеред загрозою війни, що насувалась, у липні 1939 р. уряд відстрочив парламентські вибори і почав проводити термінові заходи зі зміцнення обороноздатності країни. Окупація Чехословаччини Німеччиною показала всю згубність політики «умиротворення». Франція втратила вірного союзника на Сході. Розпочався гарячковий пошук нових альянсів: остаточно оформився союз з Англією, підписано французько-польський таємний воєнний протокол, у Москві стартували англо-французько-радянські переговори військових місій. Загроза національній безпеці загострювала внутрішнє становище країни. Зрив англо-французько-радянських переговорів й укладення радянсько-німецького пакту стало причиною розгортання антирадянської кампанії та гоніння на ФКП, яка схвалила цей пакт. Наслідком політики другої половини 30-х рр. були накопичені в суспільстві втома від постійних соціально-політичних негараздів і зневіра в демократичних ідеалах.

Домашнє завдання. Опрацювати §11 Скласти порівняльну таблицю діяльності французьких урядів 1920-1930 рр.* Підготувати есе «Європа: політика економії та протекціонізму, впровадження державного контролю над економікою». Період перебування при владіНазва уряду, політичні партії, прем’єр-міністр. Проблеми періоду. Заходи уряду1917–1919 рр.   1919–1923 рр.   1924–1926 рр.   1926–1929 рр.   1931–1932 рр.   1932–1936 рр.   1936–1937 рр.   1938–1940 рр.