Презентація "Практичне заняття Виклики міжвоєнного часу. Європа перед вибором між демократією та авторитаризмом. Громадянська війна в Іспанії"

Практичне заняття Виклики міжвоєнного часу. Європа перед вибором між демократією та авторитаризмом. Громадянська війна в Іспанії Розділ 3. ПРОВІДНІ ДЕРЖАВИ СВІТУ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

У результаті навчально-пізнавальної діяльності учениці/учні зможуть: Знати:– хронологічні межі Громадянської війни в Іспанії;Розуміти:– поняття: «авторитаризм», «комуністичний режим», «нацизм (націонал-соціалізм)», «тоталітаризм», «фашизм»;– сутність протистояння між тоталітарними режимами та демократичними рухами як визначальну особливість історичного процесу в міжвоєнний період;– світоглядне наповнення тоталітарних ідеологій, їхню спрямованість проти інтересів людини і засад людяності. Уміти:– встановити хронологічну послідовність і синхронність фактів, пов’язаних із економічною стабільністю та світовою кризою у провідних країнах міжвоєнного світу, боротьбою за збереження демократичного устрою і становленням тоталітарних режимів у СРСР/СССР, Італії та Німеччині;– висловлювати аргументовані судження про політичну діяльність Адольфа Гітлера, Беніто Муссоліні, Джеймса Макдональда, Едуарда Даладьє, Йосифа Сталіна, Франкліна Рузвельта

Європа міжвоєнного часу : нові виклики. Період 1918–1923 pp. характеризується значним революційним піднесеням, зумовленим революцією в Росії та завершенням Першої світової війни. Демократичні революції відбулися в Німеччині, Угорщині, масові виступи сколихнули Францію, Велику Британію, Італію, а також США. На європейські справи впливало «пробудження Азії» — піднесення національно-визвольного руху, по встання та революції в Китаї, Туреччині, Афганістані, Ірані та інших країнах. Період 1924–1929 pp. пов’язаний із новим економічним піднесенням у розвитку найбільших країн. В одних державах цей процес відбувався ліберально-реформаторським шляхом (Велика Британія, Франція та ін.), в інших — шляхом встановлення тоталітарних диктатур (Італія, Німеччина та ін.). У 1929–1933 pp. більшість розвинених країн опинилися в лещатах небувалої раніше світової економічної кризи. Світова криза збіглася з бурхливим розвитком СРСР, який здійснював сплановану модернізацію за умов ствердження радянської моделі тоталітаризму.

Практичне заняття Ідеологічне осмислення нових реалій суспільного життя: комунізм, соціал- реформізм, неолібералізм, інтегральний націоналізм, фашизм і нацизм. Завдання. Скласти порівняльну таблицю /ментальну карту «Тоталітарні режими: державний контроль над публічним життям і суспільною свідомістю»

Поняття «політичний режим» і його типи. Демократичний режим Демократія в перекладі з грецької означає «влада народу». Як політичний режим демократія має такі характерні ознаки:політична влада належить більшості, джерелом влади є народ;влада формується шляхом вільних виборів на умовах загального і рівного виборчого права;повага більшістю прав меншості на опозицію і критику правлячого режиму;принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову;наявність багатопартійної системи, за якої партії конкурують між собою;гарантії громадянських, політичних і соціальних прав особистості.

Поняття «політичний режим» і його типи. Авторитаризм — політичний режим, установлений чи нав’язаний такою формою влади, що концентрується в руках однієї людини чи (що буває рідше) в окремого органу влади. Носієм політичної влади виступає одна людина (монарх, тиран і т.д.) чи група осіб (військова хунта та ін.). При цьому не допускається політична опозиція існуючому режиму. При авторитарному режимі можуть існувати незалежні профспілки, самостійні творчі об’єднання й організації. Держава обмежує своє втручання в економіку, заохочує розвиток ринкових відносин і саморегулювання громадського життя. Але сама влада залишається необмеженою і непідконтрольною громадянам. Авторитаризм займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.

Поняття «політичний режим» і його типи. Тоталітаризм (від лат. totalis — весь, цілий, повний; лат. totalitas — цілісність, повнота) — політична система, яка прагне повного (тотального) контролю з боку держави і чіткої регламентації життя суспільства і кожної людини методом прямого насильства (терору), ігнорування прав і свобод окремої особистості. Тоталітаризм базується на загальному державному контролі за всіма сферами життя і над усіма членами суспільства. Термін «тоталітаризм» уперше вжив у 20-ті роки ХХ ст. ідеолог італійського фашизму Дж. Джентіле, а лідер італійських фашистів Б. Муссоліні ввів його в політичний лексикон для характеристики створеного ним режиму. Тоталітаризм становить нову форму диктатури, що виникла в ХХ ст.

Завдання. Спробуйте впізнати на малюнку відомих Вам історичних діячів.

Основні риси тоталітаризму. В основі тоталітарної ідеології — розгляд історії як закономірного руху до головної мети, яку ставить перед собою тоталітарна держава (світове панування, побудова комуністичного суспільства і т.д.). Ця мета, на думку лідерів держави, виправдовує всі засоби при її досягненні. Така ідеологія містить у собі серію міфів (про керівну роль робітничого класу, перевагу арійської раси тощо).

Основні риси тоталітаризму. Право тлумачення усіх соціально-економічних та інших проблем має політичний лідер («вождь», «фюрер», «дуче» і т.д.). У міру становлення тоталітарного режиму вся повнота виконавчої, законодавчої і судової влади фактично переходить до лідера політичної партії, що стає диктатором у країні. Навколо його всіма доступними методами і засобами створюється культ особистості (наприклад, Муссоліні — в Італії, Гітлер — у Німеччині, Сталін — у СРСР, Мао Цзедун — у Китаї, Кім Чен Ин — у Північній Кореї і т.д.).

Основні риси тоталітаризму. В умовах тоталітарного режиму економіка і виробництво перебувають під жорстким централізованим контролем і управлінням з боку держави. Націоналізація засобів виробництва і регулювання господарським життям сприяє реалізації масштабних економічних проектів (індустріалізація в СРСР, масове будівництво нових шосейних шляхів у Німеччині і т.д.). Для економічного життя тоталітарної держави характерна відірваність від світового господарства.

Основні риси тоталітаризму. Стрижнем чи ядром політичного режиму стає політична партія. Для тоталітарних режимів характерна однопартійність — монополія однієї політичної партії на владу (наприклад, НСДАП у Німеччині, РКП(б) — ВКП(б) — КПРС у радянській Росії і СРСР і т.д.). Актуальними стають пошук ворогів і боротьба проти них. Громадяни фактично не мають політичних прав і свобод. При тоталітарному режимі відбувається відчуження людини від політичної влади, вона стає «гвинтиком» у налагодженому механізмі. Примус і насильство стають головними методами політичного життя, а обман, відсутність об’єктивної інформації — засобами повсякденного життя. За допомогою силових і каральних органів держава контролює життя і поведінку населення. Ті, хто виступає проти тоталітарного режиму і організованого терору, отримують статус політичних злочинців.

Різновиди тоталітаризму: фашизм, комуністичний тоталітаризм, нацизм. Фашизм (італ. fascismo, от fascio — пучок, в’язка, об’єднання) — ідеологія, політичні рухи і соціальна практика, що панували у ряді тоталітарних держав. Фашизм характеризується войовничим антидемократизмом, расизмом, шовінізмом, ґрунтується на необхідності сильної, нещадної влади, яка тримається на загальному пануванні фашистської партії, на культі «вождя». Уперше фашистські організації виникли в Італії. Для італійського фашизму було характерним прагнення до відродження великої Римської імперії і встановлення контролю над усім Середземномор’ям. Методом популізму, демагогії й елементарної неправди італійські фашисти створили для свого руху масову соціальну базу.

Різновиди тоталітаризму: фашизм, комуністичний тоталітаризм, нацизм. Комунізм (від лат communis — спільний) — загальна назва різних ідеологічних течій, в основі яких — заперечення приватної власності і проголошення загальної рівності людей. У марксистському розумінні історичного процесу комунізм — це суспільно-економічна формація, що приходить на зміну капіталізму і проходить у своєму розвитку дві сходинки (чи фази) — соціалізм і комунізм. Основоположником комуністичної ідеології був німецький філософ К. Маркс. Тому цю ідеологію називають марксистською.

Різновиди тоталітаризму: фашизм, комуністичний тоталітаризм, нацизм. В. Ленін визначив за кінцеву мету діяльності більшовицької партії здійснення світової соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату у всесвітньому масштабі. Його послідовники до назви комуністичної ідеології — «марксизм» додали термін «ленінізм» (марксизм-ленінізм). Наступником Леніна, який укріпив комуністичний тоталітарний режим став Й. Сталін. Головною метою комуністів СРСР було схилити молоді комуністичні партії на свій бік, зробити їх провідниками своєї політики в усьому світі. Для цього вони прагнули створити всесвітній комуністичний центр — Комінтерн.

Різновиди тоталітаризму: фашизм, комуністичний тоталітаризм, нацизм. Нацизм, скорочено від націонал-соціалізм — німецька тоталітарна, екстремістська, ультраправа, расистська та антисемітська ідеологія та рух у 1919-1945 роках; крайня форма політичного етнічного націоналізму у межах фелькіше. Нацизм це форма фашизму, яка проявляє зневагу до ліберальної демократії та парламентаризму. Націонал-соціалізм включає в себе диктатуру, крайній антисемітизм, слов'янофобію, антикомунізм, науковий расизм, перевагу білих, соціальний дарвінізм і використання євгеніки.

Різновиди тоталітаризму: фашизм, комуністичний тоталітаризм, нацизм. Нацизм затвердився в Німеччині, увібравши в себе риси як фашизму, так і комуністичного тоталітаризму. Метою націонал-соціалізму. було встановлення всесвітнього панування «арійської раси» та «тисячолітнього Третього рейху», вищою нацією у світі проголошувалася німецька. У назву партії нацисти не випадково включили слова «соціалістична» і «робітнича». У такий спосіб вони хотіли залучити на свій бік робітників і тих, хто поділяв принципи соціалістичної ідеології.

Ідеологічне осмислення нових реалійсуспільного життя: консерватизм і лібералізм. Консерватизм (від лат. conservo — охороняю, зберігаю) в Європі виник як реакція феодальної верхівки на Велику французьку революцію кінця ХVІІІ ст. Уперше термін ужив письменник Ф. Шатобріан для визначення ідеології французької аристократії. Прихильники старих порядків, консерватори, були проти становлення нових капіталістичних відносин. Наприкінці XІX — на початку XX ст. у зв’язку з наростанням соціал-демократичного руху, поширенням марксизму, який орієнтував пролетарські верстви на повалення існуючого ладу і претендував на одноосібне визначення ідеології робітничого класу, ідеями консерватизму перейнялися найпереконаніші захисники капіталізму. Для консерватизму були характерними риси: переконаність у доцільності усталених інститутів влади, які повинні дбати про стабільність суспільства загалом, визнання недосконалості людини й одвічної нерівності, що природним чином зумовлюють ієрархію соціальних, економічних і морально-етичних взаємовідносин у державі. Загальна світова криза 1929–1933 рр. загострила не лише економічні суперечності, а й ідейно-політичну боротьбу довкола питань про роль і функції держави. Консерватори обстоювали свободу ринкових відносин. Їм небезуспішно опонували ліберали, наполягаючи на регулюванні економіки державою, яка, на їхню думку, повинна була перебрати на себе низку соціальних функцій.

Неолібералізм, соціал-реформізм, інтегральний націоналізм. Неолібералізм (від грецьк. neo — новий та лат. liberalie — вільний) — одна з форм існування сучасного лібералізму. Подібно до лібералізму класичного, неолібералізм ставить на меті пошук шляхів і умов, які могли б забезпечити стійкий і динамічний розвиток суспільства, інновативність і креативність соціальних форм. Неолібералізм представлений ідеологією «Нового курсу» Рузвельта, кейнсіанством. Неолібералізм відстоює ліберальні цінності розвитку і відкритості змінам, свободи і гідності особистості, соціального плюралізму і толерантності, панування права. Джон Мейнард Кейнс стверджував, що держава повинна активно втручатися в економіку, виступав за використання фіскальних і монетарних заходів для пом’якшення негативних наслідків економічних спадів і депресій. Після початку Другої світової війни ідеї Кейнса, пов’язані з економічною політикою, прийняли провідні західні економісти.

Неолібералізм, соціал-реформізм, інтегральний націоналізм Соціал-реформізм – соціал-демократична теорія еволюційного, поступового «переростання» капіталізму в соціалізм, свідоме заперечення марксистського шляху революційної ліквідації капіталістичних відносин. Соціал-реформісти вважали, що подальший розвиток і удосконалення соціалістичної теорії має розпочатися із її критики, ревізії (звідси й назва — «соціал-реформізм»). Критикуючи марксистську теорію, соціал-реформісти пропонували не революцію, а більш конструктивний, на їхній погляд, шлях розвитку суспільства. Суть економічного вчення соціал-реформізму полягала у доведенні можливості здійснення соціалізму в рамках капіталістичного господарства шляхом його поліпшення через цілеспрямовані реформи. Яскравим представником соціал-реформізму був Леон Блюм (Франція), який очолював уряд Франції в 1936–1937 та 1938.

Неолібералізм, соціал-реформізм, інтегральний націоналізмІнтегральний націоналізм — різновид націоналізму авторитарного типу, що розглядає націю як особливий, цілісний організм. Тому інтегральний націоналізм вимагає беззастережного підпорядкування особистості інтересам своєї нації, які ставить вище від інтересів будь-якої соціальної групи, інших націй і людства загалом. Прояви інтегрального націоналізму у цей період спостерігались в Угорщині, Югославії, Польщі, Туреччині, західноукраїнських землях. Олександр Зайцев. Інтегральний націоналізм: Інтегральний націоналізм вирізняється з-поміж інших видів націоналізму саме своїм інтегральним, цілісним підходом до дійсності. «Неінтегральний» націоналіст може бути націоналістом у сенсі прагнення самостійної державності, соціалістом чи лібералом у поглядах на бажаний суспільний лад, католиком чи православним у віросповіданні й т. ін. Ці аспекти його світогляду відносно незалежні один від одного. Інтегральний націоналіст… все зводить до спільного знаменника — інтересів власної нації.

Громадянська війна в ІспаніїУ 1923 р. в країні відбувся державний переворот, унаслідок якого була встановлена диктатура Мігеля Прімо де Рівери. У країні проголосили облоговий стан, влада на місцях перейшла в руки військових губернаторів. Прагнучи залучити на свій бік широкі маси трудящих, Прімо де Рівера заснував власну фашистську партію «Патріотичний союз» і впровадив запозичену в Муссоліні корпоративну систему, покликану створити видимість єдності іспанського суспільства. Але у країні став наростати опір диктатурі. 28 січня 1930 р. Прімо де Рівера змушений був піти у відставку.

Громадянська війна в ІспаніїУ 1931 р. в країні скасували монархію. Революція відбувалася мирним демократичним шляхом. В умовах кризи в Іспанії зростав вплив Комуністичної і Соціалістичної партій. Вкрай агресивно поводилися анархісти різних напрямів. На іншому політичному полюсі різко активізувалися фашистські сили. Наприкінці 1933 р. син колишнього диктатора Х. Прімо де Рівера створив за подобою гітлерівської партії Іспанську фалангу, яка мала свої воєнізовані загони, які влаштовували погроми, здійснювали терористичні акти проти учасників демократичного руху.

Громадянська війна в ІспаніїЛівий рух найбільшого розмаху набув в Астурії, де багато підприємств захопили трудящі. В Каталонії була проголошена незалежна від Мадрида республіка. Уряд доручив генералу Ф. Франко відновити «порядок». Під час боїв в Астурії, де Франко використовував марокканські частини, вбили і поранили близько 10 тис. осіб. Також придушили повстання в Каталонії. У відповідь на ці дії ліві партії і республіканці 15 січня 1936 р. підписали «Виборчий пакт», відомий як пакт про Народний фронт. Серед творців Народного фронту були комуністи, соціалісти, Загальний союз трудящих, Федерація соціалістичної молоді, Робітнича партія марксистської єдності та інші ліві сили. Народний фронт переміг на виборах у парламент.

Громадянська війна 1936–1939 рр. Заколот спалахнув 17 липня 1936 р. у Марокко, де перебували іспанські війська. Захопивши місто Сеуту, змовники на світанку 18 липня кілька разів передали в ефір слова: «Над всією Іспанією безхмарне небо». Це був умовний сигнал до початку заколоту по всій країні. 18 липня він охопив усі гарнізони країни, повсюдно відбувалися зіткнення прихильників Народного фронту з регулярними військами. У країні розпочалася громадянська війна. Відео «Громадянська війна в Іспанії» https://www.youtube.com/watch?v=FFOVGZo2kjs

Громадянська війна 1936–1939 рр. На бік заколотників перейшли близько 80 % особового складу армії, але авіація і флот залишалися під контролем республіканців. Формувалися добровільні загони народної міліції, по всій країні точилися запеклі бої проти змовників. Незабаром всі осередки заколоту розгромили в Мадриді, Барселоні, Валенсії й інших великих містах. На кінець серпня стало зрозуміло, що перший натиск ворогів республіки провалився. Військовий переворот очолив генерал Франко, що мав давні зв’язки з фашистськими режимами в Італії і Німеччині.

Громадянська війна 1936–1939 рр. На допомогу заколотникам прийшли Гітлер і Муссоліні, які відрядили до Іспанії війська, оснащені за останнім словом техніки. Трагічним епізодом інтервенції було руйнування літаками німецького легіону «Кондор» Герніки, древньої столиці Країни Басків. Активну участь у громадянській війні брав і Радянський Союз. Кремль, користуючись своїм впливом на компартію Іспанії, яку очолювали Х. Діас і Д. Ібаррурі, прагнув експортувати соціалістичну революцію до Іспанії. СРСР для республіканського уряду поставив 1000 літаків, 900 танків, 300 бронемашин, 1550 одиниць артилерії. Понад 2 тис. добровольців, головним чином льотчики і танкісти, брали участь у бойових діях на боці республіканців. Із СРСР постачали продовольство і медикаменти.

Громадянська війна 1936–1939 рр. На допомогу республіканцям прийшли бійці інтербригад, які почали формувати ще восени 1936 р. У травні 1937 р. було сформовано новий уряд соціаліста X. Негріна, за якого ще більше посилився вплив комуністів. На радянський взірець і з участю інструкторів із НКВС створювали репресивно-каральні органи. З особлвою жорстокістю в Каталонії придушили путч анархістів і троцькістів.

Громадянська війна 1936–1939 рр.6 березня 1939 р. після державного перевороту влада перейшла до Національної хунти оборони. Невдовзі хунта прийняла вимогу Франко про беззастережну капітуляцію. 28 березня 1939 р. франкістські війська вступили в Мадрид. Громадянська війна в Іспанії завершилася встановленням диктаторського режиму Ф. Франко.

Диктатура генерала Франко. Франко зосередив у своїх руках величезну владу. Він став главою держави і главою уряду, головнокомандувачем збройних сил, генералісимусом, главою Іспанської фаланги. Усі політичні партії, крім Іспанської фаланги, заборонили. Диктатура фактично скасувала профспілки. Замість них створили примусові об’єднання трудящих, т.зв. «вертикальні профспілки». Розпочалося формування «корпоративної держави». Громадянська війна стала трагедією для іспанського народу. 1 млн. іспанців загинули під час кровопролитних боїв, 500 тис. змушені були емігрувати з Іспанії. Довгі роки диктаторський режим визначав розвиток країни. Лише смерть Франко в 1975 р. ознаменувала закінчення франкістського періоду в історії Іспанії.

Домашнє завдання. Опрацювати §15 Скласти порівняльну таблицю /ментальну карту «Тоталітарні режими: державний контроль над публічним життям і суспільною свідомістю»