Презентація "Польський, єврейський та кримськотатарський рухи в Україні"

Польський, єврейський та кримськотатарський рухи в Україні

Піднесення польського визвольного руху на початку 1860-х рр. На початку 60-х років 19 ст. визвольний рух охопив значні маси населення колишньої Речі Посполитої. Після початку повстання у Варшаві було створено Національний Уряд, який видав «Маніфест», в якому закликав народи до боротьби проти окупації Російської імперії та створення Речі Посполитої Трьох народів. Герб повстанців: Корона Королівства Польського (Білий орел), Велике князівство Литовське (Погоня) та Велике князівство Руське (Архангел Михаїл) 1863 року

Напрями польського визвольного руху Шляхетсько-буржуазно-демократичний Поміщицько-буржуазнийробітники, ремісники й селяни, дрібна шляхта, нижчі прошарки чиновництва, службовців і духовенствапоміщики, середня і велика буржуазія, вищі прошарки духовенства і службовців

Роль Правобережної України у польському визвольному русіВелику увагу приділяли керівники руху Правобережній Україні. Це зумовлювалось тим, що: на Правобережжі, на відміну від інших районів України і Росії, був чималий прошарок польського населення (485 тис. чоловік, або 9,2 %), зокрема дворянства, яке поділяло погляди й прагнення прихильників визвольного руху в самій Польщі. Правобережна Україна, яка перебувала раніше під гнітом панської Польщі, розглядалася частиною польських повстанців, що поділяли великодержавну програму дворянської знаті про відновлення Польщі в кордонах 1772 р., як її провінція і входила в сферу їх територіальних претензій. Беручи курс на залучення населення Київської, Подільської і Волинської губерній до польського національно-визвольного руху, його організатори виходили з того, що тим самим вони зможуть у потрібний для них час відвернути певні сили царської армії від придушення повстання в Царстві Польському.

Роль Правобережної України у польському визвольному русіВиходячи з цих та ряду інших обставин, керівники польського визвольного руху створили у Правобережній Україні широку мережу повстанських організацій.

Польське повстання 1863–1864 рр. Причина повстання Передумови повстання. Прагнення передової частини польсько-литовського суспільства здобути національну незалежність і відновити державність. Піднесенню національного руху сприяли успіхи у визволенні та об'єднанні Італії, зростання демократичних сил у європейських країнах, утворення та діяльність таємних радикально-демократичних організацій у Росії

Січневе повстання 1863 р. Центральний національний комітет звернувся до народу Польщі з спеціальною відозвою. В ній, поряд з закликом до зброї, проголошувалася свобода і рівноправність усіх громадян країни незалежно від їх соціального походження, віросповідання і національної приналежності. Польські повстанці у ніч з 22 на 23 січня 1863 р. напали на гарнізони царської армії. В ході перших боїв виявилася вкрай незадовільна підготовка повстанців. Нечисленність їх складу, розрізненість, нестача зброї і досвідчених командирів привели повстанців до поразки. У повстанській армії налічувалося лише близько 20 тис. погано озброєних бійців, тоді як царська армія, що протистояла їм, складалася із 125 тис. добре навчених і озброєних солдатів і офіцерів.

Повстання в Правобережній УкраїніУ Правобережній Україні повстанські загони складалися переважно з місцевого польського населення, головним чином дворянства і дрібної шляхти. Повстанці вирушали в села і, зібравши селян, закликали їх до боротьби проти царизму, за свободу. На придушення повстання царизм кинув велику й добре озброєну армію. Близько 20 повстанських загонів, що діяли у Правобережній Україні, були розгромлені, а частина з них перейшла на територію Галичини. Під час збройних сутичок було вбито 569 і поранено 109 повстанців, кілька тисяч обеззброєно і ув'язнено. Загальна ж кількість репресованих учасників повстання становила 4470 чоловік.

Причини поразки повстання. Незадовільна підготовка повстанців. Нечисленність їх складу, розрізненість. Нестача зброї і досвідчених командирів.

Історичне значення повстання 1863—1864 рр. Змусило царизм прискорити проведення реформи, піти на деякі поступки, що певною мірою полегшували тяжке становище селянства, сприяли розвитку прогресивнішого, капіталістичного ладу. Сприяло зростанню національної свідомості широких верств суспільства колишньої Республіки Обидвох Народів.

Єврейський рух

Переслідування євреїв владою Між 1649 р. та 1881 р. було прийнято 1,200 законів, які впливали на життя євреїв. Царювання Олександра III (1881–1896 рр.) та Миколи II (1896–1917 рр.), сповістило еру спонсорованих державою погромів (1881–1882 рр., 1903 р., 1905 р.). У 1880-х були погроми на Катеринославщині. У 1883 р. були погромлені усі землеробські колонії. Погром 1883 р. знищів багато єврейського майна Новомосковська та Катеринослава. Широкого масштабу погроми набули в жовтні 1905 р., коли тільки в одному місяці було здійснено 690 погромів. Російська влада також розпочала вигнання євреїв з Києва (1886 р.) і запровадила систему сегрегації єврейського населення в Смузі осілості, так звані «тимчасові правила» (1882). Жертви погрому в Катеринославі. 1905 р.

Єврейські погроми 1881–1883 рр.«…Вбивство Олександра 11 у березні 1881 року створило у більшій частині Російської імперії атмосферу політичної нестабільності та суспільної напруги. Саме у цьому контексті селяни і маси городян першого покоління вихлюпнули свою злість у низці погромів єврейських помешкань та крамниць у понад трьох десятках містечок та міст і в понад двох сотнях сіл. Найжорстокіші погроми сталися в центрі та на півдні України – в Єлисаветграді, Катеринославі, Бердянську, Києві, Миколаєві та Херсоні. Кількість смертей в результаті погромів 1881–1882 років була у порівняльному сенсі невеликою, загинуло приблизно п’ятдесят чоловік, з яких половина загиблих були самі погромники, вбиті підрозділами, відрядженими в міста і містечка придушити бунтівників…» Павло-Роберт Маґочій та Йоханан Петровській-Штерн

Причини погромів. Політизація суспільного життя. Зростання революційного руху, зокрема народовольців. Аби відволікти населення від більш серйозних проблем, влада намагалась скерувати гнів народу на євреїв. Страшний погром 1883 року знищів багато єврейського майна Новомосковська та Катеринослава.

Сіонізм Сіонізм - це єврейський національний рух спрямований на створення та укріплення єврейської держави на історичній батьківщині – Землі Ізраїлю. Мета: зібрання євреїв на історичній батьківщині. Засновник: Теодор Герцль, який у 1897 р. у Базелі організував перший сіоністський конгрес. Тоді він у щоденнику написав щось на зразок «Сьогодні я створив єврейську державу».

Напрямки єврейського рухуЄвреї зайняли переважно нейтральну позицію, а подекуди підтримували українців«Махсіке хадат» Перебув під впливом хасидів, які виступали за збереження єврейського укладу«Ціон» Перебув під впливом сіоністської ідеології, за створення єврейської держави в Палестині

Формування перших єврейських політичних партій. Наприкінці XIX століття почали формуватись єврейські політичні партії. В Харкові, Одесі та Кременчуці виникли гуртки «Хововей Цион», що перекладається як «Закохані в Сіон». Сіоністські гуртки виникли у більшості міст, в тому числі і в Катеринославі. Існували й осередки партії Поалей Ціон, які намагались сполучити ідеї сіонізму із соціалістичними ідеями. Велику популярність здобув Бунд, який також був заснований у 1897 році. Певний час входив до РСДРП, але до 1903 року, коли на Другому з’їзді відбувся розкол. Частина радикалів пішла за Леніним. Так з’явились більшовики. А меншість пропонувала помірковані дії – меншовики. До меншості відносився і Бунд. Євреї брали участь у загальноросійських та українських партіях.

Значення єврейського руху. Дискримінаційні закони Російської імперії щодо євреїв (смуга осілості, заборони на освіту, займання адміністративних посад тощо), робили цю націю найбільш схильною до революційного опору царату. Усі радикальні партії всеросійського характеру: меншовики, більшовики, есери переважно складалися з осіб єврейської національності. Ліберальні партії також мали чималий відсоток євреїв.

Ставлення російського уряду до. Криму і його мешканців. Невелике кримськотатарське містечко Ак-Мечеть було перетворено в адміністративний центр Сімферополь. Земельні володіння кримських татар влада почала передавати російським аристократам. Після завершення Кримської (Східної) війни імперський уряд посилив утиски кримських татар, що спричинило нову хвилю еміграції. На їхнє місце прибували українці, росіяни та представники інших етносів. Якщо до початку російського правління кримські татари становили 90% жителів регіону, в 1854 р. – вже 60%, то в 1897 р. – 34%. Зазнала втрат і культура кримських татар. Частину архітектурних пам’яток було зруйновано, мечеті перетворено на православні храми.

Національне відродження кримських татар. Початок - 1880-х рр. Центр - місто Бахчисарай. Лідер - Ісмаїл Гаспринський (Гаспіралі). Друкований орган - газета «Перекладач-Терджиман» (1883-1914 роки), котра мала на меті служити словом не лише кримським татарам, а й усім тюркським народам Російської імперії. Цілі:прагнули реформувати застарілу кримськотатарську систему освіти, яка передбачала ознайомлення із культурними традиціями інших народів; створити єдину тюркську мову; розвивати національний друк; модернізувати мусульманський спосіб життя та поліпшити становище жінок.

Ісмаїл Гаспринський. Кримськотатарський та тюркський просвітитель, письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч. Був відомий як пропагандист сучасних ідей серед кримських татар та загалом тюрко-мусульманського світу, модернізатор їхньої традиційної ісламської культури.

Сторінка газети«Перекладач-Терджиман»У 1883 р. І. Гаспринський у Бахчисараї організовує і редагує видання двомовної (кримськотатарською та російською) газети «Перекладач-Терджиман». Вона була першою і протягом багатьох років залишалася єдиною тюркомовною газетою в межах Російської імперії. Проіснувала газета 35 років і регулярно виходила до квітня 1918 р.

Домашнє завдання. Опрацювати параграф 22 (п. 1)