Мистецтво портрета нараховує вже декілька тисячоліть. Вже в Древньому Єгипті скульптори створювали досить точну подобу зовнішнього вигляду людини . До статуї додавали портретну подібність для того, щоб після смерті людини його душа могла легко знайти свого колишнього власника. Цим же цілям служили і мальовничі фаюмські портрети
У часи Середньовіччя портрети виконували досить рідко. Тоді зовнішність людини хвилювала майстрів набагато менше, ніж її духовність. Розвиток портретного жанру відновився в добу Відродження. Художники знову почали зображувати людину з портретною подібністю, відтворювати її особистий душевний стан, хвилювання. Епоха Відродження: Дама з горностаєм (Леонардо да Вінчі, 1485 р.).
Владу чи багатство моделі підкреслює парадний портрет. Навпаки, інтимний (від фр. слова, що означає «найглибший», «внутрішній») або камерний (від лат. слова «камера» - кімната) портрет має на меті «зазирнути» в душу людини, відтворити її такою, якою вона є для найближчих людей, у «домашніх» умовах. Портрет інфанти Маргарити Василь Тропінін
У минулому мали велику популярність також портрети в образах античних богів і богинь. Зазвичай усі чоловіки хотіли бути хоч трохи схожими на Зевса або Геракла, а жінки - на Венеру. Такі портрети називають алегоричними (від грец. слова «алегорія» - інакомовлення)ПОРТРЕТ КАТЕРИНи II у вигляді ЗАКОНОДАвиці у ХРАМі БОГИНИі ПРАВОСУДдя. ДМИТРо ЛЕВИЦь. КИЙ