Презентація "Позакласне читання до Дня української писемності та мови. Дмитро Білоус. «Диво калинове»"

Позакласне читання. Дмитро Білоус. «Диво калинове»Презентацію розробила вчителька української мови та літератури Поповська Ірина Вікторівна

Епіграф уроку. Наша мова – українська Як дзвінка сопілка,Задушевна, материнська,Мов квітуча гілка. (З. Бебешко)

Заборона української мови{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Рік. Подія1720указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги українською мовою1753указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії1769заборона Синоду Російської православної церкви, друкування та використання українського «Букваря»1789закриття церковних шкіл з українською мовою викладання

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Рік. Подія1862закриття українських недільних шкіл1863 Циркуляр міністра внутрішніх справ П. Валуєва про заборону видавати підручники, літературу українською мовою, якої «…не было, нет и быть не может»1864 Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише російською мовою1876указ Олександра ІІ (Емський указ) про заборону ввозу до імперії будь-яких книжок «малоросійським наріччям», заборону друкування оригінальних творів і перекладів

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Рік. Подія1881заборона церковних проповідей українською мовою1884заборона українських театральних вистав у всіх губерніях Малоросії1914заборона в Галичині та на Буковині друкування книг, газет, журналів українською мовою, розгром товариства «Просвіта»1938 Постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР»1958 Положення про вивчення другої мови «за бажанням учнів і батьків»

В період масових репресій і знищення української еліти масовим переслідуванням підлягали викладачі української мови, історії, поети, артисти, художники. З наукових та державних установ була витіснена українська мова, майже всі школи в Україні стали російськими. Потрібно було рятувати українську мову. Тому 27 жовтня 1989 року був прийнятий закон про мови, де було визначено: «Державною мовою України є українська мова. Україна забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя». Державність української мови підтверджена і 10 статтею Конституції України.

Дмитро Білоус. Народився Дмитро Білоус 24 квітня 1920 року в селі Курмани на Сумщині в співучій українській родині. Він був десятою дитиною в родині Ганни Давидівни та Григорія Миколайовича Білоусів. Прикметно, що саме в сім’ї у Дмитра зародилась любов до літератури й мови – його батько грав на сільській сцені, а старший брат Олекса писав вірші. Навчався в Харківській дитячій трудовій комуні в Антона Семеновича Макаренка. Саме тоді, навесні 1935 року надрукував свого першого вірша «Весняні акорди» в багатотиражці.

Далі навчався на філологічному факультеті, де його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник. В роки Великої Вітчизняної війни пішов добровольцем на фронт, був тяжко поранений, після госпіталю працював у Саратові на радіостанції. Після війни навчався в Київському Державному університеті імені Т. Шевченка. Далі працював в редакції журналу «Вітчизна», «Дніпро», керував поетичною студією при видавництві «Молодь». Понад два роки вів мовні передачі по радіо «Слово про слово».

Під час роботи над цими передачами виник задум написати книги поезій для дітей «Диво калинове» і «Чари барвінкові» (1994) та багато інших творів. «Чому диво? Тому що наша мова дивовижно багата, легка, красива, співуча. «Чари барвінкові». Чому чари? Тому що наша мова чарує кожного, кому не чуже відчуття краси і гармонії. Хай же калина й барвінок квітнуть у душі кожного з нас», – писав Дмитро Білоус. На жаль, автора не стало 13 жовтня 2004 року.

Рідне слово. Ти постаєш в ясній обнові,як пісня, линеш, рідне слово. Ти наше диво калинове,кохана материнська мово!Несеш барвінь гарячу, ярув небесну синь пташиним граємі, спивши там від сонця жару,зеленим дихаєш розмаєм. Плекаймо в серці кожне гроно,прозоре диво калинове. Хай квітне, пломенить червонов сім'ї великій, вольній, новій.

Коли забув ти рідну мову. Коли забув ти рідну мову —яка б та мова не була —ти втратив корінь і основу,ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався,казала мати, як прощавсь,щоб і чужого научався,,й свого ніколи не цуравсь. Ти ж повернувсь душею бідний,не просто розгубив слова,немов якийсь Іван безрідний,Іван, непомнящий родства. Не раді родичі обновам. Чи ти об´ївся блекоти,що не своїм, не рідним словоміз матір´ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу,ти обчухрав себе дотла,бо ти зневажив рідну мову,ту, що земля тобі дала,ту, що не вбили царські трони,ту, що пройшла крізь бурі всі,крізь глузи й дикі забороний постала нам у всій красі. Сяйних перлин тобі не шкода,адже, набувши вищих прав,те, що дала сама природа,ти добровільно занедбав. В пальті строкатім, як афіша,крикливі модні кеди взув. А мати? Де ще є ріднішаза рідну, котру ти забув?Для тебе й Київ — напіврідний,і Мінськ піврідний, і Москва... Бо хто ти є? Іван безрідний,Іван, не помнящий родства!

Слово наше рідне. Роде наш красивий, роде наш прекрасний,Іншого в світі не шукаєм ми;Дух український, вольний, незагасний. Не подолати силам зла і тьми: Ери нової вже гримлять громи. Слово погідне, слово наше рідне,Любим тебе ми, будем вік любить,Обрій відкрився, всім світам ти видне,Видне як сонце, як ясна блакить;О рідне слово, хай тобі щастить!

Росянистий переспів. Старші люди мовили мені,що коли з листочка навесніможна спити росяні краплини,незабаром соловей прилине. Я щодня шукав росу на листі,обдивлявся я квітки барвистіЯк заграло сонце у росині,соловей озвався на калині.І щодня між листом росянистимвитинав колінця навесні,розсипались росяним намистомсрібних звуків розсипи рясніА ячмінь же колос викидає –соловейка голос покидає. Справді, ледь з'явивсь ячмінний колос –соловейка враз покинув голос.

Кожну літеру ціни. Кожну літеру ціни,Бо немає їй ціни. Ось відома в давнину. Дудочка – сопілка: Виймеш літеру одну – І вже буде спілка. Сварка йде така, що й ну! – Перепалка (бійка): Зміниш літеру одну – Мирна перепілка. Зміниш літеру одну. У словечку бійка – І вже – леле – на сосну. Мчить звірятко білка!Більше прикладів не дам,Поміркуй – придумай сам.

Розтлумачте фразеологізми. Розпочати вправу

Мертва хватка. Цей зворот, як довелимовники-дбайливці,свого часу занеслив лексику мисливціБо порода є собак:іклами своїмижертву вхопить – і ніякпащі не розніме. Не одному вже ловцюпси в пригоді стали,і мисливці хватку цюмертвою назвали. А від того й повелось(тут і слів розгадка):чіпко взявся ти за щось –кажуть: мертва хватка!

Як цар повелів. Доводилось чути мені:"Навіщо ті коми дурні? –Казав п'ятикласник-хлопчак. –Зі слів зрозуміло і так!"На це я казав у одвіт:є притча старезна, як світ,переказ про вирок царя,коли привели бунтаря,Слузі він диктує в ту мить:"Карати не можна простить". Той пише, як цар повелів,а коми не ставить між слів.І ось на майдані для страт –бунтар у кайданах. І кат,що мав за царя відомстить."Карати, не можна простить",-слуга об'явля рішенець. Аж руку підносить мудрець(усі шанували його):– Не так прочитав ти, слуго. –Бо встиг зазирнуть тайкома,що коми у тексті нема. Взяв вирок, поправив умить:"Карати не можна, простить". Побачив, що кома змогла?Така колись притча була!

Це ж як вірш!Є ще люди сонні, наче сови,а глухі до слова – це найгірш. Ти до рідної прислухайсь мови,прокажи відмінки – це ж як вірш!Називний питає: хто ти? що ти?Хоче він про наслідки роботиі про тебе чути лиш похвали,щоб тебе як приклад називали. Родовий доскіпує свого –хоче знати він: кого? чого?І про тебе знать, якого роду,що немає роду переводу. Все давальний дасть – не жаль йому,але хоче знать: кому? чому?Знать про тебе, гожого на вроду,що даєш і ти свому народу?

У знахідного свої потреби:він – кого? і що? – питає в тебе.І кого всі ми за друзів маєм,і що друзі роблять нам навзаєм? А орудний хоче знать: ким? Чим?У труді орудуй разом з ним. Хоче знать: що здатний ти утнути?Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?А місцевий – де? В якому місці?Хоче знати – у селі чи в місті?Кличний закликає всіх навколо:гей, Іване, Петре чи Миколо,ви не будьте сонні та байдужі –у житті нема нічого згірш. Рідна мова! В ній слова – як ружі,а самі відмінки – наче вірш.

Злитки золотіЧи ти задумувавсь, відкіль оті У нашій мові злитки золоті?Як намистини, диво калинове –Частини мови! Який співець, поет, який письменник. Уперше слово вигадав – іменник?Іменник! Він узяв собі на плечіВелике діло – визначати речі, –Ім’я, найменування, і наймення: Робота. Біль. І радість. І натхнення. Ну а візьмімо назву – дієслово,Само підказує, що діє слово!Ще й прикладу на нього не навів,А вже до півдесятка дієслів! Прикметник дасть іменнику-предмету. Якусь його ознаку чи прикмету. Числівник може визначить тобі Число речей, порядок при лічбі.

А поспитай звичайного займенника,За кого він у мові? За іменника!(Хоч може цей наш скромний посередник. Замінювать числівник і прикметник). Прислівник звик, незмінюваний в мові,Ознаки різні виражать при слові. Сполучник каже: «Скромну роль я маю,Але слова я в мові сполучаю».І частка мовить: «Слово я службове,Але людині чесно я служу.І будьте певні, в інтересах мовиі так, і ні, де треба, я скажу». А вигук може пролунать, як дзвін,У мові, мабуть, найщиріший він!.. Хто ж так назвав оці частини мови?Назвали вчені. Й підхопив народ!

Слова покличні — прості й величніВ джерелах слова – душі криниця,а рідна мова – як чарівниця. Звичайний приклад візьму навмисне,краса ж така в нім, що серце стисне. Дивися – в кличнім простім відмінку:"Ой не стелися, зелен барвінку..."Одвертий кличний – немов дитинний,музичний, зичний та ще й гостинний. Вживеш ти усно чи на папері –мов у світлицю відчиниш двері. Звертання щире, душевне, щедре –Василю, Павле, Іване, Петре!І так сердечно, і так ласкаво –Наталю, Лесю а чи Любаво!До зборів, сходки відкрито й радо –чи товариство а чи громадо!А найсвятіше душа приємле –моя Вкраїно, кохана земле,ти, сивий Дніпре, і ти, Дунаю, –миліших серцю звертань не знаю.

Чари барвінкові«Несе Галя воду,коромисло гнеться. За нею Іванко,як барвінок в'ється». У мові – чари барвінкові:печаль і радість в ріднім слові.Із ним і в пеклі ти і в раї.І просто серце завмирає. У мові – чари барвінкові,аж сяють барви веселкові –разки, вінки словосполучень,прислів'їв, висловів і фраз –і знаєш їх, вживав не раз,але береш, як вічний учень,і слухаєш рядки пісенні,а бачиш все, немов на сцені:

Диво калинове. Солов'ї на калині,на ялині зозуля. Через гори й долинилине пісня з Посулля. Мова в ній калинова,древа сонячна гілка,серця тиха розмова,калинова сопілка.І мости калиновідо братів до народів,в сім'ї вольній і новійвсьому світу на подив.І на кручах дніпровихтравня повінь зелена. На мостах калиновихкалинові знамена.

Асоціативний кущ

Вікторина. Розпочати

Домашнє завдання. Написати твір-роздум на тему: «Чим унікальна українська мова», підготувати ілюстрації за поетичними творами

Використані джерелаhttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%83%D1%81_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=22