“Книги в моєму житті”

«Якщо шукаєш в книгах мудрості уважно, то знайдеш велику користь для душі своєї»

Нестор Літописець

Читацькі рефлексії викладача спецдисциплін ДНЗ

“Львівське вище професійне художнє училище, доктора філософії Наталії Денькович

Тема заходу, запропонована мені Дарою Бубняк, "Книги в моєму житті", одразу наштовхнула на думку, що книги я посилено читаю

зі своїх 8 років, а за свої кошти почала їх купувати з часу навчання в коледжі.

Найраніший спогад з власного читання книг це "Буквар" і моя мука над ним. Я довго не могла опанувати науку читання (ішла в 1 клас,

ледь-ледь знаючи лише склади), але до Свята Букварика, яке було в 1 семестрі, справи покращились і світ книг для мене став Царством знань!

Насправді я росла серед книг. У мого дідуся і бабусі була значна бібліотека, вдома постійно читала мама, в школі вчителька теж

заохочувала. На початку 90-их мама за останні гроші нам купувала перші видання А-ба-ба-га-ла-ма-га. Хтось пам'ятає їхню Абетку? Я знала з неї усі вірші.

Потім були класичні твори шкільної програми. Я завжди читала книги у повному об'ємі і обширні дискусії на уроках мене теж захоплювали.

В коледжі і академії я поглинала багато мистецтвознавчих знань. В

Політехніці - науково-педагогічних. Кожен Форум Видавців, який я відвідувала, обдаровував мене книгами.

Паралельно з моїм навчанням народився син і я стала мамоюфанаткою дитячої літератури. Багато у нас було інтерактивних

книг, книг з техніки, історії, палеонтології, космосу...І я ці всі знання поглинала з сином, читаючи йому. Поправді, читала я сину довго. Він любив цей процес і в нас були улюблені книги, які ми знали на пам'ять.

Декілька років тому я повернулась до читання художніх книг, а рік тому до посиленого вивчення української класики. Шкільна

програма вивчала твори, які підлітки сприймали важко. Нам не завжди було цікаво. І багато авторів я відкинула, а це жахлива

прикрість, яка трапилась зі мною як з українкою. Я наздоганяю

втрачене і читаю геніальну українську класику недооцінених мною письменників та письменниць, бо ще ж не пізно!

Де ж беру списки книг для читання? У читацьких групах Фейсбуку я читаю відгуки. Також стежу за блогерами-викладачами, як от Ірина Побідаш, за культурними діячами, як от Софія Безверха та Ольга Лозинська. За усіма тими, хто пропагує українське!

На запитання "Що мені дали книги, які я недавно прочитала?" я з впевненістю можу сказати, що історичний розріз епох, бо в "Сестри Річинські" описано життя Галичини поч. ХХ ст, у романах "Дівчина з ведмедиком" та "Доктор Серафікус" все те ж століття, лише життя вже в час радянської окупації і не в Галичині. У "Повії" розріз

проблем селянства ХІХ ст. Я знову повернулась до Лесі Українки і її поем про раннє християнство та лицарство, а ще до її "Лісової пісні", до творчості Івана Франка.

В "Докторі Серафікусі" я прочитала, що щоб бути ерудованою людиною, навіть у технічних та точних науках, як от хімія, потрібно читати художню літературу. Я зауважила, що й справді мій

словниковий запас постійно зростає, знання культурних процесів теж набуває конкретності і з книгами я відволікаюсь від тривог.

До 2022 року, до повномасштабного вторгнення, я старалась не читати книг про війну. Але після 24

лютого 2022 року я збільшила свої знання про війну

від 2014 року завдяки книгам наших захисників, прочитала відверто про Майдан і Революцію

Гідності, про початки війни в Донецьку, прочитала про біженців в книзі "Драбина". Чому? Бо легке не

читається! Бо мушу розуміти, що відбувається і що та коли ми пропустили, бо на своїх парах я

стараюсь виховувати покоління свідомої молоді, бо в мене росте син!

Я дуже щаслива, що маю можливість відвідувати бібліотеки, щоб брати книги для читання.

Обмінюватись книгами з односпільнотниками, отримувати книги в подарунки, а ще купувати книги в підтримку ЗСУ на аукціонах! Ми обов'язково

переможемо, бо нам є що захищати! Наша історія,

наші культурні та наукові діячі, наші Герої, усі ті, які полягли за волю України мають знати, що їхня жертва не була даремна!

Прочитані книги 2022 року

Читацькі надбання 2023 р.

"О, наука жити! Яка це складна, прекрасна й, на

жаль, невідома наука! Люди зважили зорі, перемогли всі стихії, навчились будувати хмарочоси й убивати один

одного, але жити... жити вони не вміють! Не вміють!.. люди вміють будувати собі житло,

але будувати своє життя...Хе! Вони воліють існувати!"

"В житті людському бувають такі пригоди, коли на

чоловіка паде погана тінь, хоч він, може, не то своєю

рукою, але навіть думкою не

причинився до сповнення поганого вчинку"

"Хто то вкаже тобі дорогу, хто підвезе тебе, мій бідний народе?" Таким питанням у книзі задається Євгеній Рафалович, таке питання ставив собі Франко, таке питання і досі стоїть перед нашим

народом. Чи знайшли ми того, хто нас підвезе? А ще краще проведе шляхом дороги до вільної країни!

Шляхом до перемоги перед супостатом?

"Бо життя безупинно і невблаганно іде на

мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже. А врешті, хіба я знаю, де кінчається

власне життя, а чуже починається?"

"Надзвичайне трапляється щомиті, тільки ми його не помічаємо"

"Чим більше читаю остатнім часом, тим

більше бачу, як мало я знаю"

"Радощі ж не гріх, а Божий дар"

"Бути жінкою -                           Батьківщиною: половину життя можна прожити на

чужині, але до останнього свого віддиху треба мати

свідомість що десь є та

Батьківщина..."

"Життя, що довга нива...

поки перейдеш, і

поколешся, і поріжешся на гострій стерні"

мистецтво, як грати в пінґ-понґ, диригувати оркестрою й брати призи на шахових турнірах"

"В житті бувають хвилини, яким не можна знайти достатнього витлумачення. Але вони

незвідь-чому лягають на душу і тривожать її нез'ясненним

болем та радістю...ми в цьому світі завжди мандрівники,

навіть коли тільки хочемо ними бути"

"-Хто не зважає на холод і жар?

-Ми, Вугледар!

-Хто має силу, як ягуар?

-Ми, Вугледар!

-Хто чує і бачить усе як радар?

- Ми, Вугледар!

-Хто майбутнього куховар?

-Ми, Вугледар!

-Хто не здається, коли вже глухар?

-Ми, Вугледар!

-Хто і плеймеркер, і воротар?

-Ми, Вугледар!

-Хто серця нашого володар? -Ми, Вугледар!"

"Страх-це кокаїн. Він "Я став вільним, але робить глухим до

аргументів розуму, і ти ціною свободи була бачиш тільки те, що ^{самотність"} боїшся побачити"

Для        мене        книга         Євгенії

Кузнєцової "Драбина" -це сповідь усіх українців, які так чи інакше потерпають від війни. Чи ви Поліна, яка "не привезла з собою багажу минулого ... Хіба свої бездонні темні очі й коробку з антидепресантами", чи ви ексцентрична Григорівна,бо "туфлі ...привезла із собою...ще ніколи нікуди не їздила без нарядних туфель! То й ніякі диктатори мене до цього не змусять!".

Чи ви Толік, який не повернувся в Україну і не пішов воювати, бо він "лузер", а ще не такий відважний і боїться. Це історія про його дім, та його родину, у якій "не вміли говорити слів співчуття. Ні про собаку, ні про значно більші втрати" І ця родина приїжджає до Толі і він теж втрачає простір, спокій, сон...

"У світі є люди білетів. Вони моляться і поклоняються

партбілетам, вони жертви їм приносять і обіти"

"Пливти за течією і

стрельнувши, людина все одно стає вбивцею"

        💙💛"Україна не

"Якщо тримаєте цю книжку ^{лише  зона} в руках, письменник комфорту. Це зона

Володимир Вакуленко       душі" переміг"

"Пам'ять, як море, то викидатиме спогади на

берег, то ховатиме їх на дно, як водорості, як

мушлі, але нічого, нічого з

неї не зникне"

«Читання – це один з витоків мислення і розумового розвитку»

В. Сухомлинський