Презентація проекту до 85-річчя Голодомору "Свічка пам'яті бринить сльозами"

Свічка пам'яті бринить сльозами…Освітній проект

Проект до 85-річчя Голодомору 1932-1933 рр. На підвіконні палахтить. Скорботи полум’я священне –То свічка пам’яті горить. За всіх безвинно убієнних.

Паспорт проекту. Тип проекту: дослідницький. Вид проекту: груповий. Учасники проекту: учні 10 класу. Навчальні дисципліни: історія України. Термін реалізації: 2 місяціКерівник: Саліванова М. В., учитель історії

Актуальність проекту. Оскільки у 2017-2018 рр. 85-ті роковини трагедіїГолодомору в Україні, також дана тема вивчається на уроках історії України в 10 класі,для більш повного висвітлення теми на урокахта в позакласній роботі було вирішено провести пошукову роботу з учнями саме 10 класу.

Мета проектурозширити вивчення даної теми в школі;зберегти пам’ять про національну трагедію;активізувати дослідження голодомору як частини історії рідного краю;розвивати вміння дослідницької роботи з використання архівних документів, спогадів мешканців, що пережили Голодомор.

Завдання проектуопрацювати різні джерела інформації;підготувати інформаційні повідомлення по даній темі;підібрати фотоматеріали про трагедію;підготувати захист-презентацію проекту;представити отримані роботи.

Етапи реалізаціїа) Підготовчий:визначення актуальності, мети, завдань та методів реалізації проекту;обговорення та розподіл завдань між учасниками проекту.б) Основний:пошук матеріалів: документів, фотографій, спогадів, статистичних даних, літератури;узагальнення матеріалів.в) Рефлексія:захист проектів.

Очікувані результатипідвищення освітнього рівня грамотності в учнів;формування вміння здійснювати пошук інформації, навичок самостійної роботи з історичними джерелами;розвиток вміння працювати в малих групах;формування вмінь узагальнювати інформацію та створювати власні інформаційні продукти;навчитись оцінювати й представляти проект.

Ресурси та матеріалимережа Інтернет;навчальна та енциклопедична література;свідчення очевидців;художня література;хроніки. Форма захистуусна, з демонстрацією слайдів та літератури

Реалізація проектуІ група – “Документознавці” вивчали документирізного виду : актові, законодавчі, статистичні, і т.д. по Донецькій області.ІІ група – “Журналісти” вивчали свідченняжертв Голодомору та їх сімей.ІІІ група – “Літератори” підбирали літературнітвори про трагедію 1932-1933 рр.

Звіт групи “Документознавці”

Статистичні даніОстаннім часом науковці виявили нові документи проголод у Донбасі. Це дає можливість грунтовніше дослідити трагічні події Голодомору в цьому регіоні, з’ясувати його характерні риси і особливості. Головною з причин була насильницька колективізація. Так, донецький історик М. Троян повідомляє, що: «В селі Олексіївка Селидівського району з 120 корів, які були в одноосібників, в період м'ясозаготівель було відібрано…115». В селі Сергіївка восени 1931 року у 200 селян-одноосібників «був забраний не тільки весь хліб, але й весь живий і мертвий інвентар».

За свідченнями того ж самого М. Трояна в Донбасі тільки від часу прийняття Постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р до 1 квітня 1933 р. було засуджено 9286чоловік. Одноосібники серед них становили 37,3% (3461 особа), робітники — 22,4% (2077), колгоспники — 17,6% (1636), куркулі і нетрудові елементи 16,8% (1560) і службовці — 5,9% (552 особи). Більшість було засуджено за крадіжку в колгоспах: в 1932 році — 61%, на початок 1933 року — 55%. Приблизно кожний тридцятий з них був засуджений до розстрілу, кожний восьмий до позбавлення волі на 10 років, кожний п'ятий — від 5 до 10 років. Суворішому покаранню піддавались куркулі (розстріляно 11,6%) і службовці (5,2%).

Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня... Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

Точні дані про демографічні наслідки Голодомору в Донбасі відсутні. За офіційною статистикою, тут у 1933 р. померли 73030 чол. в селах (в 1932 р. – 40162) і 54709 чол. у містах (48132). Смертність сільського населення у першому півріччі 1933 р. (53907 чол.) у 5 разів перевищувала відповідний рівень 1934 р. (10484 чол.). Найбільше постраждала Старобільська округа, близько 98% населення якої були селянами. Вона стала епіцентром Голодомору в Донбасі.

Звіт групи “Журналісти”

Взимку у більшості сімей практично не залишилося нічого придатного для вживання в їжу. Щоб хоча б якось вижити, люди почали харчуватися лушпинням з картоплі, буряка, навіть корою дерев. Ці “продукти” сушили, розтирали, додавали полови і пекли з такого “тіста” коржі. Коли й вони були з’їдені чи відібрані місцевими активістами, у їжу стали вживати буряковий жом, порожні кукурудзяні качани. По селах поїли навіть собак та кішок. Люди почали пухнути зголоду і вмирати. Якщо в сім’ї залишалися ті, хто був здатний хоч якось пересуватися, вони покійників ховали без гробів і не на цвинтарі, а просто у своїх дворах. Від безвиході сільське населення стало вживати у їжу падло.

А ось що розповідають свідки…СТАРОСТЕНКО Петро Маркіянович, 1925 року народження: село Даченське Красноармійського району Донецької області, в 1932-1933 роках – хутір Даченський Зеленянської сільської ради Селидівського району Сталінської області.«Коли в хаті майже нічого не було, і ми почали недоїдати, батьки загортали у ганчірки зерно, муку, сухарі і закопували в землю під хатою. Лушпиння з картоплі висушували, не викидали. Худобу зразу в колгосп забрали. Батько свиню зарізав, сало посолили – так усе забрали, казали у місто на провіант для шахтарів забрали. А ми їли пасльон, щирицю, збирали терен і шипшину вже померзлі. Біля ставка викопували коріння очерету, воно має солодкий смак– Гілочки вишні, абрикоси та їх кісточки використовували в їжу. Ловили горобців, драли пташині гнізда, виливали ховрахів... В селі собаки та кішки не можна було зустріти…»

БАБКІНА Євдокія Панасівна, 1915 року народження, с. Красне, у 1932-1933 рр. проживала в с. Красне Селидівського району Сталінської області«Збирали гриби, їли листя, жолуді. З ягід: шипшина, маслина. Споживали з рослин: щирицю, кропиву, калачики, кору дуба. З дерев липи, дуба, листя вишні. – Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу? – Голуби, горобців, рибу в річці.»ВОЛОЩЕНКО Єлисей Пимонович, 1913 року народження, с. Максимільянівка Мар’їнського району«Батько поїв мерзлої картоплі і помер, а пізніше померли брати. Мати, щоб врятувати мене і себе, варила, що тільки могла – гнилі буряки і картоплю, висівки, лушпиння, макуху, подрібнену серцевину із стебел кукурудзи і соняшнику, гречану полову, а навесні – кінський щавель, лободу, кропиву. Я часто збирав слимаків і равликів, ловили птахів і дрібних звірів. Діти були страшні: високі, худі, з величезними животами.»

ФЕДІЙ Валентина Василівна, 1917 року народження, с. Петрівка, у 1932-1933 рр. проживала в с. Петрівка Селидівського району Сталінської області.“Щоб вижити, вона та багато інших жителів села збирали траву, пекли з неї коржі. А взимку шукали на полях картоплю та буряки, які іноді залишалися після збирання врожаю. Також розкопували мишачі нори, де можна було знайти трохи зерна. Були й випадки канібалізму.»РОЖКО Павло Іванович, 12 липня 1922 року народження, с. Піски «У нас зовсім нічого не залишилось їсти. І я опух, і найменший брат Гриша опух. А Петя і Марія лазили по траві в пошуках їжі – "паслися". Люди пухли. Від голоду помирали. Були такі групи - з возом ходили і шукали людей померлих і відвозили без усіляких почестей. Це було на початку 1933 року. А через місяць помер Батько…»

Меню під час Голодомору. Бадилля ЖолудіГнила та мерзла картопля Пирій. Бруньки Полова. Висівки Пуголовки. Кора та цвіт дерев Равлики. Лобода Ріпак. Лопухи Слимаки. Лушпиння Сіно. Макуха Щавель кінський. Дерть Ховрахи. Паслін Ящірки

Звіт групи “Літератори”

Три колоски - пророщене життя,  відібране, знівечене катами. Тіло живе, душа у небуття вже відлетіла і немає з нами. Кістками голими вкривалася земля і кров"ю свого рідного народу. Відлуння смерті доносилося здаля,  ми не скорилися, ми любимо свободу! А свічка догорає на вікні І в пам"яті карбує ту хвилину. Ті чорні дні, голодні та сумні,  як розпинали рідну Україну! Лариса Мандзюк. 

ЧОМУСЬ... Чомусь селом блукають діти,Чомусь так схожі на граків... Куди їм голод свій подіти,Як жити далі без батьків?Ніхто їм вже не допоможе. Хоча б на мить забути жах - Той голод, що гризе, і смокче,І перетворює на прах. Немає в хаті ані крихти,Лише вода в циберці спить. Чомусь не хочеться вже й пити,А тільки голосно завить. Щоб те виття Господь на Небі,Почув і Янголів послав. Дитячі душі безневинні,До себе щоб скоріш забрав. Наталка Купрієнко-Тривайло

БІЛА МОЛИТВА БРАТИКА"Бозю, що там у тебе в руці?Дай мені, Бозю, хоч соломинку,Щоб не втонути в голодній ріці. Бачиш, мій Бозю, - я ще дитинка,Та ж підрости хоч би трохи бодай!Світу не бачив ще білого... Бозю!Я - пташенятко при битій дорозі,Хоч би одненьку пір'їночку дай!Тато і мама - холодні мерці. Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось... Холодно Бозю... Сніг дуже білий... Бозю... Що там у тебе в руці?... Антоніна Листопад

Варив юшку і почуттями марив — не самою уявою вже і думкою; здається, всім єством прагнув: хліба. Випар від вареної картоплі помножував жадобу. Хоч би окраєць житній або хоч сухар! І нічого нема ніде. Одна можливість — коло млина. Дивно! — кров і погибель відганяють, рана досі відчутна, і знає думкою чоловік: не дадуть підійти до брами озброєні вартові, вб'ють; а таки, супроти всього, зроджується намір — знов стати по хліб до страшного місця. Надія манить: гляди. змінилося щось після розстрілів і вже хліб видаватимуть. Інші, що діждалися, візьмуть пайку і виживуть, а ти пропав i рідні — з тобою.[4] Дивляться, труп лежить: бабуся мертва; коло неї кошик із колоссям. Шукачі постояли мовчки, знявши шапки, і хотіли відходити. Але батько роздумав:— Другі прийдуть і все одно заберуть колоски. Бабуся не встане, для неї горе кінчилось. А для живих, що дома ждуть, жменька зерна, це — рятунок. Як же покинути?[(В. Барка «Жовтий князь»)

Що споконвіку звали чудовим словом «жнива», стало«уборочною кампанією». Врожай 1933 року подекуди видався невиданий: ніби казковий; важкі колоски схиляли стебло, і вітер ледве розгойдував їх. Незчислимою многістю свого сухого віястого скарбу половіли ниви, зблизившися в рівні річки — під горяччю сонця. Ждали женців. А жати було нікому. Бо народ страшно вирідів. Скільки ж не косили ті, що вижили, — не могли впоратися навіть з малою частиною. Зерно обсипалося. Потім аж до Різдва достоював, гинучи, той врожай. Не могли зарадити присланці з заводів і фабрик. А хліборобів домучено; ті, що не вмерли, більшістю на землі валялися: зовсім опухлі! — з потрісканої шкіри сочилась водиця; або сухі вони, як дошка. Не могли косу в руці вдержати. Хотіли чимсь підкріпитися і багато, багато повзло в лани: спожити стиглих колосків. Лежачи, зривали їх і розтирали на долонях, м'яли в хустках, приполах, торбинках, картузах; сирим зерном наповнювали собі виголоджені шлунки: так і мерли на місці! Скрізь по нивах повно покійників, але не видно сторони; коли ж хто заглянув зблизька, повзучи між ними, робилося моторошно від окритого кладовища.[(«Жовтий князь»)

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз. Заплачте разом, а не наодинці. Зроніть сльозу за тими, хто не зріс. Що мали зватись гордо – українці. Заплачте! Затужіть! Заголосіть!Померлі люди стогнуть з той днини. Й благають: українці донесіть. Стражденний біль голодної України. Згадайте нас – бо ми ж колись жили. Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!Ми в цій землі житами проросли. Щоб голоду не знали люди вічно. Ніна ВИНОГРАДСЬКА,з поеми «Голодомор»

Література та інтернет-ресурси1. Барка В. К. “Жовтий князь” //“Фоліо”, 20142. Виноградська Н.І. “Голодомор”//Харків, 20083. Кульчицький С. В. “Голод 1932-1933 рр. в Україні як геноцид “//”Наш час”, 20084. http://www.memory.gov.ua/page/pamyat-pro-golodomor-1932-19335. http://memorial.kiev.ua/genocyd-ukrajinciv/golodomory.html6. http://probapera.org/public_kateg2/8/74/pro-holodomor.html

Дякую за увагу!