Звертання – це слово або група слів у реченні, що називають особу, а іноді неживий предмет, до якого звертається мовець. Звертання не є членами речення. Здебільшого вживається в розмовному, художньому та публіцистичному стилях мовлення. Мово рідна, слово рідне,Хто вас забуває,Той у грудях не серденько,А лиш камінь має. С. Воробкевич
З В Е Р Т А Н Н ЯОскільки в мовленні доводиться часто звертатися до осіб, то в українській мові при звертанні слід послуговуватися кличним відмінком. Назву “кличний відмінок” уперше вжито в Правописі 1990 року, у попередніх правописах це поняття називали клична форма. У діловому та науковому стилях кличний відмінок властивий тільки іменникам чоловічого й жіночого роду в однині. Іменники середнього роду й іменники всіх родів у множині цієї форми не мають (виняток – панове).
Як і всі відмінки, кличний відмінок утворюється за допомогою відповідних закінчень. Закінчення кличного відмінка здебільшого залежить від часу активного побутування, від відміни (I, II, III, IV), групи (тверда, м’яка, мішана), будови та наголосу іменника. Звертання виражається іменником у кличному відмінку або в називному в значенні кличного. Інколи звертання може виражатися прикметником дієприкметником числівником ужитим у значенні іменника. Наприклад Пятий, швидко на гору!
Виписати речення з поширеними звертаннями. Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема. ( В. Сосюра) О мова моя, душа голосна України! ( В. Сосюра) Слово, чому ти не твердая криця,Що серед бою так ясно іскриться?(Леся Українка)Пам'ятай, моє миле дитя,Рідна мова завжди солов'їна,Зігріває людей все життя. (В. Кленц)
Розставити розділові знаки в реченнях із звертанням. Слався рідна Україно наша земле золота…(П. Тичина) Зоре моя вечірняя зійди над горою, поговоримо тихесенько в неволі з тобою. (Т. Шевченко)Як я люблю тебе мій рідний краю! (І. Франко)Ой Морозе Морозенку ти славний козаче! (Нар. тв.)Давню байку правиш друже. (Леся Українка)