Презентація: "РЕФОРМАЦІЯ. Народження нової Європи".

Народження нової Європиреформація

На початку XVI століття Католицька церква остаточно опинилася в глухому куті зловживань найвищого кліру. Про якісь реформи годі було говорити. Страх перед інквізицією буквально паралізував волю людей, які лише намагалися знайти відповіді на численні питання буття.

Реформація з'явилася не на порожньому місці, всі спроби мислителів, які виступали за кардинальні зміни у церковному житті, знаходилися під прицілом папи та інквізиції. Англієць Вільям Оккам прославився вченням про "виправдання" людини через прийняття її Богом, що не припускає обов'язкової зміни в душі. Він виступав проти папської непогрішимості та всемогутності, наголошуючи на розподілі сфер компетенції віри та розуму, держави і церкви.

Професор Оксфордського університету Джон Вікліф повстав проти збагачення церкви, заперечивши доктрину преосутнення святих дарів. Він вважав, що римський первосвященик повинен передати світській владі всі мирські справи, бо так чинили Ісус Христос і його апостоли. У роботі "Тріалог" Вікліф наголошував, що єдиним посередником між Богом і віруючим залишається Ісус Христос, виступав проти поклоніння святим і жадоби папської курії до влади і грошей, її розбещеності і любові до пишнот.

Колишній ректор Празького університету Ян Гус (1372–1415) виступав проти стягування платні за таїнства, продажу церковних посад, а також сліпого підпорядкування церкві. Непоступливого чеха спалили як єретика 1415 р. на соборі у Констанці разом із його творами.

Важливим процесом, який сильно сприяв формуванню нової культури, стала Реформація (від лат. reformatio - перетворення, виправлення) - рух за реформу католицької церкви та її догматів. Почалася Реформація в Німеччині, де, як і в Нідерландах, головне місце в гуманізмі зайняли питання релігійного удосконалення, оновлення католицької церкви, яка через внутрішній розклад, владолюбство і жадібність була абсолютно нездатною очолити прогресивні перетворення.

Всередині самої церкви зародився могутній протест. Очолив його Мартін Лютер - німецький католицький священик, професор богослов’я в м. Віттенберзі. Він вважав себе послідовником Я. Гуса. 31 жовтня 1517 р. М. Лютер вивісив на дверях своєї церкви в м. Віттенберзі 95 тез, спрямованих, насамперед, проти індульгенцій. В них він виступив проти зловживань папської курії та закликав відродити принципи первісного християнства.

Цей день поклав початок Реформації і привів до появи нового напрямку в християнстві - протестантизму (лютеранства). Його можна розглядати як версію християнства епохи буржуазних відносин. Сам термін «протестантизм» виник у 1534 р. Тоді на Вселенському соборі послідовники Лютера подали протест.

М. Лютер критикував духовенство і вважав, що воно не може бути посередником у спілкуванні між Богом і людиною, тому що Бог в кожному з нас; рятує людину тільки щира віра, яка є її внутрішнім станом; спасіння людині дарується безпосередньо від Бога, тому претензії церкви на пануюче становище в світі необґрунтовані; всі люди незначні перед Богом незалежно від суспільного становища.

М. Лютер проголосив вивчення і тлумачення Біблії першим обов’язком кожного віруючого. Було ліквідоване чернецтво (сам Лютер скинув монаший сан і в 1525 р. одружився на колишній монахині, яка народила шестеро дітей), спрощено богослужіння (воно було зведено до проповіді), відмінено шанування ікон. Священик в протестантизмі позбавлений права сповідати і, як наслідок, відпускати гріхи людині, він наймається. Реформатори відкинули культ святих, церковну ієрархію та світську владу папського престолу.

М. Лютеру належить ще одне велике досягнення: вперше переклавши в 1521-1534 рр. Біблію з латині на німецьку мову, він тим самим заклав основи літературної німецької мови. У своєму «Посланні про переклад» (1530) Лютер писав, що звертається до живої народної мови і звідти бере своє словесне багатство. Він закликав вчитися мови «у матері в домі, у дітей на вулиці, у простолюдина на ринку».

З січня 1521 р. папа римський Лев X відлучив Лютера від церкви і оголосив його єретиком, а рівно через 441 рік те саме зробив з кубинським прем’єр-міністром Фіделем Кастро папа римський Іоанн XXIII.

Важливою тезою для дальшого розвитку культури стало те, що всі люди мають рівні стартові можливості. Місце людини в суспільстві залежить тільки від її зусиль, талану, уміння. Протестантизм відкрив прямі шляхи до розвитку капіталізму. Накопичення багатства перестало бути гріхом.

У результаті Реформації від папства, католицької системи відмежувався цілий ряд європейських країн: Німеччина, Англія, Шотландія, Данія, Швеція, Нідерланди, Фінляндія, Швейцарія, Чехія, Угорщина та інші. В них виникли в XVI ст. незалежні від римської курії так звані протестантські церкви.

Реформація була найглибшою трансформацією християнської культури. Підсумком цієї трансформації стало не тільки релігійне оновлення, не тільки новий варіант християнського віросповідання - протестантизм, а й новий тип людини з новим ставленням до життя і до самої себе. Якраз цей тип людини став рушійною силою бурхливого розвитку західноєвропейської цивілізації. Саме країни, які стали на шлях Реформації, досягли найбільших успіхів у справі розвитку цивілізації.

Світлана ІЛЬЧЕНКОДякую за увагу!