Презентація Регіональна економіка

Тема 1. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ЗАВДАННЯВикладач: Романенко Людмила Вікторівна

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:1. Предмет та значення регіональної економіки.2. Поняття про продуктивні сили.3. Проблеми, які досліджує регіональна економіка.4. Методологічні засади курсу «Регіональна економіка».

Предмет та значення регіональної економіки. Регіональна економіка - це галузь наукових знань, яка вивчає розвиток і розміщення продуктивних сил, соціально-економічних процесів на території країни та її регіонів із урахуванням природно-екологічних умов. Предметом вивчення регіональної економіки є особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів, фактори їх розміщення і регіонального розвитку. Об’єктами дослідження регіональної економіки - є регіони. Регіон – це будь-яка територія, яка має певні відмінні ознаки від іншої території (наприклад, на території України можна виділити високо урбанізовані регіони. Серед них найвищий рівень урбанізації мають Донбас і Придніпров’я ).

Під регіональною економікою, з позицій сучасних підходів до цього визначення, розуміють галузь наукових знань про економіку регіонів, закономірності економічного розвитку і функціонування суб’єктів господарювання на конкретній території. Вона вивчає сукупність економічних та соціальних явищ і факторів, що обумовлюють формування і розвиток економіки регіону. У нашому розумінні регіон – це територія, що представляє собою народне господарство як екологічно і соціально-економічно збалансовану систему, що за сукупністю своїх елементів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю, взаємопов’язаністю складових і цілісністю. Найважливіша характеристика регіону – його цілісність, що має певну спільну (схожу) характеристику природно-географічних, соціально- економічних, демографічних, національно-культурних, історичних та інших ознак.

Для ґрунтовного дослідження стану соціально-економічних процесів за розмірами території, масштабами та спеціалізацією виробництва, місцем у загальнодержавному розподілі праці виділяють:a. мікрорегіони;b. мезорегіони;c. макрорегіони. Мікрорегіон (територія адміністративної області) являє собою сукупність певної кількості адміністративних районів. До складу мезорегіону входить, як правило 5-6 областей. Існують різні підходи, згідно з якими виділяють склад областей, які входять до складу того чи іншого мезорегіону. Макрорегіони — значна територія країни, на якій розташовано 10 і більше областей. На території України увійшло в практику виділення двох макрорегіонів: лівобережна Україна; правобережна Україна.

Регіон представляє собою єдність природного, матеріального (створеного людиною) та соціального середовища. Регіональна цілісність передбачає територіальну (просторову) цілісність, неподільність їх складових, збалансованість, що є закономірною основою раціонального розвитку даної території. Господарство регіону є відкритою економічною системою, що функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні виробничо-економічні зв’язки. З поняттям „регіон” пов’язаний термін „регіональна економіка” і у її сфері повинно бути матеріальне виробництво (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт), торгівля, а також зовнішньоекономічна діяльність. Слово „регіональний” походить від латинського слова regio – територія, місцевість, область, район. Поняття „регіональна економіка” може розглядатися у двох сенсах – як науковий напрямок і як територіальний підрозділ національного господарства.

Регіональна економіка тісно пов’язана з економічною географією, економічною теорією, макроекономічним прогнозуванням, галузевими економіками (економіка промисловості, сільського господарства, транспорту), статистикою й іншими соціально-економічними науками; вивчає регіональні екологічні, соціальні проблеми, а відтак - пов’язана з демографією, географією, етнографією, управлінням, соціологією, містобудуванням тощо. Метою регіональної політики є раціональний територіальний поділ праці між регіонами та економічна кооперація, а також усунення різниці між рівнем життя населення окремо взятих регіонів.

Поняття про продуктивні сили. Продуктивні сили - це сили, які щось продукують, тобто виробляють, створюють. Це найпростіше визначення цього поняття. Багато учених не вживають такої категорії. М. Туган-Барановський замінив поняття "продуктивні сили" поняттям "матеріальні фактори виробництва". Проте людину недоцільно відносити до матеріальних факторів виробництва, хоча до них можуть належати такі елементи матеріальних засобів праці, як приручені свійські тварини. Це зумовлено тим, що праця людини є єдиним джерелом багатства. Продуктивні сили – засоби виробництва (знаряддя та предмети праці), за допомогою яких виробляють матеріальні блага, а також люди, що здатні до праці, мають певні навички і знання і приводять у дію ці засоби та вдосконалюють їх.

Структура продуктивних сил:1. Людина – чисельність населення, рівень кваліфікації, освіта, стан здоров’я, національність, чисельність трудових ресурсів.2. Засоби виробництва – предмети праці (матеріали, що можуть бути перетворені людською працею), знаряддя праці (речі, за допомогою котрих людина впливає на природу).3. Сили природи – вітер, вода, сонце, ядерна енергія, вогонь (природне середовище визначає кліматичні та ґрунтові умови господарювання, кількість населення, спадковість та ін.)4. Наука – прикладна, фундаментальна, гуманітарна, природнича.5.Інформація – економічна, науково-технічна, політична.

Проблеми, які досліджує регіональна економіка. У межах регіональної економіки досліджуються такі проблеми:- регіональна політика держави;- розробка і реалізація регіональних програм економічного і соціального розвитку;- ефективність спеціалізації і комплексного розвитку регіону;- економічне районування;- розвиток експортних та імпортозамінних виробництв;- створення ринкової інфраструктури; - розвиток підприємництва.Їх комплексний аналіз дає змогу виявити структурні диспропорції в економіці регіонів та резерви щодо раціонального використання природо- ресурсного, трудового і виробничого потенціалу, оцінити рівень збалансованості територіальної господарської системи за різними критеріями.

Методологічні засади курсу «Регіональна економіка». Методологічною основою курсу є вчення про територіальний поділ праці, що формує галузі господарської спеціалізації кожної окремо взятої території на підставі природних, демографічних, історичних, економічних та інших передумов. Методологія - це сукупність методів, принципів і засобів дослідження, які застосовуються у цій галузі знань. Таким чином, методологічна основа курсу ґрунтується на:- загальнонаукових методах (моделюванні, аналізі, синтезі, порівнянні, систематизації, літературному огляді);- спеціальних методах (галузевому, районному, місцевому, картографічному);- розрахункових методах (статистичному, балансовому, економіко- математичному).

Етапи методології проведення наукових досліджень регіонального розвитку1 етап – програмний – передбачає обґрунтування програми виконання певного завдання (визначення мети, очікуваних результатів, складання кошторису, джерел фінансування);2 етап – інформаційний – збирання і обробка інформації, складання паспортів досліджуваних об’єктів;3 етап – аналітичний – проведення аналізу одержаної інформації та її систематизація;4 етап – модельний – розробка відповідної моделі розвитку;5 етап – алгоритмічний – визначення чіткого порядку вироблення конкретних рішень щодо розміщення відповідних продуктивних сил регіону;6 етап – концептуально-конструкторський – застосування класифікації і типології у вивченні певних проблем і явищ.

Домашнє завдання1. Розкрити сутність загальнонаукових, спеціальних та розрахункових методів, що застосовуються в Регіональній економіці.2. Визначити роль дисципліни «Регіональна економіка» у підготовці фахівців. ПОВТОРИТИ З КУРСУ ГЕОГРАФІЇ УКРАЇНИ:1. Фізико-географічну характеристику території України та фізичну карту України (назви і місце розташування: форм рельєфу, найвищих точок, річок, озер, морів, природних зон та кліматичних поясів).2.. Політико-адміністративну карту України (назви і розміщення областей, обласних центрів та найбільших населених пунктів – мінімум 5 у кожній області).