02

Засновник гуманістичної педагогіки Я. Коменський

Вітчизняний лікар-педагог М. Пирогов

                                                                                                                                                                                                     Педагог-гуманіст Л. Толстой                                                              

                                                                                                                                                                                           Українська просвітителька Х. Алчевська                                             

Грузинський педагог Ш. Амонашвілі

Український педагог-гуманіст В. Сухомлинський Засновник гуманістичної педагогіки Я. Коменський (1592–1670) 03

У праці «Закони добре

організованої школи» стверджує, що шкільні іспити мають значний вплив на учня і поділяються на годинні, денні, тижневі, місячні, триместрові, річні .

Важливими у цьому аспекті є такі спостереження вченого:

–       годинні іспити проводяться вчителем, денні – декуріоном (десятським), тижневі –самими учнями, місячні – ректором, триместрові й річні – начальниками шкіл. Учитель

контролює погодинно всіх своїх учнів (хоч не кожного окремо, якщо їх багато), частково спостерігаючи очима, чи уважні вони, частково випитуючи (наприклад, такий-то чи такийто, повтори це. Що я щойно сказав? Як ти це розумієш?);

–       щоденно, після закінчення шкільних занять, десятський проводить повторення зтими, хто під його наглядом, випитуючи все, що було зроблено протягом цілого дня, причому він добивається і того, щоб правильно зрозуміле було міцно засвоєне;

–       щотижня, а саме в післяобідній час, останнього вільного від занять дня [у суботу],учні перевіряють себе самі, взаємно заохочуючи до сумлінності змаганням за місця. При

цьому будь-який учень, що займає [у розрядних списках] нижче місце, має право викликати на змагання того, хто займає вище (навіть із другого десятка). Якщо той, хто посідав вище місце, переможений, то він має поступитися переможцю своїм місцем і зайняти нижче; якщо він не переможений, то залишається на своєму місці;

–       раз на місяць ректор (у супроводі священика або кого-небудь із начальників школи),відвідуючи всі класи, проводить суворий іспит, чи виконані місячні завдання й наскільки ретельно;

–       триместровий екзамен проводиться тим або іншим шкільним начальником разом зректором, щоб дізнатися, хто порівняно з іншими є здібнішим щодо пам’яті, мови й поведінки і хто є найбільш гідним для публічних нагород за старанність.

На думку Я. Коменського, з особливою урочистістю повинен проводитися щорічний екзамен; він відбувається восени перед переводом із класу в клас у присутності всіх шкільних начальників.

Вітчизняний лікар-педагог М. Пирогов (1810–1881)

04

Значну увагу приділяв проблемі

оцінювання знань учнів. Він вважав екзамени однією з дієвих форм

контролю й оцінювання знань школярів, хоча вчений негативно ставився до проведення іспитів і виставлення оцінок у балах, вважаючи, що     

оцінювання знань учнів у балах є недоцільними в шкільній практиці. Під час іспитів допускалося багато формалізму, учнів не привчали до

сумлінної роботи, адже всі прогалини в знаннях вони залишали на час перед самими екзаменами. М. Пирогов пропонував замінити цифрову форму оцінки на словесне висловлювання.

Педагог-гуманіст Л. Толстой (1828–1910)

05

заперечував екзаменаційні оцінки й перевідні

іспити, особливо в початковій школі. У проекті «Загального плану організації народних

зрозуміла всякому: офіційні обдурювання, підробки, безцільне муштрування дітей,

наслідком чого є розлад у звичайних заняттях. Збудити з допомогою екзаменів змагання у

восьмилітніх дітях шкідливо; встановити з допомогою двогодинного екзамену знання

восьмилітніх учнів і оцінити заслуги вчителя неможливо»

Український дидакт і психолог К. Ушинський (1824–1870)

06

Аналізуючи проблему

оцінювання, критикував бальну систему. На його думку, бали негативно впливають на

викладання, на успіхи й на моральний розвиток учнів. Тому вчений   пропонує цифри

замінити детальними письмовими описами успіхів і поведінки в класних книгах.

Характеризуючи систему перевірки в школі, він писав: «Учитель опитує одного, двох, трьох,

а інші в цей час вважають себе вільними від усяких справ». Якщо основна мета лише в тому,

щоб формально перевірити знання, точніше, виставляти оцінки, то

така перевірка, вважав він, – даремна трата часу Українська просвітителька Х. Алчевська (1841–1920)

07

Надавала перевагу словесним

методам оцінювання. У статті «Характеристики учнів замість балів» (1902) вона

висвітлила вимоги до оцінювання в приватній Харківській жіночій недільній школі. Х.

Алчевська запропонувала такі способи оцінювання знань учениць: на занятті кожна дівчина отримувала від своєї вчительки марку. Вихованка, яка отримала 30 таких

заміну балів характеристикою учнів .Просвітителька порушувала питання про форми оцінки – цифрову й словесну. Вона стверджувала, що цифрові дані далекі від

яскравої характеристики стадії розумового й морального розвитку учня. Цифра не передає причин, якими зумовлюється безуспішність занять дитини. Розкриття

індивідуальних особливостей учня дає змогу не тільки багато чого зрозуміти в ході занять, а й часто відкриває способи пом’якшення ексцентричних його

схильностей і вказує доцільний шлях до їх усунення. Х. Алчевська вважала, що при заміні балів словесними характеристиками досягається морально-виховне завдання школи .

Отже, педагог заперечувала цифрову форму оцінки й позитивно ставилася до словесної характеристики учня.

08

Після 1917 року оцінки-бали були відмінені, почався посилений пошук гуманістичної системи оцінювання. Бали замінили записами в індивідуальних книгах, характеристиками, виставками робіт та ін. Але згодом школа повернулася до старих методів оцінювання, що було пов’язано із тиском на освіту з боку влади.

Той факт, що шкільна оцінка приблизно з 30-х років ХХ ст., починала визначати ставлення до дитини як особистості з боку її оточення, породжує масу негативних явищ: порушення особистих стосунків у сім’ї, зниження соціометричного статусу учня в класному колективі, формування неадекватних самооцінок, «погоню за оцінками» і т. д., хоча багато з цих явищ були виявлені пізніше, у 40-60-х роках ХХ ст.

У кінці 50-х – на початку 60-х років ХХ ст. почався пошук шляхів подолання цих недоліків. Експериментальні проби «безоцінного» навчання, проведені спочатку в

початковій школі, показали, що воно потребує перебудови всього дидактичного процесу

(Ш. Амонашвілі). При цьому бальна оцінка замінюється змістовною, яка здійснюється в різних формах: колективна оцінка, взаємооцінювання, самооцінювання.

У статті «Виховна й освітня функція оцінки

навчання школярів» стверджує, що пізнавальна діяльність учня стимулюється не тільки за09 допомогою використання вчителем різноманітних дидактичних методів, а й характером стосунків, які утверджує педагог у процесі навчання. Учений виокремив такі особливості гуманістичного оцінювання:

1.     Керувати навчанням і всім шкільним життям дітей з позиції їхніх інтересів.

2.    

3.     Співпрацювати зі школярами у процесі навчання. Розуміємо це як об’єднанняінтересів і зусиль педагога й учнів у розв’язанні пізнавальних завдань.

4.     Бути етичним щодо школяра, поважати його гідність. Етичність педагога щодошколяра має подвійний результат: по-перше, створює загальну атмосферу взаємоповаги, непримусової навчально-пізнавальної діяльності, по-друге, формує в школярів етичні норми,

моральну поведінку в суспільстві.

Український педагог-гуманіст В. Сухомлинський

вагомими» зазначав, що не можна допускати, щоб оцінювання знань виділялося з педагогічного процесу як щось відокремлене. Оцінка лише тоді стає стимулом, який спонукає до активної розумової праці, коли стосунки між учителем і учнем

побудовані на взаємній довірі і доброзичливості. Оцінка, на думку педагога, – це один з найтонших інструментів виховання. З того, як ставиться учень до оцінки, поставленої вчителем, можна зробити безпомилковий висновок про те, як він ставиться до вчителя, наскільки вірить йому й поважає його.

Кілька порад щодо оцінювання знань від В.О.Сухомлинського:

–      нехай оцінок буде менше, але кожна з них хай буде вагомішою, значнішою;– не ставити незадовільної оцінки, якщо учень не може через певні умови чи обставини опанувати знання;

–      ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності: «усе, я ні на щоне здатний»;

–      зневіра, пригніченість – ці почуття позначаються на всій розумовій праці школяра,його мозок ніби ціпеніє;

–      тільки світле почуття оптимізму є цілющим струмком, який живить річку думки;

–      ніколи не поспішати з виставленням незадовільної оцінки;

–      радість успіху – це могутня емоційна сила, від якої залежить бажання дитини бутихорошою;

–      турбуватися про те, щоб внутрішня сила дитини ніколи не вичерпувалася: якщо їїнемає, не допоможуть ніякі педагогічні хитрощі;

–      узагалі не ставити оцінок, якщо знання учнів туманні, а уявленні про речі та явища,які вивчаються, є неточними;

–      якщо погляд школяра свідчить, що він не готовий до відповіді, узагалі не оцінюватизнання, – треба спочатку добитися, щоб учень знав матеріал. – треба уникати запитань, відповіді на які точно повторювали б те, що викладав учитель чи заучене з книжки

Аналіз науково-педагогічної і

психологічної літератури засвідчує, що проблема оцінювання навчальних досягнень учнів

завжди була актуальною. Я. Коменський, М. Пирогов, Л. Толстой акцентують увагу на різноманітності оцінювання на засадах демократизму та гуманізму. К. Ушинський, Х. Алчевська відстоюють ідею письмових характеристик успіхів і поведінки учнів.

визначальний вплив педагогічного оцінювання на емоційний стан дитини. Сучасна школа потребує пошуку нових способів оцінювання, заснованих на ідеях гуманізму та співробітництві вчителя й учня, на позитивних емоціях дітей. Саме розкриття суті такої тенденції ми вбачаємо перспективою подальших наших досліджень.

Джерела інформації.

1.   Алчевська Х. [А. Х.] Характеристики учащихся взамен баллов / Х. А. // Вестн. воспитания. – 1902. – № 6. –С. 70–75.

2.   Амонашвили Ш. А. Воспитательная и образовательная функция оценки учения школьников /Ш. А. Амонашвили – Москва : Педагогика, 1984. – 296 с.

3.Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві // Вибрані твори в 5-ти томах / В. О. Сухомлинський. – Т. 2. – Київ : Рад. шк., 1976. – С. 465–466.

4.Толстой Л. М. Педагогічні твори / Л. М. Толстой. – СПб. : [б. в.], 1912. – С. 88–92.

5. Ушинский К. Д. Собрание сочинений: в 6 т. / К. Д. Ушинский. – М. ; Л. : АПН РСФСР, 1949. – Т. 6 : Родное слово. Книга для детей год первый и второй. Родное слово. Книга для учащихся. – 446 с